Партнерский сбор УП. Задонать на дроны и РЭБы

365 дней войны

Пятница, 24 февраля 2023, 09:10

Заплющіть очі на 10 секунд і уявіть війну. Що ви бачите?

Проте, що б ви там не побачили – вибухи, зруйновані будинки, перервані життя, звук повітряної тривоги, людей, що тікають чи паралізовано плачуть над тілами своїх близьких, – це все, що не хотіла бачити ні я, ні ніхто інший з українців напередодні вторгнення. 

Поки британська та американська розвідки попереджали про можливу повномасштабну ескалацію, ми чекали весни і відпусток, купували нові сукні чи квитки на найближчі концерти.

Реклама:

Ніхто не хотів вірити в те, що в 21 столітті війна можлива. Що комусь цікавіше створювати ракети, якими потім будуть вбивати десятки і сотні людей, ніж ракети, які вирушать шукати життя на інших планетах.

Все, що ви уявили про війну, насправді так. Зараз, рік по тому, ви можете знайти це майже в кожному місті України. І чим ближче до лінії фронту, тим більше такого можна побачити.

Проте це ще не все. Існують ті рівні війни, які не побачиш неозброєним оком.

Це діти, яких вихователі дитячого садочку ведуть в укриття – щоразу за допомогою нової гри, щоб вони не плакали. Діти, яким доводиться робити уроки при свічках або зі станцій метро чи підвалів, бо вимкнення світла та повітряні тривоги – це те, з чим доводиться мати справу щодня. 

Ці ж діти, коли задувають свічки на торті, тепер бажають не нову іграшку чи планшет, а щоб війна закінчилась. Або хоча б щоб тато повернувся з фронту.

Студенти, чиї студентські роки припали на ковід та війну, і вони так і не відчули смаку студентського життя. Студенти, які готувались випуститись, і замість того, щоб шукати свою першу роботу за спеціальністю, шукали прихисток за кордоном. 

Сім'ї, які вже майже рік живуть окремо, бо мати з дітьми виїхали в безпечне місце. І зростаючий рівень розлучень – бо рік для людей, які живуть в різних парадигмах, це неабияк багато. 

Відповідальний бізнес, який купує генератори, щоб не тільки мати змогу продовжувати працювати та забезпечувати робочі місця, а й щоб люди могли приходити до них під час відключень світла. І що б це не було – кав'ярня, спортзал чи пошта, – могли зарядити девайси чи набрати окропу.

Інколи ця "відповідальність" може доходити до абсурду. Наприклад, коли одразу після повідомлення про вибухи в Києві ти отримуєш повідомлення з нагадуванням, що запис до косметолога за годину. І він відбудеться. Або коли табличка на дверях каже: "Не працюємо під час масованих ракетних обстрілів". Ти перепитуєш: "Під час повітряних тривог?", і отримуєш у відповідь: "Ні, тільки під час масованих ракетних обстрілів". 

Бо економіка має працювати. А повітряних тривог у Києві від початку повномасштабного вторгнення було вже 678, і тривали вони 758 годин 19 хвилин, або понад 31 день. 

Понад місяць я жила з усвідомленням, що кожну хвилину мене може вбити ракетою. І решту 11 місяців в очікуванні цього.

Це життя в постійному стресі – незалежно від того, виїхав ти чи ні, – ти весь час заглядаєш в новини, щоб переконатись, чи нічого не трапилось? Чи закінчилась повітряна тривога в місті, де живуть твої близькі, без вибухів? Чи дали нам танки? Або ж чи пообіцяли дати наступного року?

Чи значить це, що наступного року війна ще триватиме?..

***

Інколи я згадую довоєнне життя. Коли ще хвилювало глобальне потепління, сортування сміття і черговий скандал з приводу того, хто представить Україну на "Євробаченні".  

Я б хотіла знову відчути емоційні гойдалки, через те, що ВІН написав чи не написав. А не через те, що щось давно не було обстрілів і це настільки тривожно, що сирени чи вибухи починають ввижатися.

Проте понад усе мене лякає життя післявоєнне. 

Найбільше я боюсь, що після війни нічого не зміниться. Що ті, хто крав, не перестануть красти. Що люди, які виїхали, не повернуться. Що, заходячи в метро, я буду бачити на сходах колишнього військового без якоїсь із кінцівок, поруч з яким стоятиме табличка "Допоможіть на протезування". 

Найбільше в цьому всьому я вірю, що ми не могли не змінитись. 

***
Проте війна – це не лише про те, щоб намагатися жити це життя між повітряними тривогами і відключеннями електрики, планувати кожен свій день з огляду на можливу ракетну атаку і думати, що далі і чи буде взагалі це "далі".

Війна – це також про пошук життя поміж смертю. 

У ранковій каві в кав'ярні під домом. Бо, виявляється, це не просто кава, а й підтримка економіки.

У концерті, який проводиться в підвалі, бо якщо й почнеться тривога – всі вже в укритті.

У букеті квітів, купленому в бабусі біля метро.

У пляшці вина, яка тепер стоїть у шафці "на перемогу".

У кожній компульсивній покупці.

У тому, щоб зібрати себе докупи і йти на роботу, навіть коли здається, що сил вже немає. Чи шукати роботу, щоб мати змогу донатити.

Пробувати щось нове, що увесь час відкладала на потім. Здати нарешті на права, сходити на флай-йогу і навчитись варити борщ, бо іншої нагоди може вже не бути.

Заводити тваринок чи стосунки, щоб не переживати все це на самоті.

Казати близьким, що любиш їх.

Не сваритись надовго.

Шукати щастя в дрібницях.

І хоча зараз це й схоже більше на виживання, а не життя, ми шукаємо способи ним насолоджуватись. Наново вчимося планувати і воскрешаємо здатність мріяти незалежно від війни. Бо ці роки все одно зараховуються до загальної суми. 

Цей матеріал початково було опубліковано румунською мовою на сайті PressOne.

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
Реклама:
Уважаемые читатели, просим соблюдать Правила комментирования

Налог с оборота. Были ли у государства альтернативы?

Экономическое восстановление Украины: миссия возможна

Генетические ресурсы и традиционные знания, или как IP стоит на защите мирового разнообразия

Точно справятся лучше? 7 идеальных кандидатов на смену Саутгейту в сборной Англии

Приватизация госимущества со стартовой ценой одна гривня: почему это не "зрада"

Новый президент Ирана. Кто он, чего от него ждать миру, и особенно Украине