Война или АТО?

Понедельник, 16 февраля 2015, 11:01

На території України у розпалі російсько-українська війна. Нас безперервно атакують. Ми захищаємося і, як вуж на сковорідці, вивертаємося. Ми боїмося відкритої війни з Росією.

Влада постійно апелює до американців і європейців, просить нас захистити, дозволити сховатися за їхніми спинами. Ми постійно виправдовуємося, ніби військові дії йдуть не на території України, а в Ростовській області.

Україна де-факто втратила Крим. Про нього в мінських угодах вже не згадують, він став частиною Російської Федерації.

Тепер Україна не контролює частину території Луганської і Донецької областей.

Що передбачають нові мінські угоди?

Наші європейські гаранти безпеки, на яких ми так сподіваємося, не збираються пристати на бік України. Європа хоче спокою і миру за будь-яку ціну.

Ми підписали нові мінські угоди. У них усі зобов'язання узяла на себе Україна. Росія – жодних. Причому ці українські зобов'язання тепер ще гарантовані Німеччиною і Францією.

Є два ключові питання, які мала на переговорах проштовхувати Україна, якщо припускати, що Меркель і Олланд на нашому боці… і переговори ведуться у форматі "три проти одного"…

Перше. Визнати той факт, що на території України ведеться російсько-українська війна.

Отже, російська агресія проти України не визнана. Росія офіційно не є воюючою стороною. Перебування російських військ на території України не зафіксоване, і не засуджене. Відповідно вимога виведення російських військ з території України в мінських документах відсутня.

Без визнання РФ агресором, і відповідальною за події на Донбасі всі спроби "мирного врегулювання конфлікту" не мають сенсу.

Друге. Зобов’язати Росію дати можливість Україні взяти під свій контроль російсько-український кордон.

Решту Україна здатна вирішити сама. На жаль цей пункт у мінських угодах на дальньому плані, десь в тумані.

Без негайної передачі контролю за українсько-російським кордоном українській стороні всі інші домовленості – фікція.

Президент каже, що нам треба припинити війну. З ким воює Україна, з якою державою?

А ні з ким ми не воюємо. У нас юридично антитерористична операція, локальний внутрішній військовий конфлікт на території двох областей.

З Росії ми чуємо інтерпретацію подій в тому ж дусі. Вони говорять про "військовий конфлікт київської влади з ополченцями", про "відведення військ від лінії зіткнення".

Позиція вищого керівництва України дивує. Ми, вперто не бажаючи публічно, на законодавчому рівні називати речі своїми іменами, підігруємо Росії. Хоча, говорячи правду, ми б заганяли Росію в кут.

Якщо Росія маскується і не хоче визнавати себе воюючою стороною, то треба створити для "ДНР" і "ЛНР" такі нестерпні умови, щоб Росія змушена була скинути маску і відкрито вступити у війну.

А вона якраз дуже хоче бути збоку, нібито ні при чому… Але ми боїмося відкритої, оголошеної війни з Росією… Створюється замкнуте коло. І це не на користь Україні.

Головна установка нашої влади – не дратувати Росію

Не подавати заявку на вступ до НАТО. Не вводити військовий стан. Не вести військових наступальних операцій. Не оголошувати "ДНР" і "ЛНР" терористичними організаціями.

Не застосовувати проти Росії економічні санкції. Не блокувати окуповані території Криму і Донбасу. Не показувати відеосюжети за участі російських військовополонених, яких у нас нібито вже сотні, а їх, ну хоча б частину, треба було б зібрати у якомусь великому залі і показати журналістам.

Українська розвідка навіть не може на професійну відеокамеру зафільмувати постійні переміщення російських військ через українсько-російський кордон, далі на окуповані території і розміщення російської військової техніки в житлових кварталах Донбасу і передавати це на телебачення.

Натомість українські медіа показують відео з відео реєстраторів та мобільних телефонів випадкових свідків.

Українська влада допомагає Росії вважатися нейтральною стороною, виступати у статусі миротворця.

У нас війна офіційно називається антитерористичною операцією, окуповані території – зоною АТО, збройні сили Росії – терористами і сепаратистами, лінія фронту лінією зіткнення.

Президент каже, що в мінських угодах є пункт про виведення іноземних військових формувань з зони АТО? Це про чиї іноземні війська йдеться, якої країни?

Офіційно ніяких іноземних військ в Україні немає, а є "народні дружини і ополчення "ДНР" і "ЛНР". Звісно їх ніхто нікуди виводити не збирається.

Якщо проти нас немає іноземної військової агресії, ми не ведемо ніякої війни з іншою країною, то хто, за чиї кошти буде відновлювати зруйновану інфраструктуру Донбасу, якщо нам Донбас колись повернуть?

Ще з моменту вторгнення Росії в Крим Україна повинна була розірвати з РФ дипломатичні стосунки, перекрити кордони і ввести візовий режим.

Після утворення "ДНР" і "ЛНР" їх відразу мали офіційно визнати терористичними організаціями. І відповідно оголосити як мінімум в Донецькій і Луганській областях воєнний стан.

Після вторгнення кадрових частин армії РФ у серпні 2014 року на Донбас, ми мали оголосити Росію агресором. Війну називати не "конфліктом між збройними силами України і бойовиками", не "спецоперацією в зоні АТО", а українсько-російською війною.

Відповідно території "ДНР" і "ЛНР" ми мали визнати окупованими Росією територіями та відмовитися від яких-небудь державних зобов'язань на цих територіях.

Ми ж надаємо бандитам безкоштовно енергоносії та беремо зобов’язання стосовно населення і територій, які не контролюємо.

Ми маємо не гратися з "ДНР" і "ЛНР" у піддавки, оголошуючи чисельні односторонні перемир’я і припинення вогню, а діяти. "Смішно" коли регулярна українська армія ледве витримує натиск "банди терористів".

Дуже сумно, коли терористи налічують не двадцять-тридцять осіб, а тридцять-сорок тисяч військовослужбовців і повністю контролюють два обласних центри України. Що це за такі терористи, якщо спецназ, всі наявні війська України воюють з ними не два-три дні, а майже цілий рік.

Треба було офіційно звернутися до держав гарантів по військову допомогу для захисту від агресора. Ми маємо вимагати військової допомоги у війні з Росією. Ми маємо вимагати економічної блокади Росії, виключення Росії з ООН.

Ми повинні проявляти ініціативу, а не бути хлопчиком для биття, якому дали по морді і вибили зуби, себто забрали Крим, а тепер, в позі лежачого, постійно копають ногами.

Нас дубасять кожного дня російські кадрові військові частини, гинуть українські солдати, а вище керівництво України немов той школяр, якого старшокласники кожного дня б’ють в туалеті, каже батькам і вчителям, що він із старшокласниками просто дуркує, а синяки – то від падіння зі сходів…

Школяр боїться, терпить, замовчує факти і бреше…

Сергій Стефанко, для УП



powered by lun.ua

Украинские сертификаты вакцинации: как интегрировать их в европейскую систему

Коллективные иски: есть ли перспективы у антимонопольных делах?

Помощь от США. Вакцина COVAX уже в Украине

Как и почему казнили Ивана Гончарука

Земля – новый инвестиционный инструмент

Биометан – будущее биогаза