Партнерский сбор УП. Задонать на дроны и РЭБы

Десять приемов кремлевской пропаганды во время российской войны в Грузии и Украине

Вторник, 08 августа 2023, 17:50

П’ятнадцять років тому розпочалася Російсько-грузинська війна. І хоча цей конфлікт був дуже швидкоплинним (всього 5 діб), в його інформаційній складовій з боку Москви українці могли б впізнати чимало для себе знайомого.

Нападаючи на Грузію тоді, як і на Україну тепер, Росія всіляко заперечувала, що вона – агресор. Для цього, зокрема, в Москві вигадували розмиті або виправдальні назви своєму вторгненню. 

У 2008 році це була "Операція з примусу до миру", у 2022-му – "Спеціальна військова операція". В обох випадках агресія пояснювалася піклуванням про пригноблених – осетин або ж мешканців Донбасу, яким перед тим ще й роздали російські паспорти.

Станом на серпень 2008 року Грузія вже не контролювала більшість територій Абхазії та населеного осетинами Цхінвальського регіону (колишньої Південно-Осетинської автономної області). Ці регіони відпали ще в ході сепаратистських війн початку 1990-х років – не без допомоги російських "гібридних" військ. Ситуація чимось нагадувала війну на Донбасі та проголошення так званих "ДНР" і "ЛНР" у 2014-му.

В обох випадках Росія вдавала з себе медіатора і миротворця. В обох випадках "миротворчість" завершилася відкритим нападом і міждержавною війною. 

У Грузії маріонеткові утворення чекали на офіційне "визнання" себе Москвою близько 15 років. На Донбасі цей процес зайняв вдвічі менше часу. У випадку з українськими регіонами Росія пішла ще далі, проголосивши їх анексію. Аналогічний сценарій для Абхазії і так званої "Південної Осетії" Москва поки приберегла на майбутнє – наразі така ймовірність є додатковим фактором тиску на Тбілісі.

П’ятиденна війна 2008 року стала першим у пострадянській історії актом відкритої агресії Росії проти міжнародно визнаної суверенної країни. До цього Кремль практикувався на невизнаній світом Ічкерії, оголосивши ту бійню своєю "внутрішньою справою".

Агресія проти Грузії підтвердила серйозність реваншистських погроз, які прозвучали з уст Путіна на Мюнхенській безпековій конференції у 2007-му. За кілька років до цього народи Грузії та України продемонстрували свою волю остаточно порвати з імперією та стати на європейський шлях розвитку. Мирні, але добре організовані народні виступи: Революція Троянд і Помаранчева революція – неабияк налякали та розлютили Кремль.

У збоченій уяві путінського режиму, це Захід "гібридно" доклався, аби відірвати від Росії її "історичні провінції". Тож РФ вирішила помститися "симетрично": розшматуванням територій бунтівних республік. При цьому в Москві не бачать різниці між уявним імперським простором, "сферами впливу", після втрати яких лишилися фантомні болі та суверенними міжнародно визнаними (у тому числі Росією) територіями держав. 

Попри зухвалий виклик міжнародному праву в 2008 році, напад на Грузію, за великим рахунком, зійшов Росії з рук. Заохочений безкарністю, Кремль обрав Україну наступною метою. І вже за п’ять з половиною років РФ вторгнеться в Крим та на схід України, маскуючись під "самооборону" та "ополченців".

У війні з Грузією на повну проявилася пропагандистська нахабність путінського режиму. 

РФ змогла нав’язати свої наративи світу. Мовляв, Росію спровокували, вона лише обороняється, НАТО не має права вторгатися у російську зону впливу. Стара слабка Росія могла б стерпіти, але нова Росія – не буде. 

