Почему в освобожденных городах Востока украинскую армию ожидал холодный прием?

68 просмотров
Вторник, 07 октября 2014, 10:30
Анна Печенкина
научный сотрудник (PhD. Postdoc) Университета Карнеги-Меллон

Серед численних дискусій про війну в Донбасі в моїй стрічці новин у facebook, мене вразив коментар про те, що в звільнених містах і селах Східної України ставлення до солдатів української армії "гірше ніж до бездомних собак". Інший гострий коментар зауважив: "...Чому мій брат повинен ризикувати своїм життям, щоб звільнити міста від сепаратистів, в той час як місцеві жителі в східних регіонах навіть не вдячні за його жертву?"

Незважаючи на численні історії про те, як піднесені цивільні вітають українську армію, було б помилковим робити висновок, що "Дякую" і "Слава Україні!" від мешканців Сєверодонецька є звичним явищем для територій, повернутих з-під контролю сепаратистських бойовиків в Східній Україні.

Звідси і виникає важливе питання: чому населення звільнених міст часто холодно вітає членів української армії?

Відповідь – невибіркове насильство щодо цивільних осіб.

Логіка невибіркового насильства в громадянській війні

Статіс Каливас, видатний вчений у сфері досліджень громадянської війни, пояснює, чому невибіркове насильство є контрпродуктивним.

На відміну від вибіркового насильства, яке передбачає покарання конкретних осіб на основі інформації, зібраної проти них – наприклад, відстріл лідерів бойовиків, – невибіркове насильство націлене на окремих осіб на основі їх ототожнення з конкретною групою – наприклад, напад на село незалежно від того, чи сприяли окремі жителі заколоту особисто.

Селективне насильство має стримуючий ефект: коли цивільні знають, що вони, швидше за все, будуть покарані за надання допомоги повстанцям, вони намагаються уникати таких дій.

Невибіркове насильство, навпаки, допомагає повстанцям вербувати цивільних осіб до участі в заколоті.

В очікуванні сумної перспективи – загроза невибіркового характеру – цивільні постають перед вибором: або низька ймовірність виживання під вогнем – або трохи більша ймовірність виживання шляхом приєднання до заколоту, адже повстанці знають місцевість краще, мають інформацію про те куди уряд, швидше за все, вдарить наступного разу. Також, доступ до зброї допомагає протистояти почуттю безпорадності перед нападами невибіркового характеру.

Звичайно, це не означає, що не всі, хто стикається з невибірковим насильством, приєднуються до повстанців. Це означає лише те, що темпи найму до повстанського руху при наявності цього виду насильства – вищі.

Крім того, навіть коли повстанці не забезпечують належного управління, вказуючи на використання урядом невибіркового насильства щодо цивільних осіб, вони можуть виграти більше прихильності. Не кажучи вже про розпач і гнів, який цивільні особи почувають до керівництва української держави, коли їхні друзі і сім'я страждають від таких атак.

Застосування такої логіки війни в Донбасі

Багато українських читачів, можливо, захочуть повністю заперечити ці ідеї, посилаючись на політику українського командування щодо зведення до мінімуму жертв серед цивільного населення. Насправді, уряди країн рідко визнають, що вони свідомо йдуть на "побічні жертви" для досягнення військової мети.

Розглянемо приклад з мого рідного міста Луганська, який описується двома журналістами New York Times: повстанці розташували свою зброю на даху висотного житлового будинку, аби поцілити в місцезнаходження українських Збройних сил за межами міста. Через кілька годин, "свист і вибухи артилерійських снарядів, випущені з гармат за межами міста, безплідно намагаються заглушити артилеристів-повстанців".

Зважаючи на те, що повстанці вже давно покинули дах житлового будинку, мешканці навряд чи сприймають такі обстріли в якості адекватної відповіді. Замість цього, багато мешканців роблять висновки, що уряд не робить жодної спроби, аби мінімізувати обстріл житлових районів.

Ось інтерв'ю, записане Vice News, з очевидцем обстрілу урядовими військами в Шахтарську, який пояснює ситуацію так, як він її розуміє: "Вони [урядові сили] цілилися у військоммат, але промахнулися".

З одного боку, цей чоловік вважає, що урядові війська не мали на меті обстріляти житловий будинок. Однак, коли він стоїть посеред своєї згорілої квартири – швидше за все, він щойно повернувся з підвалу, де більшість цивільних ховаються під час обстрілів, – чоловік додає: "Вони [урядові війська] хочуть партизанську війну, вони її отримають".

Цей коментар добре ілюструє те, що, використовуючи невибіркове насильство – свідомо, або у зв'язку з відсутністю професійної підготовки чи відсутністю розуміння того, як повстанці діють – урядові сили України допомогли "повстанцям" ДНР/ЛНР завербувати більше цивільних.

Одним зі способів зрозуміти, чи запропонована логіка "працює" на сході України, було б проведення соціологічного опитування шляхом випадкової виборки населення, яке залишилося в районі АТО під час збройного конфлікту. Однак доти, доки будь-яке з таких обстежень не буде проведено і опубліковано, ми повинні покладатися на епизодичні неофіційні дані, які можуть бути інформативними тоді і лише тоді, коли ми приймаємо до уваги, які саме люди потрапили до невипадкової вибірки

Тобто, ми маємо розуміти, яким чином наші невипадкові респонденти відрізняються вид загального населення.

Я опублікувала анонімне онлайн опитування на соціальній платформі Вконтакте для користувачів груп, пов'язаних з Луганськом. Групи, які я попросила взяти участь в нашому опитуванні, відкрито підтримували ідею єдиної України і анти-сепаратистського руху. У мене склалося враження, що більшість користувачів групи були переселені у межах України.

