Партнерский сбор УП. Задонать на дроны и РЭБы

Как перестать беспокоиться и начать ненавидеть. Краткий курс по "денацификации" за 32 дня

Воскресенье, 27 марта 2022, 12:35

За 54 роки життя я не бажав смерті іншим так часто, як за останній місяць.

Тим, чиї обличчя бачив у стрічках новин, і тим, кого в очі не бачив.

Вже місяць я бажаю смерті незнайомим мені людям. Зізнатися, заняття не зі списку рятівних для душі.

До 24 лютого 2022 року я був переконаний, що колективної провини не існує. В пекло або в рай вхід по одному – в порядку живої черги.

Через місяць після початку Z-бійні їхні обличчя втратили для мене будь-які індивідуальні риси та злилися у фоторобот серійного вбивці.

Днями я готував репортаж – вдивлявся у знімки, зроблені двома одеситами у розстріляному Харкові. На одному з фото український військовий показує вміст речового мішка вбитого російського омонівця Григор'єва І. В.

 

Фото: Костянтин і Влада Ліберови

Блокнот із двоголовим орлом на обкладинці. Малюнок мультяшного звірятка. Якісь записи. Розбірливий почерк. У школі, певно, був відмінником, старався.

Тут же у речовому мішку збірка Булгакова – "Собаче серце", "Записки юного лікаря", "Ханський вогонь", "Біла гвардія". У мене колись була така сама книга.

Він узяв її з собою на "маленьку переможну війну". Погортати між справою, перш ніж денацифікувати мене, єврея-бандерівця з дипломом "вчитель російської мови та літератури середньої школи".

Завдяки цьому диплому я все ще пам'ятаю про "одну слезу на щеке ребенка". І питання "тварь ли я дрожащая или право имею?" пам'ятаю. І про небо Аустерліца в очах князя Андрія Болконського.

Я гортаю ці фото з речами вбитого омонівця й намагаюся відчути щось, крім ненависті. Хоча б щось.

За ці тижні я бачив сотні інших фото – з Маріуполя, Чернігова, Харкова, Києва, Ірпеня, Бучі, Гостомеля. На них сльози. Не гіпотетичні. А ще кров, смерть та руїни.

Та сама дитина, однієї сльози якої не варто щастя всього світу за Достоєвським, зараз боїться дивитись на небо, бо звідти приходить смерть. Від тих, хто вирішив, що мають право.

Мені байдуже, що відчуває зараз старенька мати вбитого під Харковом омонівця Григор'єва. Чи часто вона "ходит на дорогу в старомодном ветхом шушуне" десь у Сиктивкарі, Костромі, Коломні, Великому Устюзі чи Улан-Уде.

На місці, яке відповідало за "милость к падшим", у мене тепер вирва завглибшки 1200 ракет, що "народ-богоносець" випустив по українських містах.

Війна стирає індивідуальне. Презумпція невинності померла під бомбами.

Вони стали злочинцями у той момент, коли віддавали або виконували наказ.

І передові частини вбивць, і мародери, що йдуть в обозі, й українці-колаборанти з окупованих Росією міст.

І ті, хто наказував, і ті, кому наказали, і ті, хто з власної волі. І ті, хто "політикою не цікавлюсь".

"И гордый внук славян, и ныне дикий тунгус, и друг степей калмык".

Вони могли написати рапорт про звільнення, дезертирувати, прострелити собі ногу, накласти на себе руки.

На відміну від дітей, жінок, людей похилого віку, яких вони вбили, вони мали вибір.

Ласкаво просимо до пекла, "мыжебратья", для початку – на землі. "Аннушка уже разлила масло", як писав улюблений автор покійного омонівця Григор'єва І.В.

Михайло Кригель, редактор, журналіст

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
Реклама:
Уважаемые читатели, просим соблюдать Правила комментирования

Два сценария "зеленого" восстановления украинских городов

Это уже дискриминация украиноязычных или еще нет?

"Несерьезные санкции": как власти Грузии готовятся к углублению конфликта с Западом

Поможет ли искусственный интеллект найти идеальных сотрудников?

Выборы в тени войны: кому мешают адвокаты-военнослужащие?

Невозможно разрушить солнце, даже в Украине