Дизайн политического интеллекта: от шрапнели к победе

Зробіть свій дизайн простим, але видатним.

Дон Дрейпер, персонаж серіалу "Mad Men" ("Божевільні")

На запитання "Що зробило цей серіал таким популярним?" режисер відповів: "Збіг обставин, удача і люди, які зі мною працювали. Загалом серіал став успішним, тому що він оповідає про звичайних людей. Проблеми головного героя цікавіші, ніж ті, з якими стикаються звичайні люди, але сюжети з серіалу можливі і в реальному житті".

Якщо ви прочитали перші рядки і не подумали, що це знову про "Слугу народу", вітаю, бо ви маєте уявлення про дизайн трохи більше, ніж тривіальне зображення на обгортці. Підказка, власне, не приховувалася, вона зручно розташувалася відразу після назви колонки, в епіграфі до неї. Метью Вайнер говорив про успіх серіалу "Божевільні" і дизайнований ним образ головного героя, Дона Дрейпера.

Рівно півстоліття тому конгрес Міжнародної ради організацій з дизайну проголосив, що термін "дизайн" означає творчу діяльність, яка має на меті не лише визначення формальних якостей предметів, які належать до зовнішнього вигляду, але головним чином до структурних та функціональних зв'язків, які перетворюють систему на цілісну єдність з точки зору як виробника, так і споживача.

Отже, варто замислитись, які можливі варіанти дизайну політичного інтелекту вітчизняного зразка.

Варіанти дизайну політичного інтелекту вітчизняного зразка

І. "Шрапнель".

Генрі Шрапнель, який почав працювати над удосконаленням артилерійського снаряду, звісно, не міг знати що його ім'ям назвуть зброю. Мабуть, цей британський генерал-лейтенант здивувався б, дізнавшись, що про нього згадають у контексті політичного інтелекту. А може, й ні.

Втім, безвідносно до емоцій дизайнера шрапнелі, перший варіант, чи то пак сценарій, завдячує своєю назвою іншим спільним рисам шрапнелі і політичного інтелекту.

Дизайн типу "шрапнель" – це про те, що певні осередки політичного інтелекту вже існують, але загальна картина "поля бою" залишається незрозумілою і безсистемною.

"Потужність" таких осередків є невисокою, їхня протидія "цілям, що перебувають в окопах" (тобто ховаються від необхідних змін) – замала, стратегічна ефективність – слабка.

А ще – безсистемність і низька "заглибленість" дорого вартують.

Втім, переваги, звісно є – "скам'янілі" частини політичного інтелекту успішно руйнуються. Усе ж таки шрапнель відіграла велику роль у визнанні артилерії королевою війни.

ІІ. Політичний аутизм.

Цей дизайн може бути наслідком дефіциту соціальної взаємодії та спілкування.

Концептуалізація політичної дійсності має спиратися на common sense (з англ. – здоровий глузд), а не перебувати у так званій пастці вуличного ліхтаря, коли не світло проливається на проблему, а навпаки. При цьому й з потужністю світла не зовсім склалося.

Що може статися? Або потрапляння до пастки дій – стан зайнятості, коли людина постійно щось робить, але не має часу подумати, що вона робить і чому, або до пастки реальності – стан щастя в сьогоденні при відсутності бачення майбутнього.

Що може бути стратегічно важким наслідком? Не лише зростання дисонансу між ідеологіями та світоглядними поглядами різних політичних груп.

У поганої комунікації є лише один вид "зброї" – помста. З цього приводу дуже давно складені дотепні народні прислів'я: "Щоб ремесло дізнатися, треба знати, як його впізнавати" і "Бачив веселе – стерпи і важке".

Проте поки що, на превеликий жаль, загальна ситуація з комунікаціями (а точніше, з інформаційною політикою) нагадує те, як одного разу під час телевізійного шоу Last Week Tonight комік Джон Олівер, спілкуючись із Гокінгом, запитав, чи справді існує декілька всесвітів, які населяють види, що "розумніші за вас". "Так, – відказав професор Кембриджа. – А також є всесвіт, де смішніші за тебе".

Читайте також:

Синдром політичного інтелекту

Політичний інтелект по-українськи

ІІІ. Інтрига когабітаційності.

Як зазначається у Вікіпедії, когабітаційність – це співіснування центрів (балансів і дисбалансів) влади. Протистояння президента й урядового кабінету або інститутів влади, коли ці інститути залежать один від одного.