Було поставлене запитання: "Чи ваші сім'ї та друзі, які знаходилися в Луганську під час бойових дій, підтримують ЛНР більше ніж до їх початку? Менше, ніж ніж до початку бойових дій? Або не змінили свою думку про ЛНР?"

Із 258 респондентів 44,57% повідомили, що люди, яких вони знають і які залишилися в зоні конфлікту, підтримують повстанців більше зараз, ніж до того як почалися бойові дії. 29,07% не відзначили ніяких змін у ставленні. І 26,36% вказали, що їх сім'я/друзі підтримують повстанців менше ніж раніше.

Хоча це дослідження є ненауковим, враховуючи виражені політичні погляди учасників дослідження – можна зробити висновок, що похибка, яка виникає через невипадковість вибірки, не підтверджує шукаємий результат, тому що люди з анти-сепаратистськими поглядами переважно походять з сімей з проукраинськими поглядами та більш схильні поширювати проукраїнську інформацію серед своїх родичів та друзів. Таким чином, "сім’ї та друзі" опитуваних, швидше за все, є більш проукраїнські налаштованими аніж середньостатистична людина в Донбасі.

Крім того, цілком можливо, що мешкаючи в "материковій" Україні, респонденти частіше соромляться про-сепаратистських поглядів своїх родичів і, таким чином, рідше розголошують такі погляди.

Цей ненауковий висновок узгоджується з іншими кількісними дослідженнями, які виявили цей механізм в конфліктах, аналогічних тому, що в Донбасі.

А як щодо ефекту вибору?

Можна припустити, що спрацьовує ефект вибірковості: чим більше індивід підтримує сепаратистський рух, тим більша вірогідність, що він був змушений залишитися в зоні конфлікту.

Якщо так, то мирні жителі, які пережили тижні і місяці обстрілів на Донбасі, були більш схильні підтримувати повстанців ще до бойових дій, і ми не можемо пояснити зміну їхнього ставлення невибірковим насильством.

Звичайно, майбутні систематичні дані ще покажуть точну демографічну та соціально-економічну характеристику тих людей, які вирішили залишитися в зоні впливу сепаратистських "ДНР" та "ЛНР". Однак, спираючись на ненаукові опитування в соціальних мережах та неформальні бесіди з добровольцями, які допомагали переселенцям в Україні, у мене склалося враження, що більшість людей залишилися в зоні конфлікту або через відсутність коштів для переїзду, або через погане здоров'я.

Іншими словами, – ресурси, а не ідеологія були визначними при переселенні.

Важливо відзначити, що це ті ж самі люди, які покладаються в основному на соціальну допомогу. Ці виплати були припинені в зоні конфлікту в середині червня, і немає ніякої надії на їх відновлення.

Таким чином, найуразливіші групи не тільки залишилися під невибірковим обстрілом; вони також перестали отримувати свої доходи, що ще далі відчужило їх від української держави.

Як зауважує одна з літніх родичок моїх колишніх однокласників, яка залишилися в Луганську, тому що у неї не було ніякого доходу, аби знімати квартиру за межами Луганська: "Україна не думає про мене як її громадянина; мені не платять мою пенсію, і ніхто не був би засмучений, якби я померла в своєму підвалі під час атак".

На закінчення

Ввизнання руйнівного ефекту невибіркового насильства на про урядові, проукраїнські настрої населення Донбасу – не означає заперечення того, що українські Збройні сили домоглися значного прогресу перед вторгненням російських військ в середині серпня.

Це пояснює, чому особи, які зазнали військову віктимізацію, рідше звинувачують заколотників, які встановили гранатомети на дахах їхніх житлових будинків. Натомість частіше звинувачують уряд, життя під чиїм правлінням вони пам'ятають тепер як "хороші часи до війни"...

Анна Печенкіна, науковий співробітник Університету Карнегі-Меллон, VoxUkraine, спеціально для УП



powered by lun.ua
"Мне у светофора остановитесь": что не так с нашим общественным транспортом
Система общественного транспорта в Украине требует изменений, и шанс приблизить ее к уровню развитых стран Евросоюза существует. Этому будет способствовать новый законопроект. (укр.)
Почему инновационная стратегия Украины не связана с экономическим ростом
Правительство Украины не может разработать и внедрить качественную научно-техническую политику из-за институциональной слабости. (укр.)
Президент Зеленский. Успехи, которые мы не видим, и ошибки, которые нам слепят глаза
Одноклассники и друзья на руководящих постах, проблемы с комунцикацией с народом и СМИ – принципиальные ошибки Владимира Зеленского и его команды. (укр.)
Торможение евроинтеграции: почему "Слуги народа" блокируют механизмы движения в ЕС?
Нужна ли Украине государственная политика в сфере евроинтеграции? В "Слуге народа" считают, что нет, поскольку механизм, делающий евроинтеграцию необратимой, требует дополнительных затрат из бюджета. (укр.)
Чем опасна идея Штайнмаера Украине, или Как деоккупировать и реинтегрировать временно оккупированные территории?
Установление власти на деокупированных территориях является краеугольным камнем переговорного процесса в Минске между Украиной и Россией. (укр.)
Бутан и Непал – два мира одной Азии
Периодически среди местных проводят соцопрос о том, насколько они довольны своей жизнью. 95% людей говорят, что их все устраивает и они получают удовольствие от всего, что происходит.
Особый статус Донбасса как политическое дежавю
То, что происходит сейчас вокруг Донбасса и его "особого" статуса, вызывает политическое дежавю: Порошенко и Ко четыре года назад пытались продвинуть через парламент то же и под тем же соусом... (укр.)