Чего не увидел московский "Мемориал" на Донбассе?

36 просмотров
Суббота, 27 декабря 2014, 08:40
Александр Горобец
журналист, писатель

Уся Росія, немовби вулик, наповнена одним ненудним словом – "Україна". А та, немов би гонорова дівка, виплекана у м'яті й любистку, за двадцять три роки незалежності, зібралася до паничів в Європу. З Кремля строгий наказ: "Не пущать, або... придушити!"

Що залишилося від тієї частини Донбасу, де на якийсь час запанував крутий їхній "руській мир", добре видно з фото і вербальних картинок, що їх представлено на інтернет-ресурсі сайту міжнародної радіостанції "ЭХО Москвы" членом Ради Російського правозахисного центру "Меморіал" Олегом Орловим, озаглавлених "Гуманітарна катастрофа в Первомайську".

Це про той Первомайськ, що під Луганськом.

Біда, розруха скували місто, довкруги страждання ні в чому не винних людей, обстріли житлових районів, загибель мирних громадян. Усі ці неймовірні жахи на світлинах.

Хто ж відповідальний за цю трагедію, з точки зору московського історико-проствітницького "Меморіалу"?

У кількох місцях пан Орлов чітко вказує: Первомайськ Луганської області знищила артилерія української армії. Ще начебто побіжно, спроквола згадується: стріляють і ополченці, і російські військові. Напевне, соромно було заперечувати очевидне.

Але одначе, як можна зрозуміти, на думку представника правозахисників із білокам'яної, героями ситуації в Первомайську, все-таки є... козаки.

Як розповідає автор, вони в літню спеку носили воду в підвали, де знемагали від спраги люди, ховаючись від вибухів. А нині люди в папахах і при нагайках при ньому буквально "скреготали зубами" з приводу того, що місцеве населення не отримує гуманітарної допомоги, яку присвоюють собі самозвані вожді ЛНР у Луганську. Що добігають кінця запаси продовольства в місті, а зима ще на самому своєму початку. Страшно подумати, що буде далі...

Читаємо в блозі: "Міська влада в особі коменданта-мера-козака Євгена Іщенка та його соратників намагається якось підтримувати в місті життя. Козаки організували шість їдалень, у кожній з яких щодня раз на день близько трьохсот людей годують безкоштовними обідами".

На доказ цього розміщені фото оголошень, де зображено, як саме козацтво запрошує громадськість до страв. Як роздає безкоштовно хліб на вулицях. Просить приносити виделки з собою, оскільки їсти ложками, мовляв, не естетично...

Хоча, зауважу, нагодувати триста осіб у місті, де ще рік тому мешкало понад 38 тисяч, а сьогодні, за твердженням автора публікації, знаходиться до двадцяти тисяч осіб – це сущий дріб'язок. Піар, та й годі.

Але виглядає все одне аж надто зворушливо, хвилююче.

Доти, доки не поставиш питання: а що за козаки в Первомайську, звідки вони тут взялися, що ще за комендант-мер міста?

Ось десятиліттями жили люди на українській території, дітей ростили, весілля гуляли, один до одного в гості ходили – а тут раптом з'явилися якісь козаки і все зруйнували, зламали, розгромили. Зробили людей безхатченками, голодними, а тепер хліб їм роздають, як милостиню.

А потім, як бачимо, приїхали турботливі люди з Москви, з самого російського "Меморіалу" – і помітили, що все йде не так добре, як, напевно, хотілося б. Їжі для тих, хто залишилися в живих в Первомайську, катастрофічно не вистачає. А що вже говорити про тепло, про житло в напівзруйнованому, розгромленому місті, про затишок хоча б для дітей, стариків?

Пожаліли гості коменданта-мера-козака Іщенко, звернулися, як пише пан Орлов, "до Уповноваженого з прав людини в Росії і в Раду з прав людини при президентові РФ" за допомогою. Мовляв, допоможіть героям-козакам, славним лицарям Війська Донського у благородній справі.

Чи не пора вже й запитати: а при чому тут, власне, Москва, президент Росії – до українського шахтарського Первомайська?

І як це все в'яжеться з тим, що перші особи Кремля навідріз відмовляються погодитись із тим, що в нашому Донбасі орудують російські окупаційні війська, що Росія безпосередньо винна в гуманітарній катастрофі Донбасу? Хоча бачить і знає про це вже фактично весь світ.

