Почему важно не терять связь с жителями оккупированных территорий?
Чи важливо нам отримувати інформацію з тимчасово окупованих територій (ТОТ)? На мою думку, вкрай важливо.
Брак об'єктивної інформації з тимчасово окупованих територій породжує невизначеність щодо того, чи є у нас спільне майбутнє.
Не розуміючи суспільних настроїв на ТОТ, українці не можуть визначитися, чи хочуть вони повертати ці території.
Інформація в організмі суспільства виконує функцію крові – ділянки, де кровообіг порушений, втрачають функціональність. І зараз через штучно уповільнений інформобіг ми втрачаємо відчуття єдності з захопленим росіянами Донбасом, і вже майже готові від нього відмовитися. Саме цього прагнуть у Кремлі.
Умисне спотворення нашого уявлення про суспільну думку на окупованих територіях – те, що робить російська пропаганда – теж позбавляє нас волі боротися за визволення цих територій і цих людей. І це також частина російського плану.
Саме тому ми маємо продовжувати шукати можливості отримувати правдиву інформацію про те, що відбувається в окупації.
І, якщо вже робота українських журналістів там неможлива, то журналістом на окупованому Донбасі має стати кожен, хто розуміє важливість інформаційного обміну.
Але не менш важливо й постачати інформацію на окуповані території, обходячи російські фаєрволи.
Читайте також: Загублені громадяни
Як не втрачати зв'язок з мешканцями окупованих територій? Головне – щиро хотіти його не втратити. І продовжувати спілкуватися.
Треба спілкуватися зі всіма. Навіть з тими, хто декларує ворожість до наших цінностей.
Треба зазирати за завісу цих конструктів і намагатися зрозуміти причини такого вибору. Ви здивуєтеся, зрозумівши, наскільки часто за цим фасадом немає справжньої ворожості, що він - лише маска за для безпеки.
Щоб зберігати зв'язок з мешканцями окупованих територій нам треба бути більше, ніж журналістами. Нам треба спілкуватися з цими людьми не тільки "по роботі". Треба не лише брати від них, а й давати їм те, чого вони потребують – нашої уваги та підтримки.
Не вдалося саме тому, що досі не розірвані особисті зв'язки між мешканцями окупованих та вільних українських територій. І саме тому ці зв'язки зараз опинилися під ударом – Кремль робить все, щоб їх обірвати. І нашим завданням має стати – не дозволити їм обірватися, зміцнити їх, постійно налагоджувати нові.
Це завдання, з яким не впорається наша держава, але цілком здатне впроратися суспільство.
Приділить хоча півгодини часу щодня, щоб написати або зідзвонитися з кимось зі знайомих (най би й мало знайомих) на окупованих територіях. І це буде ваш маленький камінчик у шестерні кремлівської пропагандистської машини.
Пара мільйонів маленьких камінчиків, і ця машина вже нікуди не поїде.
Не треба думати, що таким чином ми можемо надихнути людей на повстання. В умовах жорсткої військової диктатури це неможливо. Але це створює суспільний фон,який заважає росіянам легітимізувати свою присутність на українському Донбасі. І суттєво полегшить реінтеграцію цих територій після того, як росіяни підуть.
Я закликаю усіх, у кого є родичі або знайомі на нині окупованих територіях: не розривайте зв'язок, спілкуйтеся. Навіть, не дивлячись на світоглядні розбіжності. Навіть, коли це складно.
Наприклад, коли замість людської розмови ваш співрозмовник розмахує перед вашим обличчам битою з цитат Соловйова та Дугіна. Не спішить піднімате свою пропагандистську зброю у відповідь. Оминайте конструкти, акцентуйтеся на людському. Шукайте точки дотику.
Читайте також: Земля обітована. Довга дорога до втрати, нелегкий шлях до повернення
Не позбавляйте їх своєї уваги.
Бо саме цього прагне Кремль – позбавити цих людей нашої уваги (при чому, краще, якщо ми зробимо це власноруч). Щоб замінити нашу увагу своєю, сурогатною. А людині потрібна увага, як вода потрібна квітці.
Відвертаючись, позбавляючи мешканців окупованих територій води людського спілкування, ми змушуємо їх пити гнилу воду російської пропаганди.
Та й самим нам годі вже пити цю брудну воду – на окупованих територіях і близько немає тотальної ненависті до всього українського, як це хочуть показати кремлівські кисельови. Переважна більшість тамтешніх мешканців зберігають нейтральність.
Вакуум правдивої інформації і російський пропагандистський шум разом створюють ілюзію одностайної підтримки російського вектору, але це лише ілюзія. Яка піде одразу за російськими танками та після вимкнення московських телеопромінювачів. Як це було у Слов'янську, Сєвєродонецьку, Маріуполі та багатьох інших звільнених українських містах.
Читайте також: Тимчасово окуповані території: довгий шлях додому
Чи є ризик ретранслювання спотвореної картинки того, що відбувається на окупованих територіях?
Безумовно, є. Недосвідчений психіатр може заблукати у вигаданому світі свого пацієнта. Але, якщо робити свою справу професійно, цей ризик мінімальний.
"Рускій мір" – це ментальна хвороба. Заклики розглядати її, як варіант норми, які час від часу лунають – це не гуманізм, а безвідповідальність. Ця хвороба спричиняє страждання, і тому потребує лікування, під час якого треба комбінувати психотерапію з медикаментозною корекцією.
І, так само, як психотерапевти, ми маємо працювати етично та відповідально. Не плутати симптоми з причинами. Зберігати дистанцію. Керуватися принципом "не нашкодь". І час від часу звертатися до колег за інтервізією.
Наостанок мушу сказати ще дещо.
Щоб отримувати реальну картину того, що відбувається на окупованих територіях, треба пірнати глибше шару російської пропаганди і налагоджувати якомога більше контактів із людьми з різних верств.
Але наша пропаганда так само може заважати нам бачити реальність такою, якою вона є.
Наші користувачі теж хочуть, щоби ми ризикнули.
Як свідчать опитування, вони хочуть побачити життя в окупації очима простих людей, які там мешкають. Вони втомлюються від безкінечного повторювання політичних гасел.
Звісно, виносити політику за дужки у ситуації, коли нашу країну прагнуть знищити, було б безвідповідально, але політичне точно не має підміняти собою людське. Інакше більшість наших користувачів нам не повірить. І вони будуть праві, бо політика – це лише тло, а не зміст життя більшості з нас.
Костянтин Реуцький
