Нарушает ли Украина международное право, отказываясь поставлять воду в Крым?

Вторник, 15 сентября 2020, 20:00

З вуст представників державних органів Російської Федерації та окупаційної адміністрації в тимчасово окупованому Криму постійно лунають твердження про нібито "порушення" Україною міжнародного права, зокрема міжнародного права захисту прав людини при припиненні водопостачання до тимчасово окупованого Криму. 

Так само представники РФ та її окупаційної адміністрації на різних рівнях стверджують, що саме Україна є відповідальною за водопостачання в Крим і повинна його відновити. 

При цьому абсолютно все цивілізоване міжнародне співтовариство кваліфікує ситуацію в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі як тимчасову окупацію частини території України Російською Федерацією та визнає РФ державою-окупантом. А, відповідно до міжнародного права, саме держава-окупант відповідає за все, що відбувається на тимчасово окупованій території.

Яким чином можна сприймати відповідні заяви з боку представників державних органів та окупаційної адміністрації РФ і чи є у них якесь правове підґрунтя? 

Пропонуємо аналіз, підготовлений Представництвом Президента України в Автономній Республіці Крим та експертами.

1. Наведені російською стороною положення міжнародних договорів у галузі захисту прав людини не стосуються права на воду, зобов'язання з водопостачання чи постачання інших ресурсів, а стосуються гарантування і забезпечення інших прав людини. 

Окрім цього, абсолютно неприпустимою є ситуація, коли про можливе порушення права на життя говорить держава-окупант, за ефективного контролю якої сталися десятки вбивств і насильницьких зникнень на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя. 

Читайте також: Вода за графіком. Чому в Криму третій тиждень вимикають воду

Що відбувається з окупованим Кримом без дніпровської води. 13 фактів

Саме Російська Федерація як держава-окупант та посадові особи її окупаційної адміністрації несуть відповідальність за вбивства і насильницькі зникнення, які сталися на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, починаючи з 20 лютого 2014 року.

Абсолютно неприйнятними також є звинувачення у можливому вчиненні катувань з боку держави, яка вже сьомий рік здійснює тимчасову окупацію території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя і посадові особи якої вчиняли і вчиняють катування проти українських і кримськотатарських активістів, які не є лояльними до окупаційного режиму Російської Федерації.

Відповідні злочини, такі, як вбивства, насильницькі зникнення, катування, посягання на людську гідність, вчинені проти громадян України представниками окупаційної адміністрації Російської Федерації в тимчасово окупованому Криму, є предметом кримінальних проваджень в Україні, а також вивчаються Офісом Прокурора Міжнародного кримінального суду в межах процедури попереднього вивчення ситуації в Україні (пп. 272, 273 Звіту про діяльність з попереднього вивчення ситуацій в 2019 році Офісу Прокурора Міжнародного кримінального суду).

Позицію міжнародного співтовариства щодо грубих порушень прав людини на території тимчасово окупованих Автономної Республіки Крим та міста Севастополя з боку Російської Федерації як держави-окупанта та посадових осіб її окупаційної адміністрації чітко викладено у резолюціях Генеральної Асамблеї ООН 71/205 від 19.12.2016 р., 72/190 від 19.12.2017 р., 73/263 від 22.12.2018 р., 74/168 від 18.12.2019 р. "Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополь (Україна)".

2. Відповідно до міжнародного гуманітарного права, держава-окупант відповідає за все, що відбувається на тимчасово окупованій території, яка знаходиться під її ефективним контролем. 

Частина перша статті 55 Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року (Четверта Женевська конвенція) передбачає, що держава-окупант зобов'язана за допомогою усіх наявних засобів забезпечувати населення продуктами харчування та медичними матеріалами, зокрема, постачати необхідні продукти харчування, медичні матеріали та інші припаси, якщо ресурсів окупованої території виявиться недостатньо. 

Ці положення, безумовно, стосуються і такого ресурсу, як вода. Тобто прямим зобов'язанням держави-окупанта є забезпечення цивільного населення окупованої території всіма необхідними ресурсами.

Ба більше, стаття 60 Четвертої Женевської конвенції передбачає, що навіть надання гуманітарної допомоги третіми сторонами не звільняє державу-окупанта від зобов'язань, що покладаються на неї зокрема статтею 55 Четвертої Женевської конвенції. 

Тому зобов'язання забезпечення цивільного населення окупованої території необхідними ресурсами, припасами та матеріалами є зобов'язанням саме держави-окупанта відповідно до змісту Четвертої Женевської конвенції.

3. Водопостачання тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя є досить дорогим заходом для Російської Федерації як держави-окупанта. 

Саме тому вона намагається і намагатиметься й надалі за допомогою прямого тиску і тиску на міжнародних партнерів схилити Україну до відновлення водопостачання на тимчасово окуповану територію Кримського півострова. Проте Україна не повинна вирішувати проблеми, які постають перед державою-окупантом після шести років тимчасової окупації частини суверенної території України.

За час тимчасової окупації території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя держава-окупант здійснює цілеспрямовану політику щодо заміни демографічного складу Криму з метою витіснення громадян України та колонізації півострову громадянами Російської Федерації. 

Так, за час окупації на територію Кримського півострову завезено щонайменше 300 000 громадян Росії. Така політика не лише є системним воєнним злочином, але й призводить до швидкого вичерпання ресурсів Криму окупантами, зокрема й води.

Водночас, за даними відповідних державних органів України, в той час як водних ресурсів Кримського півострову вистачає для задоволення потреб цивільного населення, Російська Федерація фактично маніпулює міжнародним співтовариством та міжнародним правом й фактично має на меті примусити Україну до утримання окупаційних військ та сприяння подальшій мілітаризацї не тільки Кримського півострова, а й Азово-Чорноморського басейну.

Ба більше, якщо державі-окупанту вистачає ресурсів вже сьомий рік здійснювати тимчасову окупацію території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, їй вистачить ресурсів для вирішення питання водопостачання тимчасово окупованої території, куди її ніхто не запрошував. 

Україна готова відновити водопостачання на територію Кримського півострова після завершення його тимчасової окупації Російською Федерацією та відновлення дії законних державних органів України на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя.  

Антон Кориневич, для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.  








powered by lun.ua

Внимание на детали: как будущий президент США изменит отношения с Украиной

Конституционный Суд может упразднить Антикорсуд. Рассказываем, чем это угрожает

Что делать, если увидели нарушение закона на избирательном участке

Бегом за счастьем: зачем участвовать в благотворительном пробеге

"Зеленая металлургия" здравого смысла

9 млрд за сети и почему Украина отдаляется от ЕС

Подпишитесь на наши уведомления!