Дело Кати Гандзюк. Феномен гражданского общества

26 червня суд оголосив вирок замовникам у справі про напад на активістку Катерину Гандзюк.

Нарешті винуватці понесуть заслужене покарання. Не хочу у цій ситуації використовувати словосполучення "справедливе покарання", адже їхнім життям нічого не загрожує. Вони лише зазнають обмежень на певний час, а Катерини Гандзюк більше немає. 

Цей текст не буде про юридичний розбір та аналіз справи нападу на Катю. Він – про супутні фактори, які безпосередньо сприяли тому, щоб винуватці отримали покарання.

Чому вбили Катю Гандзюк?

Каті Гандзюк було лише 33 роки. Я ніколи не був з нею особисто знайомий. Юрист Масі Найєм розповідав, що Катя – це людина, якій не було байдуже. Вона не могла пройти повз або проігнорувати очевидну несправедливість, у своїй боротьбі була безкомпромісною та рішуче йшла до кінця. Її чули та поважали. Тому вона змогла сформувати навколо себе активну проукраїнську громадську спільноту.

Коли Катя починала розбирати чергові схеми місцевих політиків та правоохоронців, їм це категорично не подобалось. Вони одразу починали відчувати на собі увагу небайдужого суспільства, а тому будь-яким чином намагались змусити її замовчати. 

Саме незгода з її критикою і стала причиною вбивства Катерини Гандзюк.  

Читайте також: Безкарність вбиває. Ким була і за що боролась Катя Гандзюк

Невідворотність покарання завдяки сильному громадянському суспільству

Напад на Катерину сколихнув суспільство, яке безальтернативно вимагало від держави якнайшвидшого затримання. Саме під тиском громадянського суспільства справу правоохоронці перекваліфікували з "хуліганства" на "замах на вбивство". 

Почались затримання. Спочатку спіймали не того. Катерина заперечила участь цього чоловіка у нападі. Та й він мав залізне алібі, а тому правоохоронці були вимушені його відпустити. 

Потім затримали реальних виконавців. 

І тут стався другий біль. Для нападу на Катю Гандзюк підібрали чоловіків з активною громадянською позицією. Це були учасники АТО, які захищали Україну з 2014 року, перебували у багатьох гарячих точках та відзначені нагородами. Їм просто сказали, що Катя "проросійська" та пообіцяли по 500 доларів, якщо допоможуть заткнути її. Цієї маніпуляції було достатньо, щоб виконавці погодились скоїти злочин. 

По суті, замовники цинічно скористались тим, що військові, навіть повернувшись з війни, все одно готові продовжувати вбивати ворога. Цього разу їх переконали у тому, що Катя і є таким "ворогом".

Четверо з п'яти виконавців після затримання визнали свою провину. Організатор пізніше пішов на угоду з обвинуваченням та також зізнався у скоєному. 

Потім були тривалі "пошуки" замовників. Загалом, за національною правоохоронною традицією, замовників нападів майже ніколи не встановлюють та вони залишаються безкарними.

І таких справ про напади на активістів, які так і залишились без притягнення замовників до відповідальності, купа. Не буду ходити далеко. У тому ж 2018 році на Сергія Стерненка скоїли три напади. Під час другого – йому стріляли у потилицю. Проте Сергій вижив і навіть затримав нападника, якого передав правоохоронцям. І на сьогодні це єдиний нападник, якого реально притягнули до відповідальності за скоєне. Жодного замовника нападів на Сергія Стерненка так і не встановили.

Однак саме завдяки контролю суспільства за справою Катерини Гандзюк правоохоронці не могли забути про неї та продовжували важко, але рухатись. Але і тут не обійшлось без спроб стулити рота небайдужій громадськості.  

Тиск на активістів

Через певний час правоохоронна система почала боротись з іншим подразником – представниками небайдужої громадськості, які виходили на акції протесту та вимагали притягнення замовників вбивства Каті Гандзюк до відповідальності. Вони критикували очільників правоохоронних органів та політиків, які обіцяли результат у справі. Як наслідок, їх також намагалися змусити мовчати. 

Сьогодні адвокати юридичної компанії "Міллер" мають щонайменше три справи, у яких активістам повідомляли про підозру саме після їхньої участі в акціях протесту по справі Каті Гандзюк. Склади кримінальних правопорушень та докази їхнього існування вкрай криво виписувались "на колінці". Саме тому розгляд цих справ у суді тепер дуже повільно рухається. 

Затримання замовників – результат якісного діалогу влади та громадянського суспільства. Саме завдяки тому, що суспільство почули, правоохоронці не шукали відмовки, що хтось втік, когось не можуть дістати, десь не знають, як шукати докази, а навпаки – шукали можливості та способи досягнення цілей. Саме так має працювати правоохоронна система. Без прив'язки до того, чи сколихнеться завтра суспільство від цієї справи. 

Важливі висновки, які ми маємо засвоїти з цієї справи:

1. Громадянське суспільство не має брати на себе роль правоохоронних органів або суду, визначати винних та приводити їх до відповідальності. Але саме розумний контроль суспільства над владою дасть можливість побудувати правову країну.
2. Це нормально, коли суспільство конструктивно критикує владу. Оскільки мовчазне та слухняне суспільство – шлях до безправ'я та тоталітаризму. Приклад – наш тимчасово існуючий скажений сусід. 
3. Влада не повинна намагатись змусити мовчати тих, хто конструктивно критикує. Адже саме діалог із суспільством дасть можливість забезпечити існування демократії. 
4. Ми маємо винести ще один дуже важливий урок з цієї справи, який криється у відповіді на питання: "Чому виконавці це зробили?" – гроші та маніпуляції. А тому:

• Держава повинна забезпечити належне утримання всіх військових. Не лише тих, хто зараз воює, а й тих, хто вже не може продовжувати захищати країну на полі бою. Рівень життя не має спонукати їх переступити через свою совість та змусити заробляти гроші, скоюючи злочини.
• Суспільство має розуміти, що їхньою свідомістю можуть маніпулювати, а тому ми маємо відійти від бездумної колективної віри у навішані кимось ярлики. 

Ілля Воробйов