Донбасс погнал порожняк. В Киев или Москву?

1015 просмотров
Среда, 13 мая 2015, 18:34
Виктор Мороз
политический обозреватель

Майже одразу після останнього відвідування канцлером ФРН пані Меркель Кремля, несподівано у Донецьку вирішили "незалежність" поміняти на "найширшу автономію в межах України". І провести "вільні" вибори.

Ідея не нова, але цікава.

Навряд чи це простий збіг. Адже днем раніше 9 травня Захарченко виступив з черговою агресивною щодо України промовою з погрозами на адресу Києва. І ці посили не передбачали навіть конфедеративного співжиття. Щоправда, злі язики стверджують, що вчорашній слюсар шостого розряду вже зранку нетвердо стояв на ногах і не зовсім упевнено вимовляв усі приголосні. Але це не завадило йому бути дуже переконливим для своїх співгромадян.

Звичайно, цей федеративний статус, ідею якого озвучив згодом ще один діяч ДНР, Пушилін, – непростий. Після його гіпотетичного ухвалення невідомо де прийматимуться рішення – у Києві чи Донецьку. Тобто – у Москві.

Київ дотуватиме гірників, платитиме за всіма соціальними програмами, відбудовуватиме вщент поруйнований Донбас, який на рік, за найскромнішими підрахунками, потребуватиме близько 10 мільярдів доларів США.

А бунтівні республіки, зберігаючи свій статус і назву, матимуть власну міліцію, власне військо й власну судову систему. І за власними законами обиратимуть собі керівництво – тобто, воно знову ж призначатиметься з Москви.

Така собі українська Чечня. Юридично в межах України, але в підпорядкуванні Кремля.

Урешті, стає все більше зрозумілим, що Донбас не хоче незалежності для себе. Бо сам не виживе. Москва руками Донбасу не хоче свободи для України! Вона просто артикулює устами своїх маріонеток у самопроголошених республіках свої стратегічні завдання.

Як і наскільки корелюються ці завдання з позицією Європи? Ну, хоча б Німеччини?

По всьому видно, що канцлер і її команда теж не проти федералізації України. І деталі її чомусь не дуже обходять. Хоч Меркель несподівано категорично й відверто назвала в Москві анексію Криму Росією злочинною акцією.

Але Крим, як кажуть німці, уже "плюсквамперфект" – давно минулий час. Перед нею головне завдання – доповісти німцям, що на Сході України наступив мир, і там уже не стріляють. І внесок Німеччини – а, отже, і канцлера – у цей мир є визначальним. А тому німці завдяки її старанням можуть уже завтра укладати нові угоди про постачання власного пива до спраглих ротів росіян у необмежених кількостях. Як і всякої своєї машинерії на безкраї російські простори, де взагалі нічого не виробляється крім газу, нафти, автоматів Калашникова й модернізованих танків Т-34. Усе останнє треба завести.

Хто ж буде таким безмежним ринком ризикувати? І для чого?

Заради українців, які самі собі не можуть дати раду, не можуть себе захистити? По них гатять з усіх можливих стволів, незважаючи на "режим перемир’я" – а вони й далі бубонять про "мирний план".

Ці дивні українці – самі обирають недолугих лідерів, потім за короткий час влаштовують революції, і цих лідерів із тріском виганяють. Така собі українська забавка.

Чим можуть прагматичні німці зарадити дивним слов’янським танкам? І чи можуть свій практичний розум вставити в сформовані комуністичним минулим і славним бандитським періодом первісного накопичення капіталу голови українського істеблішменту?

Аденауер після воєнної розрухи починав із того, що піднімав соціальні програми, повсякчас збільшуючи зарплатню. А українські політики, котрі вже по 20 років крутяться на печерських пагорбах, переходячи з одного владного приміщення в інше, ніяк не можуть зрозуміти, що найперше, що треба створювати, то це внутрішній ринок.

А для цього слід підняти купівельну спроможність вітчизняного покупця. Тому, як це не парадоксально, але слід було не зрізувати пенсії й зарплати службовцям, а навпаки – піднімати. Принаймні, так видається, навіть побіжно проаналізувавши досвід великих світових реформаторів 20-го століття – Рузвельта, Лі Кван Ю, де Голля, Аденауера.

Українці соромляться про це говорити, але одна з головних причин нинішнього конфлікту полягає в тому, що їхня батьківщина мала й донині має дуже непривабливий вигляд – панування олігархату, суцільна вбогість і величезні "ножиці" в доходах, несправедливість у розподілі суспільного продукту, безпробудна корупція.