Російські війська лише захищають російських громадян, справжнє зло – неврівноважений та агресивний президент Михеїл Саакашвілі. Агресію виправдовували і атаками НАТО на Сербію та подальшим визнанням незалежності Косово. Мовляв, так само діє і РФ, яка так само втручається і визнає незалежність сепаратистських територій. Хоча перед очима в багатьох ще стояло знищення десятків, якщо не сотень тисяч чеченців, здійснене Росією під гаслом захисту своєї територіальної цілісності.

Це був час, коли путінізм набрався сил, заряджався ідеями реваншу за поразку СРСР у холодній війні і за приниження через жебрацьке положення Росії у 1990-х.

Центр стратегічних комунікацій нагадує про риторику і прийоми пропаганди Росії, які пройшли апробацію в Грузії, перед тим як бути втіленими в Україні.

Реклама:

"Захист мирних мешканців – громадян Росії"

І під час нападу на Грузію, і під час вторгнення в Україну Москва спиралася на створені нею угруповання, яких подавала світу як борців за власну культурну ідентичність та свободу від пригноблення.

Паспортизовані РФ осетини та їхній "захист" стали приводом для атак по Грузії далеко за межами Цхінвальського регіону – бомбили нафтовий порт в Поті, залізничні мости та розв’язки, а війська РФ зайшли вглиб території Грузії. Заодно росіяни "визволили" і контрольовану Грузією Верхню Абхазію, звідки ніхто ні на кого не нападав.

Паспортизація Росією тимчасово окупованих територій східної України почалася в 2019 році. Повідомлялося про понад 600 тисяч паспортів, які були видані в ОРДЛО до 2021-го.

Зрощений росіянами донбаський сепаратизм та риторика про захист нових громадян РФ стали виправданням для безпрецедентної в новітній історії Європи агресії в лютому 2022 року. Як і у випадку України, у Грузії масштаби і цілі російської агресії виходили далеко за рамки декларованих. 

Відкритий напад Росії на Грузію нарешті наочно засвідчив, що Москва десятиліттями водила світ "за ніс", коли вдавала, що є нейтральною стороною, миротворцем. А насправді маніпулювала осетинським сепаратизмом. Так само після відкритого нападу на Україну для світу відкрилася справжня природа конфлікту 2014 року

Читайте також: Дамоклів меч російської пропаганди, або Як виграти інформаційну війну

Навішування ярлика "фашисти"

Богдан Івченко, історик Харківського історичного музею, в своєму матеріалі 2013 року дослідив, що російська пропаганда, насамперед через телеканали, насаджувала своїм громадянам і світовій спільноті образ Грузії як фашистської держави та порівнювала конфлікт із протистоянням між СРСР та Німеччиною під час Другої світової війни. 

Наприклад, 8 серпня 2008 року віцеспікер Державної Думи РФ Любов Слиска порівняла президента Грузії Міхеїла Саакашвілі з Гітлером: "Він як Гітлер, що колись напав на сплячу Росію". Лідер однієї з російських партій Жириновський заявив, що необхідно "зупинити і покарати фашиста Саакашвілі".

"Пряме порівняння Грузії з фашистською, ба навіть із нацистською державою, прозвучало 11 серпня 2008 року у випуску новин телеканалу РТР. Грузинські війська зображувалися лише в ролі жорстоких окупантів. Глядачів запевняли, що грузинські солдати в Цхінвалі танками давлять дітей і старих, витягають людей із підвалів і розстрілюють на місці", – писав Івченко.

Демонізація противника

Вигадані картини грузинських звірств стали невід’ємним атрибутом російської риторики у висвітленні війни.

"Танками давили дітей та старих, живцем спалювали людей у будинках", – брехав Путін 11 серпня 2008 року, звинувачуючи грузинську армію. 

В етері федерального каналу РТР 13 серпня глядачам повідомили, що грузинські танки давили могили на цвинтарях, а грузинські вояки вели вогонь по церкві, коли там ховалися люди.