Залежність пояснюється тим, що ефективне управління здійснюється у країні, коли законодавчий орган та президент ведуть діалог і приймають рішення, які задовольняють усі суб'єкти влади.

Когабітація є проблемою для країни, коли два чи більше інститутів не можуть поділити владу або дійти компромісу.

Український приклад – період влади Віктора Ющенка.

Багато чого залежить не лише від специфіки політичної системи і особи президента, але і від "проникливості" його радників.

Натепер достеменно нікому не відомо, якими можуть бути наслідки політичної інтерналізації шостого президента.

Невідомо, чи приготовано вже кимось брутфорс (brute force – з англ. повний перебір) для зламу "коду гармонійності" відносин між президентом і урядовим кабінетом.

Ніхто, перш ніж візьме кермо влади, не знає своє єство, а якщо і думає, що знає, то може не здогадуватися, як поведе себе його "поганий ген".

Проте психологія – матерія мікроскопічно тонка, хоча для вивчення синдрому політичного інтелекту вельми важлива, а от "дитячі хвороби зростання" (якщо йти від бізнесово-управлінських порівнянь з кривою життєвого циклу) усюди однакові.

"Дитяча смертність" бізнес-структур, засновниками яких є друзі або приятелі, дуже висока.

Когабітаційність – це завжди інтрига, а наразі інтрига ступеня N, оскільки громадська думка не перестала бути і віддзеркаленням, і рушійною силою дій президента.

Синдром – це лише сукупність симптомів, це ще не хвороба. Профілактика: приймати рішення треба обдумано, системно, помірковано, з багатьма порадами, без зайвого поспіху, ухвалювати – швидко, а втілювати – миттєво.

Водночас влада усе має робити вчасно, а це означає, що темп прояву політичного інтелекту має бути високим.

Єдине застереження – результативність не може виправдовувати ефективність. І навпаки. Тобто "ціна" досягнення цілей не може бути захмарною, але, передусім, вона має бути прорахованою.

Білий хакер – це віртуозний стратег. Political Іntelligence – це про розвідку майбутнього, тобто про якісне, а не просто швидке досягнення цілей.

Частково цей сценарій вже спрацював, причому двічі й на короткій часовій дистанції між першими і другими виборами. Щоправда, для суспільства така "хакерська атака" була навіть бажаною.

Тепер мова йде про інший вид і вектор "хакерства". Це – так званий "код екстраординарності політичного інтелекту", який "пишеться" найскладнішою мовою програмування – Wisdom (з англ. – мудрість).

Вивчення цієї "мови" потребує спеціальних знань, досвіду широкого спектру і розсудливості. Зламати старий код недостатньо. Тобто можна, але повністю, може, і не треба. Написати новий код треба точно, але не просто "інший", а дійсно кращий за попередній.

Джеймс Флінн говорить, що сучасне покоління має високий ІQ, але витрачає його намарно.

V. Шлях Давида.

Так, це про того самого юнака, що вийшов на двобій з Голіафом. І він переміг, бо був сконцентрованим на перемозі і впевненим у ній.

Цей шлях виглядає дещо ідеалістичним, однак не утопічним, а от позбавлення політичного інтелекту від притаманного йому синдрому робить цей шлях цілком реалістичним. Щоправда, за єдиної умови: формування цілісної системи політичного інтелекту з високим KPI (Key Performance Indicator, з англ.. – Ключові показники ефективності) практичного застосування, починаючи з пересічного, але притомного, не байдужого громадянина. Вдягти "шати Давида" може бути під силу кожному.

Дизайн вітчизняного політичного інтелекту

Говорячи про дизайн вітчизняного політичного інтелекту, не будемо забувати, що "ключова проблема практичної політики… полягає в тому, що важливі рішення керівництва держави приймаються далеко не завжди на основі стратегічного бачення та послідовної реалізації національних інтересів країни.

Істотну роль… відіграють зовнішні впливи з боку інших держав, фінансово-економічні інтереси окремих груп і корпорацій, тиск низки кон'юнктурних обставин, необхідність ураховувати суспільну думку, уявлення еліт, настрої електорату, гру близького оточення тощо.

Межа між внутрішньою та зовнішньою політикою поступово нівелюється і часто демонструє якісно нові форми й напрямки" (Онтологія війни і миру: безпека, стратегія, смисл : монографія / Б. О. Парахонський,  Г. М. Яворська. – Київ : НІСД, 2019. - С. 214.).

Перегони "Дизайн & Політичний Інтелект" тривають. Які Ваші ставки, пані та панове?

Олександра Ляшенко, спеціально для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.