Время для перезагрузки

35 просмотров
Понедельник, 14 июля 2014, 10:00
Виктор Мороз
политический обозреватель

Розпочата міжусобна війна олігархів за перерозподіл власності може надто дорого обійтися країні, виснаженій боротьбою за територіальну цілісність. Значно дешевше нині, використавши міжнародний досвід, раз і назавжди покінчити з явищем олігархату.

Умови для цього цілком визріли.

Україна, як відомо, держава не бідна, а несправедлива. І це – реальність, яку стверджує фатальний розрив у доходах між купкою обраних, котрі в силу різних обставин захопили майже задарма колишню загальнонаціональну власність, і рештою ображених людей. І розрив цей і далі збільшується з геометричною прогресією.

Тобто, класичний олігархат не тільки не схильний до модернізації країни, а й усіма силами й вільними коштами стримує цей розвиток. Олігархату потрібні не вільні й самостійні люди, здатні самі приймати будь-які рішення – а покірні, повністю залежні від них слуги, котрі перебувають на межі виживання й за крихти з панського столу робитимуть усе, що їм скажуть.

Тому в Україні, за великим рахунком, за ці майже 24 роки Незалежності справжньою демократією ще й не пахло. Для цього немає економічного підґрунтя незалежності її громадян.

Так, ця несправедливість була завжди. І навіть при розвиненому соціалізмі.

Але нині ця несправедливість дійшла межі терпіння. У нас навіть серед олігархів є дуже бідні й дуже багаті. І нині вони вже воюють між собою, створюючи чергову небезпеку для досі слабкої держави.

Взагалі говорити про несправедливість у бідній Україні чомусь не дуже прийнято. І тим більше про конкретні причини, що привели до створення олігархату як несправедливої системи. Лише зрідка й похапцем заходить мова про напівбандитську велику приватизацію державних об'єктів, проведену в 90-их режимом Леоніда Кучми, а згодом доповнену режимом Віктора Януковича.

Особливо прагнуть уникати цієї теми політики. Гадаю, з одного разу легко здогадатися чому.

Так, переважна більшість українських політиків або самі є олігархами чи дуже великими рантьє, або в той чи інший спосіб годуються з руки українських олігархів. Решта просто боїться. Дехто, може, не розуміє.

Тим часом олігархат як тромб закупорив усі шляхи розвитку й модернізації країни. І не позбавивши їх впливу – тобто читай власності, – Україна залишиться й далі на узбіччі світового розвитку.

У принципі, це розуміють майже всі. І здавалося, на останньому Євромайдані, де одним із головних лозунгів був заклик покінчити з олігархатом, справа мала зрушити з місця.

Але не зрушила. При всій сприятливій для цього ситуації.

Взагалі українські олігархи на чолі з українським президентом страшенно не люблять, коли їх обзивають олігархами. І, треба думати, що вони самі надзвичайно зацікавлені й багато б дали (до речі, а скільки?) за те, щоб їх перестали сприймати в країні за ворогів народу. І щоб вони врешті перестали боятися, що рано чи пізно прийде матрос Желєзняк. І нагадає про революційну доцільність. У досить грубій формі.

Чи є якась цивілізована форма виходу із цієї патової загальнонаціональної проблеми?

А таки є. Це – процес легітимації приватизації, яка проводиться за рішенням кабінету міністрів, і її результати затверджуються окремим законом парламенту, який забороняє надалі в будь-якій формі порушувати питання щодо колись здійснених приватизаційних процесів.

Конкретні відповіді на українські надзвичайно складні й дражливі питання дає британська форма легітимації. Що вже саме собою знімає будь-які питання щодо лжереволюційності та комуністичного популізму проекту.

У 1997 році група молодих британських лейбористів на чолі з Тоні Блером наполягла на включенні одним з основних пунктів передвиборчої програми необхідність ревізії приватизації інфраструктурних компаній – електроенергетики, водопостачання – які були роздержавлені ще наприкінці 80-х років кабінетом Маргарет Тетчер.

Лейбористам удалося переконати консервативних британців, котрі, як відомо, до власності ставляться як до чогось священного, що реальна вартість інфраструктурних компаній де-факто була значно вища від приватизаційної.