14 серпня заступник очільника російського уряду Сергій Іванов в етері телеканалу "Євроньюз" заявив, що грузинські війська "давили танками дітей, палили жінок в сараях"

17 серпня в програмі телеканалу НТВ йшлося про те, що "грузинські солдати знищували всіх, хто не відповідав їм грузинською мовою".

Схожі звинувачення у звірствах на адресу українців, зокрема, у спаленні російських полонених, вирізанні нацистських хрестів на тілі, пропаганда використовувала і під час нападу на Україну в 2022 році.

Звинувачення в геноциді

"Те, що відбувається у Південній Осетії – це геноцид осетинського народу", – заявив Путін, передавали РІА "Новини". 

Напередодні повномасштабного вторгнення в Україну російський президент так само неодноразово брехав, що на Донбасі – геноцид. "За нашими оцінками, те, що відбувається на Донбасі сьогодні – це геноцид", – говорив російський президент 15 лютого 2022 року під час пресконференції з канцлером Німеччини Шольцем.

Після того, як Шольц відкинув характеристику ситуації на Донбасі як геноциду, російське МЗС 19 лютого виступило з хамською заявою: "Не німецьким керівникам насміхатися з питань геноциду. Це неприйнятно з огляду на історичний досвід Німеччини у питаннях масових розправ над людьми та поширення людиноненависницької ідеології". 

В самій промові 24 лютого 2022 року Путін назвав метою "спецоперації" захист людей від "знущань та геноциду з боку київського режиму".

Читайте також: Геноцид в Україні

Брехня, яку впевнено повторювали багато разів

Для масової пропаганди путінський режим обрав меседж: "В Цхінвалі було вбито 2000 людей". Мовляв, це сталося тому, що грузини "обстрілювали місто з Градів". Цю фразу про дві тисячі вбитих без зупинки, наче папуги, повторювали російські телеканали і офіційні представники РФ. 

Треба визнати, що тоді, коли російські телеканали транслювалися в Україні, їх пропаганда мала вплив і на багатьох українців, які вірили в "2000 вбитих Саакашвілі мирних мешканців" і покладали провину на Грузію. 

"Дві тисячі вбитих, понад 30 тисяч біженців – цього вам достатньо? Скільки там має бути вбито, щоб ви визнали це геноцидом?!", – пишномовно вигукував Чуркін, представник Росії в ООН.

З 2014 року Росія так само бреше про те, що українці напали на свої східні регіони, обстрілюють Донецьк та масово вбивають мирних мешканців, у що тепер вірять росіяни, переважна більшість з них.

Фраза про 2 тисячі пролунала і в етері американського каналу Fox News від осетинки Лори Тедєєвої–Коревіски: "Я хочу, щоб ви знали, кого звинувачувати у цьому конфлікті. Це пан Саакашвілі розпочав цю війну, він і є агресор… і він… два дні наш народ, осетин, убивали та бомбили, дві тисячі людей було вбито за один день". 

Пізніше пропаганда почала стверджувати, що свідкам не дали висловитися на американському ТБ. "Як тільки йому (ведучому – уточнення) не сподобалося, що вона каже, він почав її перебивати, кашляти, хрипіти, рипіти. Йому залишилося тільки в штани накласти, але зробити це так виразно, щоб вони замовкли", – ділився Путін своїми спостереженнями в інтерв’ю CNN.

9 серпня Interfax.ru передавав слова посла Росії в Грузії В'ячеслава Коваленка, який "констатував факт загибелі як мінімум двох тисяч жителів Цхінвалі"

Ця фраза була підготовлена пропагандою і поширювалася так само масово, як в 2022 році слова "а де ви були 8 років, коли бомбили Донбас", якими росіян вчили виправдовувати напад на Україну.

Пізніше в звіті для ЄС йшлося про те, що інформація про 2 тисяч загиблих не підтвердилася. "Кількість загиблих і постраждалих з південноосетинської сторони виявилася значно нижчою, ніж стверджувалося спочатку". А сам Слідчий комітет РФ через рік – 3 липня 2009 року – озвучив цифру 162 загиблих мирних жителів.

