Аллея Славы на Байковом

425 просмотров
Пятница, 18 октября 2013, 10:09

В 1990 році 17 жовтня завершилося голодування на Майдані Незалежності. "Революція на граніті" прокотилася від Києва і по всій Україні. Студентство показало, що є силою, яку і компартія і КДБ недооцінили.

Ввечері я з Ромкою Здирком і Петром Бураком, які в Камянці-Подільському керували акцією, голодні, але веселі, зайшли до голови місцевої організації УРП. Хлопці вирішили дати мені рекомендацію на вступ до першої партії, яка з’явилась на противагу КПРС.

А потім на вихідні я вперше поїхав до друзів в Київ і найбільше мені запам’яталась екскурсія по Байковому цвинтарю. Пам’ятники комуністичним діячам, фронтовики і партизани, спортсмени і артисти. Всі на центральній алеї.

А "на задвірках" дубові хрести на "свіжих" могилах Василя Стуса, Юрія Литвина і Олекси Тихого. Тоді всі були під враженням від процесії перепоховання політв’язнів-мучеників.

Сьогодні, через двадцять років, від їх уже кам’яних козацьких хрестів і далі пролягла неофіційна Алея Слави України.

Поруч з ними знайшли спокій їх товариші-шестидесятники Іван Світличний, Анатолій Лупиніс і Іван Гончар. А трохи далі Слава Стецько, Голова УГВР Кирило Осьмак і Роберт Мейс, що змусив світ почути про Голодомор, журналіст Тарас Процюк, який загинув в Іраці, п’ятиразова олімпійська чемпіонка Астахова, актори Леонід Биков і Іван Миколайчук. А ось і той хрест, до якого я сьогодні прийшов.

"Селдом" – сільський хлопець з Макарівського району на Київщині. Він, прийшовши у відпустку з війська, в бійці зламав щелепу знахабнілому від вседозволеності сину голови колгоспу. Втік з села в Київ і прийшов до дядька Миколи, який працював в "Просвіті".

А офіс цієї організації знаходився в одній будівлі з унсовським штабом на провулку Музейному, 8. І, таким чином, з української армії він попав до "повстанської" – став стрільцем УНСО Придністровської Молдавської Республіки.

Коли "війна в садках" відгриміла, він став моїм найкращим товаришем – на роботі, і в пошуках пригод. Ми охороняли проукраїнських депутатів Верховної Ради ПМР, церкву УПЦ КП в Слободзеї, офіс товариства "Червона Калина".

Наші тираспольські дівчата були двоюрідними сестрами, і походи на природу та дискотеки в нашої четвірки були головним чином спільні. Біля Дністра в нас був свій курінь – улюблене місце для побачень.

Квітень, травень і червень 1993-го року були наповнені веселощів, бійок, знайомств, пригод. І коли я в перших числах липня поїхав на Кавказ, то був впевнений, що Віктор через деякий час буде поруч.

Так і сталося… Він приїхав коли була пауза між боями і Гія Гонгадзе був у нас на базі і знімав фільм "Тіні війни" – про УНСО в боях під Сухумі.

В нас тоді вже були тяжкі втрати – троє загинуло і більше десяти поранені. І Гія розмовляв з нами – хто звідки,чому приїхали,чому не любимо москалів, як воно виносити з бою пораненого чи вбитого товариша.

А неподалік стояло і слухало нас тільки прибуле з рідних країв поповнення. Серед них і Віктор. Він нам заздрив і потім, підійшовши до мене, сказав: "В наступному фільмі я буду героєм".

Загинув він 17 жовтня 1993-го року, в нічному бою, вражений уламками НУРСа. Коли я клав його на трансмісію грузинського танка, то він був ще живий. Тіло його трусилося, а очі дивилися далеко в небо, ніби розглядали місячну дорогу до раю…

Вже в листопаді через кілька днів після повернення з війни, я приїхав в Тирасполь і зустрівся з сестричками. Й перші слова Олени, яка зустрічалась з "Селдомом", були: "А Вітя чому не приїхав?". Я мовчав опустивши очі… Вона продовжила: "Коли ми з ним позавчора розмовляли, то він сказав, що буде на вихідні".

Мені перехопило подих...

- Ти з ним розмовляла?

- Ну так. Він зателефонував вночі, й кілька хвилин розмовляв зі мною. Сказав що на вихідні приїде…

Я мовчки дістав фотокартку, на якій ми з "Селдомом" стояли біля нашого "Уралу" за кілька тижнів до того нічного бою.

- Віктор до тебе вже приїхав, – сказав тихо і протягнув їй те фото. Вона все зрозуміла, глянувши мені в очі.

"Селдом" – це не просто, це дуже просто!". Така була тоді реклама однієї торгової марки по телебаченню… "Спис", який дав йому те псевдо, сміючись з якоїсь з його витівок сказав: "Селдом, ти не простий, ти дуже простий!".

На Байковому цвинтарі спочивають українські герої. Там, поруч з політв’язнями, письменниками, спортсменами, акторами спочивають мої бойові товарищі, про яких розповідають легенди в Грузії – "Дядя Толя", чи Анатолій Лупиніс, "Білий", чи Володимир Крутик, Олексій Довгий, "Нахтігаль", чи Володимир Соловей, "Сивий", чи Анатолій Архіпов і навіки дев’ятнадцятирічний Віктор Нестерчук – "Селдом".

Вічна їм пам’ять.

Хай знають вороги – в Україні багато воїнів було,є і буде.

Реклама:
Уважаемые читатели, просим соблюдать Правила комментирования
Реклама:
Информационная изоляция Донбасса или Еще один "грех" Facebook
Почему невозможно таргетировать рекламу в соцсетях по всей Украине (укр.).
̶Н̶е̶ для прессы. Почему Раде следует восстановить прозрачность
Как Банковая планирует дальше блокировать назначение Клименко руководителем САП
Руководство страны может попытаться использовать ручную комиссию сейчас, затянув назначение Клименко на несколько месяцев и переиграть уже даже утвержденные результаты (укр.).
Кредиты и ипотека во время войны
Как государство поддерживает тех, у кого есть кредиты в банках и что делать, чтобы не допустить массового банкротства после войны? (укр.)
Зеленое восстановление транспорта: удобно для людей
Какие принципы следует учесть при восстановлении городов, чтобы улучшить систему общественного транспорта? (укр.)
Запустите малую приватизацию в условиях войны. Что для этого нужно?
Зачем возобновлять процесс приватизации во время войны? (укр.)
Оккупанты воруют украинское зерно: поименный список мародеров
Кто помогает вывозить и какие компании покупают у россиян украденное украинское зерно? (укр.)