Кого в Крыму должны наказать за коллаборационизм

Пятница, 13 января 2023, 11:00

У лютому цього року настане дев’ятий рік окупації Кримського півострова. 

Події 2014 року та незаконна окупація заскочили мешканців Криму зненацька. Вони здобували освіту, працювали або мали свій бізнес, купували та продавали нерухомість, одружувалися та народжували дітей, будували плани. 

Попри критичний вплив окупації на півострів, ми не можемо заперечувати, що життя там тривало й триває досі.  

Так само не можна заперечувати той факт, що не у всіх мешканців окупованого Кримського півострова була можливість виїхати з нього у 2014 році або пізніше. Тут можна перерахувати багато факторів: відсутність фінансів та можливості закріпитися на новому місці, прив'язаність до півострова з різних причин: власне майно, хворі батьки, приватний бізнес, маленькі діти. Та, врешті, звичайне небажання покидати свою Батьківщину, навіть коли на неї прийшли злочинці. 

Ми знаємо, що наші громадяни чекають повернення України, саме вони наша опора та підтримка зараз, коли деокупація так близько.

Після початку тимчасової окупації Росія почала незаконно поширювати свою юрисдикцію на територію півострова. Це потягнуло за собою примусову паспортизацію мешканців окупованого Криму, вимушену співпрацю з окупаційними адміністраціями, злочинний призов до армії РФ, а вже із початком повномасштабного вторгнення – примусову мобілізацію. 

Читайте також: Як окупували Крим: новини, які ми (майже) не помітили в лютому 2014-го

Так чи інакше, громадянам України довелося жити в умовах викликів окупації, щоб просто залишатися у своїх домівках та забезпечувати своє виживання.

Зважаючи на все це, керівництво України завжди наголошувало: головна ціль – це захист наших громадян, які вимушені жити в окупації, на всіх рівнях. І, звісно ж, мешканці окупованого Криму – це наші люди, за яких ми боролися у 2014 і будемо боротися й надалі. 

У подальшому, після деокупації, неправильним було б влаштовувати "полювання на відьом" та карати людей просто за те, що вони виживали в окупації. 

Приватні підприємці, лікарі, електрики, пожежники, якщо вони не пішли на війну проти України, та навіть ті, хто працював в окупаційних адміністраціях, але на незначних посадах та не брав участі в прийнятті управлінських рішень – це тисячі осіб, які здебільшого не чинили злочинів і не мають нести кримінальну відповідальність, в тому числі і через надмірне навантаження на майбутні судові та правоохоронні органи.

Для прикладу, в останній категорії ми говоримо про бухгалтерів у сільрадах окупованого Криму чи двірників, які мали офіційне працевлаштування в окупаційних міських радах. 

Ще раз: якщо мешканець окупованого півострова не сприяв окупації, не займався пропагандою та не підтримував війну і подібне, він не має нести кримінальну відповідальність за співпрацю з окупаційними адміністраціями

Окремо скажемо про вчителів, які просто продовжували виконувати свою роботу. 

Якщо вони не "промивали мізки" дітям пропагандистською історією РФ, не тиснули на дітей, активно впроваджуючи освітні стандарти країни-окупантата, та не займалися мілітаризацією освіти, такі вчителі не повинні нести кримінальну відповідальність. 

Але зазначимо, що ми збираємо та акумулюємо інформацію про осіб, які займають окупаційні управлінські посади та мілітаризують свідомість наших дітей.

Одна з пріоритетних комунікаційних цілей для нас – пояснити громадянам України в Криму, що повернення під суверенітет Української держави боятися не потрібно. 

Ми хочемо звільнити наших людей та наші території, й покінчити із терором, який туди принесла Росія.

Колабораційні злочини та їхні жертви

Добре зрозуміло, що Кримський півострів став плацдармом для Росії, який вона використовує для скоєння міжнародних злочинів. 

І хоча більшість мешканців окупованого Криму стали жертвами окупаційного терору, на жаль, є ті, хто вирішив перейти на сторону окупанта. Їхні дії можна кваліфікувати як колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору, державну зраду чи порушення законів та звичаїв війни. 

Ми зараз говоримо не лише про так званого "голову" окупаційної адміністрації Криму Сергія Аксьонова, "спікера" окупаційного "парламента" Володимира Константинова чи так званого "муфтія" Еміралі Аблаєва, обличчя яких знає вся Україна.

Нам і правоохоронцям добре відомі ті, хто працює в окупаційних судах і ухвалює незаконні рішення.  Із тих, хто виносив найбільше незаконних рішень, так звані "судді" – Кулішов Андрій, Пиркало Тетяна, Крючков Ігор та ще понад 50 відомих нам осіб. 

Не забули про окупаційного "суддю" Віктора Можелянського, який зрадив присязі та перейшов на сторону окупантів. Саме він у 2015 році виніс незаконний вирок активісту Євромайдану Олександру Костенку. 

Ми знаємо причетних до переслідувань, знущань та затримання громадянської журналістки та медикині Ірині Данилович. 

Незаконний вирок у вигляді 7 років позбавлення волі  їй винесла так звана "суддя" окупаційного суду Феодосії Наталія Кулинська. Ім’я так званого окупаційного прокурора – Дмитро Лященко.  

Ірина Данилович також повідомляла про те, що її били та душили працівники окупаційного ФСБ, а на останньому "судовому засіданні" громадянська журналістка не раз говорила, що нічого не чує і не знає, де перебуває. Через відсутність будь-якої медичної допомоги у жінки загострився отит, вона майже втратила слух.