А ось як про ті події розповідала тодішня грузинська влада: "Розповіді про те, що ми з установок "Град" завдавали удари по Цхінвалі – брехня. Цхінвалі бомбили росіяни після того, як ми взяли його на чотири з половиною години. Ми бомбили навколишні висоти, використовуючи, зокрема, авіацію і "Град". Підкреслюю, не населені пункти", – говорив державний міністр Грузії з питань реінтеграції Темур Якобашвілі. 

Як путінський режим вміє брехати, свідчить його сьогоднішня брехня про зруйнований внаслідок дій "нацистів з Азова" Маріуполь. Мовляв, це оборонці міста стріляли по мирним мешканцям.  

Потрібно додати, що в грудні 2022 року  Міжнародний кримінальний суд завершив етап розслідування, яке вів з 2016 року. В результаті прокурор Карім Хан видав ордер на арешт трьох підозрюваних представників адміністрації Південної Осетії.

Карім Хан зазначив, що ці злочини показують ширшу картину, "яка включала широкомасштабні грабежі та руйнування грузинських сіл і будинків, а також відмову в праві на повернення майже всім грузинам з населення Цхінвальського регіону". Розслідування також виявило ймовірну роль В’ячеслава Борисова, генерал-майора збройних сил Російської Федерації та заступника командувача ПДВ, нині покійного, у навмисному сприянні скоєнню деяких із цих злочинів.

Реклама:

Використання провокацій як приводу для війни

Влітку 2008-го Росія спровокувала Грузію систематичними обстрілами з контрольованої осетинами території ввести війська в сепаратистський регіон, після чого звинуватила Тбілісі в агресії. 

Взимку 2022-го, напередодні вторгнення, росіяни також вдалися до провокацій, зокрема, 17 лютого обстріляли дитячий садок у Станиці Луганській. Цього дня було обстріляно загалом 30 населених пунктів на підконтрольних Україні територіях. Однак змусити Україну вдатися до радикальної відповіді росіянам не вдалося.

Тоді окупанти оголосили масову евакуацію мешканців Донецька, яка виглядала незграбно, адже містяни знали, що місто не обстрілювали. Також росіян видав нехлюйський підхід до створення "відеодоказів українських атак", адже метадані засвідчили, що відео "українських провокацій" мали річну давнину, а звернення очільників "республік" були записані заздалегідь. 

На початку війни важливою є причина її виникнення, яка стає загальноприйнятим поясненням, так званий casus belli – формальний привід. У цьому контексті заспокійлива заява президента Зеленського напередодні війни про "травневі шашлики", попри усю її контроверсійність, сприяла тому, що Україна в інформаційному полі не сприймалась як агресор, незважаючи на всі спроби Кремля її такою виставити. 

Зокрема завдяки кампанії адміністрації Байдена з оприлюднення планів Путіна Росія виглядала безсумнівним агресором, і їй не вдалося повторити успіх провокації в Грузії. 

"Продалися Заходу; маріонетки Заходу, яких використовують"

Кремль десятиліттями звинувачує будь-яку країну, яка хоче нарешті вирватись з ярма московської імперії, у продажності та несамостійності. Звісно, Росії не подобається, що сусіди і колишні підлеглі розбігаються. Не бажаючи визнати, що причина такої поведінки у внутрішній непривабливості РФ, Кремль вигадує історії, мовляв, це підступний захід розриває "віковічну історичну єдність".

Парадоксальним чином, у розв’язаних Росією війнах винним також опинявся знавіснілий Захід. Москва закидала постачання Грузії американської зброї. Війна була нібито вигідна США для забезпечення перемоги на виборах кандидата-республіканця Маккейна. 

