25.06

Банковский форум

Ода к радости. Как Европа и мир сдают украинский экзамен

Суббота, 12 марта 2022, 16:34

Кілька років тому ми разом з друзями потрапили на екскурсію до лінії Мажино.

Хто не знає – це система французьких укріплень, яка будувалася на кордоні з Німеччиною з 1929 по 1940 роки. Її загальна довжина становить близько 400 кілометрів. До складу входили 70 бункерів, 500 артилерійських і піхотних блоків, 500 казематів, а також бліндажі та пункти спостереження. Франція витратила на лінію кілька мільярдів франків і вона мала захистити країну у випадку війни з Німеччиною.

Мажино дійсно справляє враження. Підземне місто, в якому цікаво провести кілька годин, блукаючи безкінечними тоннелями. Тут є і госпіталь, і кухня. Все і донині виглядає надзвичайно продуманим та сучасним.

Уже на виході з музею, чекаючи своїх друзів, я вирішила погортати книгу відгуків відвідувачів. Серед кількасот коментарів французькою, англійською, німецькою мовами, мою увагу привернув один:

"Мы русские, мы русские, мы русские. Мы поднимемся с колен. Russland uber alles"

 

Війна, яка триває в моїй країні вже 16 день, нагадала мені цей епізод, тому що важко знайти кращої аналогії тому, що зараз відбувається. 

Ні, не тільки в Україні, у світі.

Трохи історичного бекграунду. Незважаючи на витрачені мільярди та масштабність проєкту лінії Мажино, вона не змогла зупинити німецького вторгнення. У червні 1940 року німецькі війська змогли перескочити за лінію, відрізавши її від решти Франції. Багато військ фортеці просто здалися після перемир'я. Підняли білий прапор.

Система оборони, на яку було витрачено стільки ресурсів, виявилася де-факто бутафорною. А зараз є просто музеєм.

Те саме сьогодні можна без перебільшень сказати і про систему колективної безпеки, яку весь цивілізований світ вибудовував після Другої Світової війни. 

На неї витрачені мільярди доларів та людських ресурсів. Але який в цьому сенс, коли сьогодні в Європі ведеться повномасштабна війна? Вона відбувається просто зараз на кордонах НАТО та ЄС. І тільки перед обличчям фактичної катастрофи, цивілізований світ перейшов від глибокого занепокоєння до дій. 

Але цих кроків вже недостатньо. 

Війна в Європі насправді почалася не 24 лютого 2022 року. 

Вона почалася у лютому 2014, коли у кримських містах з'явилися зелені чоловічки. Уже тоді стало цілком зрозуміло, що ООН перетворилася на бюрократичну машину, яку неможливо запустити, а реформа РадБезу була потрібна ще вчора. Що нейтралітет і підписані "гарантії безпеки" у підсумку закінчуються тим, що частину твоєї території просто можуть привласнити. 

У цивілізованого світу було цілих вісім років з моменту анексії Криму аби зробити висновки. Але вони не були зроблені.

Уроків історії 20 століття виявилося недостатньо для того, щоб людству знову не довелося проходити через пекло великої війни.

Світ мирився із російською пропагандою, яка роками руйнувала мозок росіянам – Russia Today до останнього працювала в європейських країнах. 

Ще до останнього Німеччина розраховувала на те, що буде добудований та запущений Північний Потік. 

І так, мусимо зізнатися  – у неформальних розмовах європейські дипломати чи чиновники пропонували нам забути про Крим, "бо Путін його ніколи не поверне".

Ще місяць тому німецькі генерали озвучували це на закритих зустрічах, зміст яких потім ставав надбанням суспільства. А я дивувалася – як це можна говорити в країні, яка 30 років тому сама була розділена Берлінської стіною, населення якої пройшло через це розділення і неможливість побачити рідних? Чому в нас усіх така коротка память?

Відповіді на ці питання шукати марно. Як і сподіватися на те, що Захід все ж таки закриє небо над Україною. 

Не закриє, бо боїться, що це призведе до ескалації конфлікту. 

Так само як ми всі боялися, що 8 років тому з Криму почнеться велика війна. Що буде достатньо дипломатичних зусиль проти звіра, який захопившись ідеями повернення радянської імперії, вирішив підняти імперію з колін та попелу. 

Але війна прийшла і триває. І прямо зараз вона розриває не тільки мою країну, вона роз’ідає все те, що людство створило, аби запобігти щоб не сталося це "ніколи знову". 

І "ніколи знову" обов'язково станеться, якщо Путіна і Росію не зупинити зараз. Це питання лише часу. До того ж найближчого.

У нинішній війні Європа та світ складають іспит на цінності разом з українцями. 

Європа аплодує стоячи президенту Зеленському та всім українцям і надихається мужністю. Але водночас їй не вистачає мужності прийняти країну, охоплену вогнем, в європейську родину. Країну, яка на своєму історичному етапі розвитку обрала європейські цінності. І сплачує за це велику ціну щодня. 

Так, у нашої молодої демократії безліч проблем – корупція, відсутність довгострокової стратегії, ми врешті-решт бідні. Зрозуміло, що не хочеться мати проблем з усім цим. Але в цей момент просто згадайте, що було з Європою, охопленою війною в 1939-1944 роках? Через що довелося пройти кільком поколінням європейців?

Час великих дій настав ще вчора. 

Але у нас ще є шанс – коли перестають діяти міжнародні угоди, статути, системи безпеки, потрібно спиратися на цінності. У випадку добра і зла вони вічні і цілком зрозумілі. 

І коли бомби падають на дитячі лікарні, пологові будинки, житлові райони все також очевидно.

Вранці другого дня війни, вже у воєнному Києві, який зрештою була змушена покинути, я побачила хлопчика, який досі не йде в мене з голови. 

Він ховався в укритті нашого будинку разом зі своєю мамою та собакою. В руках тримав іграшкове електронне піаніно, яке серед інших мелодій кожні 2-3 хвилини, порушувало тишу нашого укриття Одою до радості Бетховена. 

Страждалець-композитор написав свій найвідоміший твір ще у 1823 році. Він багато років мріяв оспівати Радість. 

Радість, як тріумф над скорботою та горем, якого в житті Бетховена було дуже багато. І хто знає, якби не кількість випробувань, що випали на долю композитора, світ може ніколи і почув цього шедевра.

Тепер я мрію, аби Ода до радості звучала у зруйнованих, згвалтованих, понівечених містах та населених пунктах нашої прекрасної країни, яка сьогодні охоплена війною. 

У мирній Україні, яка з гідністю пройде всі ці випробування.

Севгіль Мусаєва

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
Реклама:
Уважаемые читатели, просим соблюдать Правила комментирования

Распределенная генерация - вопрос выживания Украины

Кардинальный перелом в психологии и качественные изменения. 5 вопросов перед матчем Словакия — Украина

Новое законодательство и диджитализация услуг: как государство упрощает жизнь ветеранам

Зачем Украине нужен Институт военной полиции

Релокация бизнеса – шанс на выживание и развитие

Откровенное затягивание и новые коррупционные схемы. Как в Украине "сливают" Градостроительный кодекс