В основі британської схеми легітимаційної доплати був запропонований так званий windfall tax – податок на безпідставні доходи, обумовлені обмеженням конкуренції або винятково сприятливою ринковою кон'юнктурою.

Пояснивши співвітчизникам суть справи й безумовну користь від неї для кожного британського підданого, у результаті лейбористи не тільки виграли вибори, запропонувавши британцям корисну й справедливу справу, але й, провівши легітимацію приватизаційних об'єктів, дали новий поштовх британській економіці та розвитку інфраструктури. Тим самим надовго закріпилися в громадській думці як рішучі й енергійні політики, котрі діють на користь рядових британців.

Як показав досвід, така схема доплати робить саму процедуру легітимації прозорою, універсальною, виключає вибірковий підхід до нинішніх власників підприємств із боку представників виконавчої та судової влади. І, що надзвичайно важливо, передбачає розв'язок проблеми зміни власників, що відбулися за цей час.

Ще раз підкреслю: результати легітимації приватизації оформляються спеціальним законом, який міститиме перелік підприємств, що сплатили спеціальний податок.

15 років тому експерти різних міжнародних інститутів підраховували загальну суму, котра може надійти в бюджет лише від найбільших 8 приватизованих підприємств України. На той час це становило близько 15 мільярдів доларів США. За минулий час ця сума має бути, очевидно, значно збільшеною.

І це лишень 8 підприємств. Загальна ж сума, має бути в рази вищою.

Необхідність таких коштів для країни важко переоцінити. І це інформація для роздумів прем'єр-міністру Арсенію Яценюку, котрий перебуває зі своїм урядом у катастрофічному стані фатального дефіциту бюджету. Від безвиході він прагне розпродати залишки загальнодержавної власності, щоб позатикати дірки в казні. Незважаючи на те що в нинішніх умовах ці залишки підуть за копійки.

І, цікаво, хто ж їх зможе купити? – Правильно, усе ті ж олігархи.

Замкнене коло.

Так, легітимація приватизації – це досить радикальний і масштабний проект, котрий може принести серйозні успіхи політичним силам, котрі зуміють його донести й переконати в необхідності найширше коло населення. У тому числі й олігархів. І реалізувати.

Це – реальна антиолігархічна акція, котра багатьох мільярдерів перетворить у "простих" мільйонерів і примусить бути ефективними власниками, або створюватиме умови для появи ефективний власників, створення робочих місць, припливу інвестицій в економіку, суттєвого підняття заробітних плат та пенсій.

Початок війни між "бідними" й "багатими" олігархами за вплив на державні справи, за перерозподіл старої й розподіл нової власності не передбачає країні ні спокою, ні миру, ні розвитку.

У нинішньої молодої влади є шанс усе це раз і назавжди зупинити й стати національними реформаторами. Їм треба просто виконати свої обіцянки про перезавантаження країни.

Урешті, у них нині просто немає іншого виходу. Але є шанс.

Чи не так?

Віктор Мороз, спеціально для УП

Реклама:
Уважаемые читатели, просим соблюдать Правила комментирования
Реклама:
Информационная изоляция Донбасса или Еще один "грех" Facebook
Почему невозможно таргетировать рекламу в соцсетях по всей Украине (укр.).
̶Н̶е̶ для прессы. Почему Раде следует восстановить прозрачность
Как Банковая планирует дальше блокировать назначение Клименко руководителем САП
Руководство страны может попытаться использовать ручную комиссию сейчас, затянув назначение Клименко на несколько месяцев и переиграть уже даже утвержденные результаты (укр.).
Кредиты и ипотека во время войны
Как государство поддерживает тех, у кого есть кредиты в банках и что делать, чтобы не допустить массового банкротства после войны? (укр.)
Зеленое восстановление транспорта: удобно для людей
Какие принципы следует учесть при восстановлении городов, чтобы улучшить систему общественного транспорта? (укр.)
Запустите малую приватизацию в условиях войны. Что для этого нужно?
Зачем возобновлять процесс приватизации во время войны? (укр.)
Оккупанты воруют украинское зерно: поименный список мародеров
Кто помогает вывозить и какие компании покупают у россиян украденное украинское зерно? (укр.)