На шпагате между профессиональной честью и необходимостью выживания

Не зважаючи на глобальні зміни, котрі пережила Україна протягом останнього року, клятви політиків, що "нічого по-старому не буде", а суспільних діячів, що вони не допустять, аби щось було "по-старому", чимало по-старому таки сталося.

Починаючи із проходження в Раду одіозних осіб із минулого складу, а навіть тих, кого "й при Януковичі" туди не пускали, і закінчуючи використанням старих накатаних схем піару або залякування непокірних редакцій.

Передусім, маю тут на думці джинсу. Її спершу не використовували "фронтовики" та Громадянська позиція, а потім стали всі "як всі", бо ж видавалося, що таким чином втрачають присутність у публічному просторі.

Тобто, якщо штаби партій і розуміли шкідливість подібних практик, все одно платили ЗМІ за публікації. А ті й раденькі допомагати.

Ми спостерігали й просто конвеєр замовних публікацій – найбільше від "Сильної України" та "Батьківщини", котрий спричинив розбухання регіональної преси мало не вдвічі.

Деякі газети умудрялися давати по 19-22 джинсових матеріалів. І нігілістський підхід до ЗМІ – "ми платимо, ви публікуєте", вчергове опустив ці ЗМІ в очах політиків. Тому годі дивуватися, що маємо – разом зі сплеском джинси – сплеск порушень прав журналістів та самих ЗМІ.

За час передвиборчої кампанії чимало ЗМІ зазнали прямого чи непрямого тиску. На сайти здійснювалися кібер-атаки, а навіть – як зазначала прес-служба ТСН, "вірусна війна".

І це відбувалося по всій Україні: на мережу CitySites, на сайт Житомир.Інфо та на миколаївські сайти агенції "Українська медіа група" йшли масовані DdoS-атаки, у переддень виборів Кібер Беркут атакував…Релігійно-Інформаційну службу України.

А надвечір дня виборів було зламано сайт Комітету виборців.

Також глушилися телепередачі Інтера – ймовірно, з території Придністров’я; в Конотопі після того, як було зламано сервер ТРК Вежа, в ефір пішла стара передача із одним з кандидатів в депутати.

В Нововолинську кабельний оператор, що належить членові Радикальної партії, відключав мовлення каналу "1+1" у прайм-тайм, коли канал Коломойського активно поливав брудом головного радикала – Ляшка.

Також представників окремих ЗМІ не допускали на заходи органів влади – це відбувалося у місцях, де локальна влада знаходиться у конфлікті зі ЗМІ через власників останніх, або ж через особисті конфлікти з редакторами.

У Кременчуці через такий конфлікт із мерією міста на знак бойкоту припинила мовлення ТКР "Візит", найбільша телекомпанія в регіоні.

А в Криму 1 жовтня звільнився повністю із роботи колектив Кримського інформаційного агентства КІА, через тиск з боку окупаційної влади.

Наскільки ефективними були такі кроки? В мерії Кременчука назвати крок колективу ТРК "Візит" дешевим піаром, а сайт КІА оновлюється тепер у дусі "росте процент жирів у маслі" – новини офіційні і позитивні.

Проте найбільш знаковою точкою "Ч", котра засвідчила реальний стосунок можновладців до влади четвертої був день виборів.

Він показав: представники влади і ті, хто нею прагне стати мають журналістів і ЗМІ за прокладку поміж собою прекрасними та населенням, використовують права надані журналістам у своїх не надто шляхетних цілях, або їх нахабним чином порушують.

Інститут масової інформації зафіксував 9 порушень свободи слова в день виборів, 26 жовтня.

Найчастіше ці інциденти були пов’язані із не допуском журналістів на дільниці, а потім на Окружвиконкоми.

Приміром, у Одесі не допускали журналістів на голосування в військовій частині, вимагаючи акредитації від Міністерства оборони. Як відомо, військовослужбовці та в’язні постійно використовуються як електоральний ресурс на користь влади.

На іншій одеській дільниці голова комісії відгородила журналістів та спостерігачів червоною стрічкою.

