Фашисты по приколу

На жаль, жорстокість для інтернет-простору – поширене явище. Відсутність соціальних масок і кулаків опонента дозволяють деяким користувачам інтернету та соціальних мереж зокрема висловлювати все, що їм заманеться. Ба більше – зробити з цього своєрідну гру, забаву, розвагу на вечір.

Чи не найбільше таких "гравців" можна спостерігати на стінах груп і пабліків Вконтакті. Якщо зайти на сторінку котрогось із розважального ресурсу, де є можливість коментувати, то можна простежити, як реагують на розміщений пост: матюки, різноманітні гіфки та меми, що разом із переходами на особистості створює в коментах суцільний хаос, який вконтактерською мовою називається "срачем".

Такі користувачі ніби купаються у власному лайні. І здається, що це їм подобається.

Проте все б нічого, якби такі "юзери" спокійнісінько розводили оті "срачі" під гумором та мемами з домашніми тваринами. Звичайно, навіть такий відстійник, як Вконтакті не може перебувати осторонь соціального та політичного життя, на яке реагує гигиканням, "лолами", потоками несусвітньої нісенітниці, прикольної, але надзвичайно примітивної та, як не дивно, щирої агресії.

Ви не знайдете більше фашистів в інтернеті, аніж у ВК. Коли відбувався Майдан та розпочалася агресія Росії, доблесні російські "патріоти" й просто незгодні, часто наші, рідні, українські, почали погрожувати знищенням "бендер". Усе це супроводжувалось різнобарвними картинками, гіфками, смайликами…

Усе весело і позитивно. Для них.

Звичайно, у ВК міцно окопались російські спецслужби. Приміром, перед 9 травня від таких собі Крістіни Вавилової та Ватнікова в цій соціалці з’явились пости, у яких закликалось ґвалтувати українських жінок та спалювати "бандерівських" дітей. Судячи із періодичності появи цих постів та очевидну фейковість акаунтів, українські користувачі швидко виявили феесбешну руку.

Проте як бути зі звичайними людьми, які розпалюють міжнаціональну ворожнечу? Адже не всі, хто пише фашистську нісенітницю, є найманцями і проплаченими тролями?

Водночас, дехто не вдається до прямих закликів, напускаючи туману інтелектуала, розмірковуючи про існування українських мови, народу тощо.

Такі персонажі пишуть довгі, псевдонаукові пости, де називають українську мову "діалектом польської", українців – ополяченим, американізованим стадом "саложерів", супроводжуючи це цифрами та "фактами", проголошуючи шовіністичні постулати: "України як держави не існує", "Українців немає, є лише "малороси"", "В Україні до влади прийшли фашисти". Зважаючи на повальну неосвіченість аудиторії ВК, такі "науковці" мають статус професорів та академіків, і їхні "праці" читаються і поширюються.

Спостерігаючи за цим віртуальним божевіллям, думаєш: а може, це і справді робиться по приколу? Можливо, заклики до знищення України та обливання багном української культури є лише, нехай і дурною, але – забавою, яка далі віртуального світу не піде?

Проте, мешкаючи на Сході і спостерігаючи за розгулом сепаратизму, розумієш всю жахливість ситуації.

Бо бачиш, як українські підлітки – а саме вони є питомою аудиторією ВК – спалюють українські стяги, б’ють жінок і тягнуть нас, і себе до купи, до фізичного знищення. Звичайно, це все відбувалось не без підтримки комуністичних бабусь та дідусів, щозав’язли у минулому, і привезених "туристів"-росіян. Але факт є фактом – мережева та невіртуальна агресія – реальні.

Насамкінець, найгірше є те, що такі люди, котрі звикли сприймати смерть як розвагу, можуть убити не усвідомлюючи, по приколу. Варто їм лише переглянути випуск новин російського телебачення чи зайти в соціальну мережу, де в їхніх стрічках новин, між світлин з кошенятами та крутими тачками, з’явиться пост чи комент: "Эти каклы уже за*бали. Не пора ли с ними покончить?"

Арсеній Троян, Харків, спеціально для УП