Ми маємо інформацію й про тих, хто засудив журналіста-фрілансера Владислава Єсипенка. Незаконний вирок громадянину України виніс окупаційний суддя Длявер Берберов, який зрадив присязі та перейшов на сторону окупанта.

Або ж згадаємо окупаційного суддю Віктора Зінькова, причетного до винесення незаконного вироку першому заступнику Голови Меджлісу Наріману Джелялу – 17 років позбавлення волі за, по суті, участь у саміті Кримської платформи. Він та вся колегія окупаційних суддів, причетних до незаконних рішень, обов’язково будуть притягнуті до  відповідальності. 

Читайте також: Повернутися. Залишитися. Чинити опір. Три вибори Нарімана Джеляла

Також згадаємо правоохоронців, які зрадили присязі у 2014 році, перейшли на бік окупанта та почали працювати в окупаційних органах. 

Одним із пріоритетних завдань Української держави після деокупації Криму стане виявлення та притягнення до відповідальності тих, хто сприяв окупації, вчиняв злочини проти людяності, здійснював воєнні злочини, порушував права людини та вчиняв злочини, визначені як геноцид. На таких правопорушників має очікувати відповідальність. 

У цьому складному питанні важливо не "наламати дров". Ризик притягнення до кримінальної відповідальності не має розповсюджуватися на всіх громадян України, яким довелося жити в умовах окупації майже 9 років. 

Однак, українське кримінальне законодавство наразі, на жаль, не враховує контексту настільки тривалої окупації, як у випадку із Кримським півостровом. 

Відповідальність за колабораційну діяльність встановили після початку повномасштабного вторгнення. Тому ця норма передусім спрямована на притягнення до відповідальності тих осіб, які співпрацюють чи співпрацювали з ворогом на тимчасово зайнятих, так званих "новоокупованих" територіях. 

Положення статей 111-1, а також 111-2 ККУ, які набули чинності у березні та квітні 2022 року відповідно, визначають широку рамку варіантів взаємодії з окупаційними адміністраціями чи країною-агресором, яка визнається злочином та має потягнути за собою кримінальну відповідальність. І ми визнаємо що ці нові норми стали певним запобіжником для осіб, які, можливо, думали про співпрацю, але не вчинили цих дій, щоб не бути притягнутими до відповідальності.

Проте, запропоновані законодавцем підстави для притягнення до кримінальної відповідальності не можуть бути релевантними для Кримського півострова, зважаючи на тривалість  тимчасової окупації та особливості проживання громадян України в таких умовах. 

Життя не зупинилось одномоментно з приходом росіян в Крим: двірники прибирали вулиці, пожежники гасили пожежі тощо.

Разом з експертами ми напрацьовуємо необхідні механізми притягнення до відповідальності, які враховуватимуть контекст Криму та тривалої окупації. Головна ідея – покарання невідворотне, але покарання має настати  лише для дійсно винних у перерахованих раніше злочинах.

Разом з розробкою механізмів притягнення до відповідальності, ми почали роботу над розробкою підходів для застосування амністії та люстрації, які можуть бути застосовані після деокупації Кримського півострова. 

Люстрація має стати фільтром для перевірки осіб, які обіймали незначні посади та не вчинили міжнародних злочинів. Добре висвітлений подібний досвід в історії Німеччини після об’єднання ФРН і НДР у 1990 році. Тоді всі державні службовці повинні були подати повторне прохання про прийом на роботу. 

Разом із заявою претенденти на ту чи іншу посаду повинні були заповнити анкету, яка містила питання про їхні політичні функції в НДР і про наявність контактів із органами держбезпеки. Кожна справа розглядалася індивідуально в залежності від типу співпраці, її тривалості та мотивів люстрованого.

Новостворений механізм люстрації в Україні має бути побудований з урахуванням існуючих недоліків уже діючої в Україні люстраційної моделі, визначеної Законом України "Про очищення влади". 

Також він має включати, крім визначених, більш широкий перелік категорій осіб, які не зможуть претендувати на зайняття певних посад після деокупації. Наприклад, педагогічні та науково-педагогічні працівники у певних сферах: гуманітарні дисципліни, дипломатія, військово-патріотичне виховання, керівники медичних закладів тощо. 

Також новий механізм люстрації має містити умови звільнення від обмежень: проходження перепідготовки, підвищення кваліфікації. Але разом із тим так звані "посадовці" з окупаційних адміністрацій взагалі не повинні мати права обіймати будь-які посади в українських органах влади, які стосуються сфери прийняття рішень на національному або регіональному рівнях.

Це все, звісно ж, потребує обговорення та затвердження парламентом.

Ми не уповноважені говорити про чіткі терміни покарання та позбавлення волі, але точно знаємо, що всі правопорушення будуть зафіксовані, а ті, хто причетний до злочинів — мають понести відповідальність. 

Логіка проста: ми захищатимемо наших громадян від всіх, хто вчиняв злочини весь цей час в окупованому Криму, щоб мешканці українського півострова врешті змогли повернутися до вільного, нормального життя у європейській країні. 

Таміла Ташева

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
Реклама:
Уважаемые читатели, просим соблюдать Правила комментирования

Четвертый год функционирования рынка земли: все скупят латифундисты?

Перезагрузить адвокатуру: дело Шевчука как индикатор неисправности системы

Стоит ли бить тревогу из-за "слишком" низкой инфляции

Как не получить штраф владельцам контролируемых иностранных компаний

Как Россия обходит западные санкции при экспорте нефти и газа

Стратегия и видение Украины: кто и когда должен определить?