Херсон узагалі став специфічною столицею із порушень – на одній дільниці глава комісії не хотіла реєструвати журналістів, на іншій намагалася завадити онлайн-трансляції довірена особа кандидата.

Ще на одній особа в камуфляжі намагалася перешкодити фотозйомці – схоже було у Києві, де журналісту перешкоджали знімати на планшет, оскільки "це не дозволений засіб".

На Закарпатті члени комісії погрожували журналістці, котра зафіксувала їхні порушення, в Тернополі на ДВК хотіли не дозволити журналісту перебувати при підрахунку голосів.

Проте справжньою бідою цих виборів стали орди псевдо журналістів, – невідомі люди із посвідченнями знаних і не знаних видань, іноді цілі орди, покликані в будь-який момент блокувати роботу дільниці.

Приміром, на Кіровоградщині в окрузі №100 "працювали" аж 231 лжежурналіст.

Технологія з псевдо журналістами була обкатана Віктором Пилипишиним під час скандальних виборів на 223 окрузі у Києві, тепер поширилася по всій Україні.

Іноді ці, як їх назвали в Одесі, "спортивні журналісти" спершу були "соціологами", імітуючи екзит-поли, а під вечір у них знаходилися посвідчення, що відкривали дорогу на підрахунок голосів.

Лише в окремих випадках, як було на Буковині, гастролерам-"журналістам" із посвідченнями аж з Чернігова перешкодили бути на дільниці. Згодом виявилося, що це були штабісти з партії Олега Ляшка. Причиною видворення названо відсутність редакційного завдання. Але це виняток.

Тітушко-журналісти були потім і на ОВК, де блокували засідання комісій, передусім в проблемних округах, приміром на окрузі 182, де зійшлися у герці представник "Батьківщини", екс-губернатор Юрій Одарченко та представник Блоку Порошенка Олександр Співаковський – він власне використав "в’язничний" ресурс для перемоги.

Про цю ОВК в Херсоні написала спостерігачка з Польщі за квотою ОБСЄ Ксенія Каневська: "Є велика драка, крики, плачі…". Перемогу таки віддали Співаковському, але на окрузі було купа порушень, в тому числі, із забороною бути присутнім журналістам, оскільки "там уже є журналісти", з поїданням бюлетенів та видворенням тітушок.

Фактично, представники влади – колишньої, теперішньої, новообраної і їхні слуги із виборчих комісій – вчергове витерли об журналістику ноги і показали, що вони насправді про неї думають.

Певною мірою це вина також самих журналістів, в тому числі, найактивніших із них.

Тішить факт проходження значної кількості журналістів та представників медіа-середовища у новий парламент. Є сподівання, що певні меседжі до забронзовілих політиків будуть донесені, проте є і інші тенденції.

Чому тиждень свого часу трійка журналістів, що балотувалися від БПП, віддали на війну із Олесем Довгим, якому – при всій очевидності нинішні дві партії влади округ злили.

Добре, що Сергій Лещенко уже звернувся до БПП з вимогою провести внутрішнє розслідування, але – чому сором’язливою мовчанкою обійшли наші борці із Довгим вакханалію на 182-му окрузі, на яку звертали увагу навіть кілька діючих народних депутатів, що прибули до Херсона?

Більше дискусій було на тему невеликої депутатської зарплати Мустафи Найєма, ніж вартих уваги посутніх речей. І це лише початок.

Що робити із порушеннями? Розслідувати. Як уникнути порушень на майбутнє? Змінювати систему.

Просувати реформи, в тому числі, по виборчому законодавству – запровадження відкритих списків і відмова від корупційної мажоритарки зніме частину махінаційних схем.

Представник ІМІ в Одесі Юлія Сущенко всерйоз роздумує про запровадження електронних виборів, вони, на її думку, дозволять зняти проблему лже-журналістів.

Шляхи покращення ситуації є, але політична воля і промоутори відповідних рішень також потрібні. З дна, на яке опустилася нині наша журналістика, треба підійматися.

Роман Кабачій, для УП