Аннексированная собственность. Сколько имущества "отжала" у нас Россия?

4480 просмотров
Среда, 24 февраля 2016, 11:39
Юлия Тищенко
руковолитель программ развития гражданского общества УНЦПИ

Анексія Криму – це не тільки безпрецедентний випадок, що зруйнував систему міжнародної безпеки і який ще повною мірою не усвідомлений світовою спільнотою.

Це не тільки масові порушення прав людини і прояви дискримінації за національною ознакою – кримських татар та українців у Криму. Це не тільки згортання свободи слова, зникнення "невгодних" людей, політичні переслідування та арешти.

Окупація та анексія Криму спричинили тотальні порушення у сфері, яка вважається однією із засадничих та недоторканних в демократичному світі, – права власності – як приватної, так і державної.

Забезпечення права власності є одним із маркерів для оцінок та характеристик політичних систем, безпеки та стабільності. Внаслідок анексії Криму відбулася тотальна крадіжка. На жаль, упродовж двох років Україна не достатньо акцентує на цих втратах, не привертає увагу цивілізованого світу саме до цього аспекту анексії.

Порушення права власності багатомірне, воно стосується не лише активів фізичних та юридичних осіб, а й об’єктів культурної спадщини, врешті майна незручних для окупаційної влади релігійних громад півострова.

17 жовтня 2015 року прем’єр-міністр РФ Дмитро Медведєв підписав розпорядження про включення понад 220 історичних та культурних об’єктів у Криму, які належать Україні, а деякі внесено до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, до об’єктів культурної спадщини федерального значення. Цілком у більшовицькому дусі: було вашим – стало нашим.

За даними Фонду державного майна України, на території АР Крим та міста Севастополь залишилось майже 1,5 тисячі об’єктів тільки державного майна, яке в процесі приватизації не увійшло до складених капіталів господарських товариств, але залишилось на їхніх балансах.

Залишкова вартість цього майна на той час – майже 38 мільйонів гривень. Було "націоналізовано" 27 державних підприємств. Загалом у ФДМУ зафіксовано 42,7 тисячі об’єктів нерухомості – будівель, споруд, земельних ділянок та об’єктів незавершеного будівництва, що до анексії Криму належали українським держпідприємствам, установам та організаціям.

Наголошу, наразі йдеться лише про державне майно.

Реальні збитки від втрати власності оцінити вкрай непросто. Українська сторона вимірює їх приблизно в один трильйон гривень.

Однак ці дані не остаточні та не враховують втрачену вигоду, приміром, вартість корисних копалин, зокрема і тих, що залягають на морському шельфі.

З огляду на втрачені багатства надр, експерти говорять про суму близько 2,4 трильйона гривень. Але виникають питання до системи оцінки та визначення всіх втрат.

У будь-якому разі, втрачено активи державних і приватних компаній в енергетичній сфері, користуванні надрами, у харчовій, суднобудівній та хімічній галузях, банківській сфері, в системах телекомунікації, транспорту – практично у всіх секторах економіки.

Навіть в науковій царині. Адже, нагадаю, було анексовано власність Національної Академії наук України. На балансі НАНУ на території Кримського півострова перебувало 22 наукові установи та організації, а загалом у Криму функціонували понад 100 наукових інституцій.

Якщо в перший рік анексії питання власності значною мірою перебувало у віданні самопроголошеної кримської "влади", то після процедур "націоналізації", у 2015, найпривабливіше українське майно та ресурси стали передавати російським державним структурам, почалися незаконні процеси "реприватизації".

За два роки незаконної окупації Криму відбулося три умовні етапи перерозподілу, а точніше кажучи, – присвоєння державної власності та власності українських приватних і юридичних осіб.

Перший етап – це коли негайно, одразу після анексії, було "націоналізовано" державну власність України – крупні державні компанії "Чорноморнафтогаз", "Укртрансгаз", залізниці, порти, судноплавні компанії.

Другий етап – "націоналізація", "викуп" приватної власності – пройшов восени 2014 року – навесні 2015. Значною мірою він стосувався перерозподілу власності українських фінансово-промислових груп на користь самопроголошеного кримського "уряду". "Керівник" кримського "уряду" заявляв тоді: "Це наше моральне право і обов’язок – провести таку націоналізацію".

Варто зазначити, що процедури "націоналізації" відбувалися навіть поза рамками російського законодавства. Зокрема, Угода між урядами РФ та України від 1998 року про заохочення та взаємний захист інвестицій передбачала зобов’язання про захист інвестицій приватних осіб з України, а "вилучення та націоналізація" чи експропріація майна мала відбуватися із застосуванням компенсаційних механізмів, визнаних усіма сторонами.

Проте так звана кримська влада проігнорувала ці правові "нюанси" і оголосила про "націоналізацію" задля "суспільного блага" понад 250 підприємств.

У список потрапили підприємства з різноманітних сфер, але всі економічно привабливі: до прикладу, "Укртелеком" і ДТЕК "Крименерго" Ахметова, "Приватбанк" Коломойського, Ялтинська кіностудія (відбулося відчуження, або так званий "викуп" цього кінопідприємства), санаторії та земельні ділянки.

