Не люблю украинцев

Вторник, 29 октября 2013, 14:28

"Не люблю українців… Так мало поміж ними знайшов я характерів, а так багато дрібничковості, тісної заскорузлості, дволичності і пихи, що справді не знаю за що мав би я їх любити…

Чи може, маю любити Україну як расу, ту расу обважнілу, розгнуздану, сентиментальну, позбавлену гарту і сили волі, так мало здібну до політичного життя на власному смітнику, таку плодючу на перевертнів найрізнороднішого сорту..."

Це писав Іван Франко у своїй знаменитій передмові "Дещо про себе самого" у далекому 1897 році. Але що змінилося за 116 років?

Не багато, або майже нічого.

За багатолітню історію боротьби за незалежність, волю, свободу, краще життя – нам то духу не вистачить, то зрадники ворота відчинять як у Батурині, то очільники сваритися почнуть, і за тими сварками, як у помаранчевий період, усе змарнують.

Українці сотні років боролися за незалежність, гинули, переживали зраду, роками жили в підпіллі, тюрмах, засланні.

Але, відколи незалежність в 1991 році "впала на голову" – і спасибі тим, хто в той час не розгубився, та не втратив такий шанс для держави – то вже 20 років не можемо скористатися таким подарунком, та витягти ніг із багна.

І знову, в 2004 році так історично склалося, що доля дала нам шанс на зміни. Народ був рішучий, а ті хто приймали рішення – мудрими, адже не дали команди йти на людей танками.

В 2004-му ми отримали надію, шанс, можливість.

Але що знову зруйнувало здобуте?

Невгамовна жадоба потримати булаву стала метою та засліпила очі тим, хто міг би й мав би, прислужитися Україні й кожному українцю.

От і наступний великий шанс: вибрати європейський напрямок розвитку.

Ще рік тому всі говорили що це не можливо. А зараз, ось знову так "історично склалося", що ми в руках тримаємо цей шанс.

Але всі ті, хто "по-сусідськи" робив провокації , підкидаючи нашій землі, щедрій на "перевертнів найрізнороднішого сорту", теми для сварок та неузгодженості, ті й зараз не сплять.

Але чого ми так легко піддаємося на провокації та сварки, підкинуті із-за паркану?

Ми повинні усвідомити, що сьогодні на ваги поставлена доля кожного з 46 мільйонів українців. Або ми маємо шанс піти європейським шляхом розвитку – так, не легким, але йти вперед. Або надовго застрягти в багні, топтатися в сінях "старшого брата" – і не мати жодного шансу на розвиток.

Якщо ми підемо європейським шляхом, то із часом вирішимо багато питань. Бо свобода, верховенство права, правосуддя, законність, рівність можливостей – це базові принципи, яких дотримуються всі в демократичному суспільстві.

А якщо ми підемо шляхом диктатури, то верховенство сили – це єдине, що ми будемо мати.

І політики, які співають будь-що по чужих нотах – це люди, які працюють проти кожного з нас.

Єдина розмова, яка мала би бути основною в суспільстві на найближчий місяць, це роз'яснення народу України всіх пунктів Угоди.

Адже після підписання все тільки починається.

Кожного чекає не райський сад, де стиглі яблука будуть падати на голову – а непроста, важка праця по перебудові свідомості, суспільства та економіки.

Вищі стандарти в суспільстві з'являться тільки після того, коли вони з'являться у свідомості. І Заповіді "Не укради" і "Люби ближнього як самого себе" мають бути базовими в перебудові свідомості не тільки для пересічних українців, але й для правителів.

Не красти, мудро вести державну фінансову політику, толерантно, терпимо ставитися до тих, хто думає не так як ти, та любити кожного хто живе в Україні, – чесноти, які вкрай необхідні правителям та народу.

Щоб через деякий час обговорювати успіхи, яких досягла Україна – а не перелічувати втрачені шанси…

Валентина Королькова, спеціально для УП

powered by lun.ua

Возможность для маневра: зачем трейдерам запас нефтепродуктов

Чек-лист того, что должен сделать ребенок на летних каникулах

Почему украинцы не спешат продавать землю

"Выйди и зайди нормально, ребенок!" – с кого начинается культура общения в школе

Как анестезиологи занялись социологией: врачей опросят о помощи от родственников пациентов

Выездные