Заслуживаем ли мы лучшей власти?

Вторник, 23 июня 2015, 11:31

А, отже, і долі?

Ми, – тобто, все українське суспільство, а не тільки його еліта в особах Героїв-воїнів, волонтерів, активістів Майданів і протестних акцій, і всіх тих, чий високий рівень моралі й чину дійсно вартий най-найвищого рівня обслуговування з боку "слуг народу".

Ми з вами, братове, так багато часу перебуваємо в лоні цих найкращих людей людства, що іноді забуваємо, що нікуди не ділася інша, значно більша частина нашої спільноти. А якість "слуг народу" визначається якраз якістю саме цієї його частини. На жаль…

Тієї частини, яка байдуже і самовдоволено веселиться в кафе, на пляжах… у той час, коли найкращі за них кривавляться на фронтах праведної війни з одвічним ворогом. Чи тих, – а їх найбільше! – хто просто пасивно прозябають своє життя у клітках власних житлоплощ, – "а шо, якось воно буде"...

Чи заслуговує на кращу владу/долю народ, в якому так багато тих, хто велич своєї персони вимірює величиною власної "хатинки", висотою муру навколо неї чи дороговизною авта?

У мене, та, мабуть, і у вас було переконання, що кров Героїв Небесної сотні і Небесних полків АТО отямить значну частину суспільства, оздоровить колективну мораль, підвищить вимогливість до себе кожного…

Але поки що гасла "Героям слава!" чи "Герої не вмирають!" для дуже багатьох з нас, навіть вельми прогресивних, залишається чимось з ряду "Будьмо! Гей!" – крикнув і забув…

Майдан зібрав найкращих, найпатріотичніших людей. Безумовно. Але дозвольте нагадати вам, дорогі побратими, що на моє запитання зі сцени Майдану, "кого з Героїв УПА, армій і повстанських загонів УНР ви знаєте?", десятки тисяч вас змогли назвати тільки три давно відомі всім прізвища – Бандера, Шухевич, Петлюра…

Чому ми не маємо потреби шанувати своїх Героїв, минулого і сьогодення? І передавати вогонь їхнього Духу ближньому? І отримувати від цього драйв? Чому патріотизм багатьох з нас такий пасивний?

І найголовніше: чому причини наших бід ми звикли шукати у інших, а не в собі?

Традиції героїчної боротьби за Україну в нас тисячолітні. А от традицій шанування і поклоніння Героям цієї боротьби у нас не було ніколи: ми постійно мусили оглядатися на сусіда-стукача, однокурсника-сексота, співробітника-агента…

Нас привчили боятися пам’яті про них. Нас привчали, що Герої – це бандити, а бандити – це герої…

Тому саме на наші покоління покладено місія не тільки вистояти й перемогти зовнішнього і внутрішнього ворога, а й уперше в історії закласти гідні традиції шани Героям. І кращі з нас це роблять! Але інерція суспільної амнезії гнітюча.

Андрію Дигдаловичу, світла йому пам’ять і вічна слава, нещодавно виповнилося 42 роки. Вшанувати Героя Небесної сотні у його рідне село Сокільники під Львовом мене запросила Андрієва дружина.

Село величезне, забудоване "хатинками" львівських "крутих". Всі "удобства" в цих котеджах, звісно ж, не "во дворє", а "продвінуто" виводяться у придорожні фоси, канави і струмки. А запах!!!

Ви також здогадались, що людям, які перетворили своє мальовниче колись село у Венецію власних екскрементів, не цікавий якийсь там Герой, що віддав за них життя?

І дійсно, на реквіємі за Андрієм було більше гостей з Майдану і учасників, ніж його байдужих бидлоелітних односельців. Не прийшов навіть сільський голова.

І так у всій нашій державі!

У святому рідному Києві ми успішно перетворюємо райські оази Дніпра, Голосіївського лісу, озер у сміттєві пустині. Не буду тут вкотре повторяти про поголовну корупцію, страшну аварійність на дорогах, п’янство і наркоманію, хамство у сфері обслуговування…

Все це, так само, як і руйнівна жадібність наших держслужбовців усіх рівнів є не причиною, а наслідком!

Наслідком того, що люди, яким не прищеплено шанувати своїх Героїв, рід, культуру, мову, історію, не мають перед ким/чим звітувати, їм ні перед ким/чим не соромно, не страшно.

У них відсутні і рушії, і стимули творення, окрім фізіологічної жадібності і тваринних рефлексів споживання й накопичення.

Чому в нас так мало гідності? Повторю, – тому, що без національної гідності руйнується і гідність особиста! А без патріотизму людина втрачає базову систему стимулів до добра і пересторог до зла, а також – позбавляється найважливіших рушійних сил власного розвитку і суспільного прогресу.

Ось у цьому і є першопричина наших бід!

Саме тому ваш автор знову пише про це. І, до речі, саме тому я намагався перетворити сцену Євромайдану і всіх інших майданів не стільки у трибуни для політиків, як це було 11 років тому, а в потужний засіб пропаганди нашої глибинної культури, українського духу і їх носіїв, історії боротьби за волю і її Героїв.

Сміливіше, братове, ступаймо на цей шлях, залучаймо до нього ближніх. Він довгий і нелегкий. Але єдиний, який приведе до успіху.

Володимир Гонський, публіцист, бард, ведучий Євромайдану, для УП



powered by lun.ua

Спасибо! Четыре наблюдения после местных выборов

Наука, заключенная в уста политиков, или как преодолеть коммуникационный барьер

Как спасти осенние каникулы

Конкурентоспособность или новый порядок: почему Украине нужна политика CO₂

Внимание на детали: как будущий президент США изменит отношения с Украиной

Конституционный Суд может упразднить Антикорсуд. Рассказываем, чем это угрожает

Подпишитесь на наши уведомления!