Тюрьмам – свободу! Для чего приватизировать исправительные учреждения?

Понедельник, 21 июня 2021, 13:00

Проект приватизації в'язниць в Україні – зразок непростого кейсу для піар-фахівця, який працює з держсектором.

З одного боку – недовірливе ставлення українців до самого поняття приватизації державної власності, яке сформувалося ще в пострадянських 90-х. З іншого – негатив в інформаційному просторі, викликаний хвилею маніпуляцій і фейків на цю тему.

Не дивлячись на всі складнощі, на початку червня Фонд держмайна провів перший успішний аукціон з приватизації Львівської виправної колонії

Цей приклад – хороший привід розібратися, наскільки міфи про приватизацію в'язниць відповідають дійсності та навіщо цей проект потрібен державі.

"Українські в'язниці стануть приватними" 

Новини з такими заголовками минулого року активно поширювали російські і деякі українські ЗМІ, називаючи приватизацію в'язниць одним з етапів переходу пенітенціарної системи на комерційну основу. 

У частині публікацій стверджували, що українські колонії вже переповнені ув'язненими, а тому після приватизації засуджених будуть переводити в інші виправні заклади, де умови їх перебування значно погіршаться. 

Деякі новини взагалі переконували, що з нагоди приватизації в’язниць в Україні збираються влаштувати загальну амністію і просто випустять усіх ув’язнених на волю.

Зайве коментувати, що ці фейки не мають нічого спільного з реальністю

По-перше, усі установи, які виставляються на аукціон є законсервованими об’єктами. Це близько 30 виправних закладів, які держава визнала непридатними для використання і закрила ще кілька років тому. 

По-друге, правозахисники й справді кажуть, що в Україні утримують під вартою завелику кількість людей. Але мова тут про слідчі ізолятори, де кількість утримуваних є наслідком надмірної кількості рішень про арешт людей до винесення судового вироку. 

У колоніях, частину з яких і пропонується приватизувати, навпаки – вільних місць більше, ніж потрібно.  

Що ж стосується можливого погіршення і без того поганих умов перебування ув’язнених, проект "великої приватизації"  якраз і був задуманий як спосіб вирішити проблему. 

70% надходжень отриманих від приватизації потрапить до спеціального фонду Державного бюджету України на відбудову в’язничної інфраструктури – покращення умов у місцях позбавлення волі та будівництво нових виправних закладів, що відповідають сучасним вимогам. 

Читайте також: Що не так з українськими в'язницями

Про наповнення бюджету не йдеться

Традиційна недовіра до влади – загальна проблема комунікацій державного сектору в Україні. Вона є причиною виникнення міфів про ледь не кожну нову державну ініціативу. 

Що стосується нашого випадку, я зустрічала дві наступних версії. За одною – приватизацію в'язниць почали, щоб "залатати діри в бюджеті". За іншою – щоб "розпилити" кошти отримані від учасників аукціону

Треба пояснити, що нинішній процес приватизації сильно відрізняється від того, що відбувалося в Україні раніше. 

До цього, повідомлення про об'єкти, виставлені на продаж, розміщували у газеті "Відомості приватизації", яка виходила накладом у 400 примірників на всю Україну. Це обмежувало кількість учасників аукціонів і створювало можливості для корупційних схем. 

Натомість сьогодні створено простий у користуванні маркет-плейс privatization.gov.ua з можливістю фільтрувати параметри, дивитися онлайн мапу і вибирати, що хочеш придбати у держави так само зручно, як на сайті OLX. Для кожного об'єкту створюється віртуальна кімната, куди завантажується уся юридична та фінансова звітність. 

Що ж до прозорості самих аукціонів – усі вони проходять через систему продажів Prozorro, що виключає вплив людського фактору чи можливість підтасовки результатів.

З фінансової точки зору, приватизація Львівської колонії стала не тільки першим успішним аукціоном у межах проекту "Велика приватизація в'язниць", але взагалі одним з найуспішніших прикладів малої приватизації. 

Фінальна ціна лоту значно перевищила початкову і склала 407,5 мільйона гривень, шо у півтора рази більше, ніж надходження за весь 2018 рік. 

Загалом від приватизації в'язниць у Фонді держмайна розраховують отримати близько 1 мільярда. З них, нагадаю, до бюджету потраплять лише 30%. Це зовсім не та сума, щоб говорити про якесь суттєве наповнення державного бюджету. Але проект приватизації в'язниць від початку і не мав цього на меті.  

Завдання Фонду державного майна – ефективне використання державної власності. 

Сьогодні на утримання кожної із закритих колоній державі доводиться щороку витрачати до 5 мільйонів гривень. Це приклад дуже неефективного використання майна і тягар для бюджету. 

Приватизація позбавляє державу від зайвих витрат, а що найголовніше – звільняє ці активи для перетворення з непродуктивних у продуктивні. Це дає набагато більше ніж разове надходження до бюджету – залучає сталі та стратегічні інвестиції.

Читайте також: (Не)вічний двигун: де знайти пальне для приватизації

Старі в'язниці та нові можливості

Новим власником Львівської виправної колонії стала компанія SoftServe. Одна з найбільших в Україні IT-компаній вона має штат із 10 тисяч працівників та працює з такими гігантами як IBM, Cisco і Panasonic.

На місці в'язниці на проспекті Святого Іоанна Павла II SoftServe планує побудувати офісне містечко, куди, окрім робочого простору, увійдуть об'єкти для відпочинку, розвитку талантів і проведення заходів.  

Представники компанії розповідають, що розробляють проект офісного кампусу разом з відомим європейським архітектурним бюро. Його назву поки що не розголошують, але обіцяють, що новий комплекс стане для міста знаковим архітектурним об'єктом. 

Таким чином цілий район Львова отримає можливості для розвитку, у місті з'являться нові робочі місця, а бюджет отримає додаткові надходження від податків. Такий результат має переважити усі скептичні аргументи проти приватизації. 

Хочеться сподіватися, що наступні аукціони зі списку "великої приватизації в'язниць" також будуть успішними. Адже сучасний потужний IT-кластер на місці напівзруйнованої виправної колонії – непростий, але справді вдалий кейс державного піару для України.

Анастасія Магонова

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.  

powered by lun.ua

Как перестать волноваться за экономику и отказаться от угля к 2030 году

Украина как наследница УНР

Неонатальный скрининг: как будет работать президентский проект по выявлению генетических заболеваний

Кому нужен сбалансированный рынок металлолома?

Не надо бояться взрослеть в экономических отношениях с ЕС

Когда и как может заработать местный референдум в Украине?