Україна поки – квазідержава, якою керують не державні інтереси, не інноваційні технології, а приватні інтереси тих, хто добрався до влади. Цю державу можуть любити й захищати лише справжні патріоти, небезпідставно розраховуючи зробити її процвітаючою вже в найближчому майбутньому.

Але так історично трапилося, що на Сході українських патріотів критично мала кількість. Та й, схоже, війна їх звідти зовсім уже витіснила.

...Гаразд. Усе вже сталося. І нині чим більше проливається крові з обох сторін, тим збільшується міра ненависті. І в кожного своя правда.

Урешті, чи є в українського керівництва стратегічний план виходу з надзвичайно серйозного конфлікту? Як президент, уряд, парламент збираються вийти із кризи? Схоже, вони не мають стратегічного бачення. Або ретельно від співвітчизників його приховують.

Тому порядок денний формує вчорашній слюсар шостого розряду зі славного міста Донецька і його команда. Принаймні, як дисциплінована маріонетка, він ретельно виконує те, що йому скажуть наглядачі з Москви.

А до кого українські керманичі прислухаються – залишається великою загадкою. Найшвидше, вони імітують виконання побажань своїх колег з Європи, котрі прагнуть бути корисними своїй країні й своїм виборцям.

Наскільки корисними нині можуть бути українські керманичі для своєї країни? Як їм, задовольняючи цілком законні прагнення колег із Заходу про спокій, добробут і мир для власних країн – зупинити власне національне приниження, що відбувається останнім часом на Сході, і не звести нанівець те національне піднесення, здобуте на Євромайдані?

Пропозиція Москви про федералізацію в тому вигляді, котра озвучена через своїх маріонеток на окупованій території – виглядає як чергова спроба схилити Україну до підписання акту про повну капітуляцію й входження її в силове поле Москви. Звичайно, це дуже не подобається українцям і не дуже сподобається нашим симпатикам на Заході.

Контрверсія цьому може бути лише одна. Треба виставити свої умови, з позиції сили. І прийняття цих умов свідчило б про безумовну перемогу Києва в даній війні.

Це неприйнятно для Кремля? Гаразд, тоді обмотуємо той клапоть Донбасу колючим дротом, відмовляючись від бунтівної території.

Іншими словами: повісимо відбудову вщент зруйнованої російськими вояками й російською зброєю території на шию кремлівським мудрагелям! І оформимо це за кримським варіантом як "тимчасово окупована територія". Тобто, не назавжди.

Так, мабуть, це не ідеальний варіант. Але примушувати силою до співжиття, примушувати силою любити себе – хіба краще?..

На більшості території України пройшов останнім часом могутній процес самовизначення, ідентифікації. Мабуть, варто й Донбасу перестати гнати порожняк і визначитися з державними й національними пріоритетами.

А стагнуюча імперія, котра знаходиться напередодні остаточного розпаду, їм швидко допоможе це зробити.

Чи не так?..

Віктор Мороз, спеціально для УП



powered by lun.ua
Собирается ли "зеленая команда" превращать советское высшее образование в европейское?
Сказать, что ничего не изменилось в высшей школе за годы независимости было бы неискренне. Но еще менее искренне было бы сказать о каких-то существенных изменениях. (укр.)
США помогут: как сжиженный газ меняет европейский энергорынок
Киеву необходимо активизировать строительство газопровода-интерконнектора между Польшей и Украиной. Мы должны получить максимум благ от удачной политической конъюнктуры.
Пять мифов о налоговых инициативах "Слуги народа"
Законодательные инициативы "Слуги народа" в налоговой сфере быстро обросли мифами. Я хочу развенчать основные из них. (укр.)
Мир ценой государства: в этом ли счастье?
Требуя мир здесь и сейчас, каждый из нас задуматься над его ценой и готовы ли мы ее платить. (укр.)
Почему обличители коррупции – это прорыв для Украины?
Украина сейчас имеет уникальный шанс получить надежный инструмент в борьбе с коррупцией, а также гарантировать обличителям коррупции не только надежную защиту, но и финансовое вознаграждение. (укр.)
Как снизить цены на лекарства в Украине
Преодоление "вечнозеленых патентов" и усовершенствование законодательства в сфере снабжения лекарств на территории Украины – пазл, который составляет уже третье Правительство в Украине после Революции Достоинства. (укр.)
К 30-летию легализации УГКЦ: поход по улицам Львова 17 сентября 1989
В день 50-лиття начала "Золотого сентября" свыше 250 тысяч людей вышли на улице Львова, требуя легализации Украинской Греко-католической Церкви. (укр.)