Щоб опуститися на грішну землю, варто бодай заглянути до блога Олега Ярчука, який, напевне, найбільш фахово веде хроніки втрат Російської Федерації в України. За його даними, станом на 16 грудня 2014 року Московія втратила в нашому Донбасі убитими 4.877 вояків, ще 1.360 – поранено, 2.630 – пропали безвісти.

Невже в усі часи вельми чутливий до людських бід російський "Меморіал", до складу якого входять такі чесні люди, як Сергій Адамович Ковальов, до речі, уродженець України, може закривати очі на таку біду?

Проте Олег Орлов у своїй публікації надто легко робить висновок про те, що можливо десь і є серед ополченців і російські найманці в розгромленому війною Донбасі – але місія "Меморіалу" таких нібито зовсім не зустрічала під час своєї інспекції.

З його публічного матеріалу випливає, що це місцеві люди, буцімто, насамперед, шахтарі, бо їх тут мешкає найбільше, – самі зруйнували все своє життя, порозбивали власні будинки і лікарні, школи і дитячі установи, розграбували магазини і пекарні, прирекли свої міста та села на голодний мор.

І ось тепер їх рятують брудні, немиті російські козаки, які взялися тут невідь звідкіля. Начебто з неба впали. І їм потрібна особиста підтримка товариша Путіна.

Чи не правда, дивина!? Влаштували донбасівці немовбито якесь масове, з точки зору московського "Меморіалу", харакірі. Напевно, ніде в світі подібного ще не траплялося. Тоді виходить, що й українські батальйони патріотів воюють з примарами.

Гаразд, був би пан Орлов вільний письменник, нехай би вже фантазував удосталь, підлаштовувався під хворобливий політичний струмінь з Кремля. Але ж це все говориться від імені міжнародного, підкреслю, правозахисного центру "Меморіал", у святість слів якого всі звикли непохитно вірити.

Закінчуючи ці нотатки, подумав. А що, якби у складі делегації московського "Меморіалу" перебував і член Ради цього центру, український правозахисник Євген Захаров із Харкова? Росіяни до речі, там пишаються тим, що він входить до їхнього керівництва. Це дає право організації називатися міжнародною.

Що тепер робити пану Захарову? Озвучувати свою окрему думку щодо подій у Донбасі, чи може взагалі вийти з того історико-просвітницького об'єднання, яке, забувши про своє головне призначення – бути проповідником гуманізму, – записалося до безкоштовної прислуги з активної пропаганди згубної, антиукраїнської політики Володимира Путіна?

Олександр Горобець, спеціально для УП



powered by lun.ua
Рак мозга. Личный опыт борьбы с диагнозом
Не будьте как мы – сразу подготовьтесь к худшему варианту. Если он не сбудется – замечательно. (укр.)
Экономические сценарии пандемии: как трансформироваться Украине
Пандемия и экономический кризис должны привести к формированию новой страны, в которой несколько изменится структура экономики, но которая будет более готовой к потрясениям природного характера. (укр.)
Дистанционное образование в Украине: сейчас и его перспективы на будущее
Сейчас много говорят о технической составляющей общения, и мало – о наполнении. Но это основное в дистанционном образовании. (укр.)
"Как закалялась сталь": история становления Высшего антикоррупционного суда
11 апреля 2019 года судьи Высшего антикоррупционного суда (ВАКС) во время торжественных мероприятий принесли присугу судьи. Как же происходил процесс становления Суда? Какие основные результаты и достижения ВАКС как институции? Какие главные проблемы стоят перед Судом в обозримом будущем?(укр.)
Вирус абсурда: почему власть проваливает борьбу с распространением коронавируса
Избранная властью стратегия борьбы с распространением коронавируса неэффективна и угрожает чередой негативных последствий. Нужно не ужесточать абсурдные запреты, нивелируя законы Украины и логики, а более гибко подходить к карантину, проводить значительно больше тестов и осуществлять наконец качественную коммуникацию. (укр.)
Чи залишиться Україна без хліба
Росія і Казахстан ввели обмеження на експорт зернових. Чи варто Україні копіювати цей досвід і забороняти експорт продовольчої пшениці? (рос.)
Семьи с детьми во время карантина: самый большой удар – не от вируса
До завершения карантина в Украине еще далеко. Но уже сейчас нужно планировать следующий этап сдерживания коронакризиса, в котором детские сады и школы должны быть открыты.(укр.)