Вочевидь, реальна кількість об’єктів, що підлягали "націоналізації" вийшла за межі згаданого списку – наприклад, санаторії, що належали Федерації профспілок України.

Третій етап, який стартував на початку березня 2015 року, – "приватизація" українських активів, майна, які належать державі чи приватним юридичним особам. "Приватизація" – це фактичний продаж українських підприємств, які раніше зазнали "націоналізації та "викупу" відповідно до рішення самопроголошених кримських органів влади.

Водночас частину об’єктів, зокрема, інфраструктури, культурної власності тощо, було передано у власність Росії.

Такі рішення ухвалювалися у Москві. Так, розпорядження "Про передачу державного унітарного підприємства Республіки Крим "Кримська залізниця" у федеральну власність" підписано прем’єром РФ Дмитром Медведєвим.

Процес так званої "приватизації" активів українських власників, "викуплених" чи "націоналізованих" самопрогололошеною кримською "владою" до 1 березня 2015 року, триває досі.

Приміром, самопроголошена "Держрада" Криму 26 червня 2015 року затвердила план приватизації майна у 2015 році. План включав 11 об’єктів, розташованих у Сімферополі, Ялті, Євпаторії і Роздольненському районі.

Вісім з них планувалося виставити на аукціоні, санаторії "Ай-Петрі", "Дюльбер" і "Місхор" перетворити на господарське товариство, а пакет акцій, власником яких виступатиме "Республіка Крим", виставити на продаж.

Приватизація не відбулася і була перенесена на 2016 рік. 13 жовтня 2015 "Держрада" Криму затвердила ще один прогностичний план приватизації, який охоплював 26 підприємств. У лютому 2016 року відбувся один з аукціонів, і власниками масандрівської землі в Гурзуфі стали російські фірми.

Достукатися до російської Феміди неможливо, вона щодо цього залишається невблаганною – всі намагання українських власників оскаржити в російських судах рішення про "викуп" та "націоналізацію" були безуспішними.

Так, 3 липня 2015 року Верховний суд РФ відмовився скасувати так званий "закон" про примусовий "викуп" майна в Криму. Рішення про "викуп" різних підприємств приймалося в рамках місцевого "закону" "Про особливості викупу стратегічних об’єктів", що дозволяє в разі необхідності розпочати процедуру примусового викупу того чи іншого майна, яке має важливе для республіки значення.

Суд вирішив, що згаданий закон цілком відповідає російському законодавству та повноваженням "органу".

Україна намагається шукати правди в міжнародних судах. Загалом протягом 2014 року країна подала до Європейського суду з прав людини три міждержавні позови відповідно до статті 33 "Міждержавні справи" Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відтак ЄСПЛ відкрив провадження у трьох справах: "Україна проти Росії", "Україна проти Росії (II)" та "Україна проти Росії (III)". І тільки один з позовів, за повідомленням української сторони, було доповнено економічними питаннями.

Без сумніву, проблемами викраденої в Криму власності Україні слід займатися безперервно і більш наполегливо. Приміром, щоб унеможливити вивезення картин Айвазовського до РФ на заплановану в нинішньому році виставку, варто започаткувати певні процедури.

Те, що в нас нарешті створено Кримську прокуратуру, – безперечно, конструктивний і правильний крок, однак нині ця інституція вкрай завантажена справами, в тому числі й стосовно української власності, анексованої у Криму.

Про питання власності, комплексних втрат внаслідок анексії Києву потрібно повсякчас говорити на міжнародному рівні, в контексті санкцій проти РФ. Це питання, разом з темою порушення прав людини, має стати одним з пріоритетів у дипломатичних зусиллях України з деокупації Криму.

Юлія Тищенко, директор програм Українського незалежного центру політичних досліджень, для УП



powered by lun.ua
Действительно ли необходимо чрезвычайное положение для борьбы с COVID-2019?
Зачем может понадобиться надстройка в виде чрезвычайного положения с дополнительными полномочиями для СБУ, Нацгвардии и т.д.? (укр.)
Мины не знают карантина
По данным ООН, в 2019 году мины были причиной 35% случаев смертей и ранений гражданского населения Донбасса, связанных с войной. (укр.)
Секс год спустя: изменилась ли наша жизнь с новым законом о половой свободе
За период с 1 января 2019 не найдено ни одного судебного решения о привлечении к ответственности за ложное обвинение в изнасиловании. (укр.)
Украинское чудо: общественные инициативы – наше секретное оружие и шанс на спасение
Солидарность – это способность человека действовать, опираясь не на наиболее эффективные подходы, а на причастность.
Сколько государство тратит на маски
Дефицит масок испытывают не только граждане, но и государственные заказчики: больницы, военные, органы власти. Какими были цены на медицинские маски за последние три месяца на Prozorro? (укр.)
Земля и вирус: как власти поддержать фермера
В условиях экономического кризиса и запуска рынка земли власть поддержать отечественного агропроизводителя.(укр.)
Не нравится? Сваливай! Или почему карантин обнажил уязвимость гиг-экономики
Коронавирус обострил все неопределенности статуса водителей и курьеров таких компаний, как Glovo, Uber, Bolt, Raketa, Uklon и др. Имеют их работники право на социальные гарантии и за чей счет? (укр)