Что общего между коммуникациями "Антикоррупционного арт-объекта" и брендингом Бахмута?
"Антикорупційний арт-обʼєкт" на Контрактовій площі закликає людей подивитися в дзеркало, побачити там корупціонера, написати про це в соцмережах і таким чином докласти зусиль до боротьби з корупцією.
Чи поміщається корупція в дзеркальний куб? Чи арт-обʼєкт на київській площі впливає на вінницьке МРЕО, Конотопський суд, Одеську митницю?
На чиновника, який підмахує дозвіл на "Шлях" для ухилянта? На лікаря, який не приймає пологів, поки не отримає 300 баксів у кишеню? На губернатора, який відмиває мільйони на дорогах?
Чи допоможуть селфіки в соцмережах подолати цю системну проблему?
Блискуча конструкція могла б допомогти з обізнаністю про проблему, але куди вже ж далі?
87% українців вважають корупцію дуже серйозною проблемою, за дослідженням НАЗК та EUACI (2022). Тільки війна та бідність випереджують корупцію в рейтингу головних проблем.
Тепер про другу історію.
Брендинг Бахмута, де у тривалому важкому протистоянні гинуть сотні наших воїнів. Брендинг смертей. Брендинг жаху. Брендинг небезпеки. Брендинг героїзму, який мусять щодня проявляти живі люди. Не минулорічного, не історичного. Зараз. Прямо в цю мить.
Щодня все більше родин дізнаються страшну новину. Щодня в телефонах і раціях звучить: "У нас двохсотий". Щодня читаємо: "Загинув під Бахмутом".
Бренд – спроба привласнити, приватизувати цю трагедію і цей героїзм. Бренд – це завжди про власність, відколи фермери клеймували своїх корів. Але Бахмут не належить нікому, крім тих, хто його захищає. Це хіба вони замовили логотип, шрифт і набір прикольних слоганів? Це хіба вони попросили тривіалізувати свій досвід, який буде з ними до кінця їхнього життя?
Намагатися засунути Бахмут у рамки намальованого дизайнерами і прописаного копірайтерами бренду – це цинізм найвищої марки. І це знецінення безмірної суми усього того, що там відбувалося і продовжує відбуватися.
Звідки це все? Думаю, головно, з однієї причини. Соцмережі, які домінують в інформпросторі, спонукають підміняти сенс – формою.
Недалекоглядний погляд, який не бачить інших мір успіху, крім охоплень, лайків і шерів, прагне запакувати все у маленькі привабливі коробочки, в яку поміщається одна цукерка.
Це називається snackable content, контент-перекус. Якраз достатній, щоби згенерувати швидку емоцію в проміжку між конференц дзвінком і зустріччю, між паркінгом і ліфтом, між бургером і комбучею.
Картинка, хештег, репост – і я вже долучився до великого, до важливого, до вагомого. Мені приємно, і людям користь.
От тільки яка реальна користь із такої комунікації? Крім потішеного самолюбства креаторів та освоєних бюджетів?
Справді ефективна комунікація приносить реальний результат: спонукає потрібних людей до потрібних дій з потрібною метою.
Не всі питання мають просту відповідь. Не всі сенси нарізаються на перекус. Не все поміщається в хештег, слоган чи дзеркальний куб.
Ярина Ключковська