У 2000-х кремлівський режим демонстрував свій антиамериканізм ще трохи соромлячись, адже боявся виглядати смішним в очах власних громадян. Проте грузинська війна вже подавалася як наслідок провокації з боку США. Цей наратив повториться під час агресії путінізму в Україні в 2014 році.     

Традиційно кремлівська пропаганда лякала і чорношкірими, граючи на побутовій ксенофобії пострадянського суспільства: "Чому серед вбитих агресорів чорношкірі найманці у формі НАТО?", – ставили питання в пропагандистському документальному фільмі "Війна 08.08.08. Мистецтво зради". Меседжі про "чорношкірих солдатів НАТО" запускались і в Україні.

Сьогодні через 15 років ми бачимо, як Кремль намагається представити себе противником "гегемонії Заходу", таким собі Робін Гудом – творцем нового світового порядку та багатополярного світу, а не бандитом – порушником міжнародного права, який грабує своїх сусідів. Кремль проявляє свої імперіалістичні прагнення до світового домінування, ховаючи їх за ширмою риторики про антиколоніальну боротьбу з Заходом.

Дискредитація президента

Стандартний прийом інформаційної війни – персоналізовані атаки на лідера країни.  Саакашвілі висміювали та дискредитували як неадекватного і неврівноваженого боягуза, який злякався звуку літаків. Схожий підхід намагалися застосувати щодо президента Зеленського, якого представляли як розгубленого слабака, який вже готується тікати з Києва.

Треба зазначити, що президента Зеленського, як колишнього коміка, висміяти виявилося значно складніше, ніж політика із більш традиційним кар’єрним шляхом. У результаті звання президента, який таки втік, проте не від армії РФ, а від власного народу, зберіг за собою Віктор Янукович.

Реклама:

"Участь добровольців"

Одне з типових новинних повідомлень напередодні війни в Грузії: "Донські козаки збирають раду у зв'язку із ситуацією у Південній Осетії". Інформація про появу батальйонів "казаків" чи інших добровольців супроводжувала кожну військову кампанію. Це звична практика Москви у локальних війнах використовувати, крім іншого, нерегулярні війська, щоб мати можливість діяти від їхнього імені.

Ці ж "добровольці" знадобилися Кремлю і для гібридної війни в 2014 році, щоб представити її світу як війну громадянську. Так, бойовик Авидзба "Абхаз" з угруповання "Пятнашка", яке воювало проти України на Донбасі, перед цим у 2008 році воював проти Грузії. Це один із багатьох прикладів, як "добровольців" минулих війн використовують для розпалювання нових конфліктів в інтересах Кремля.

Розпалювання шовінізму та міжнаціональної ненависті

Під час конфлікту з Грузією російські кримінальні хроніки навмисно акцентували на грузинському етнічному походженні зловмисників. Приміром, пограбування машин приписували саме грузинській мафії. Хоча паралельно на офіційному рівні лунали слова, що РФ воює не з грузинським народом, а з його "злочинною владою". 

Схожим чином з 2022 року в наркоторгівлі на території РФ звинувачують українців. Лицемірні заяви про дружні почуття до українського народу лунають паралельно зі знищенням україномовних книг та стійким наративом про те, що українців як окрему націю треба знищити, а їхніх дітей перевиховати на росіян.

Типовий для Росії шовінізм характеризують слова нинішнього політв’язня режиму Навального: "Звичайно, дуже хочеться запуску крилатої ракети по генштабу гризунів, але гризуни тільки того й чекають" – писав майбутній опозиційний політик на початку російського вторгнення в Грузію. Хоча пізніше він публічно шкодував з приводу цього висловлювання.

Вже через пів року після війни був випущений художній фільм "Олімпіус інферно" ("Олімпійське пекло"), який закріплював у кіномистецтві пропагандистські наративи РФ щодо війни з Грузією. Після нападу на Україну росіяни продовжували знімати агітаційні фільми: "Крим" (2017), "Ополченочка" (2019), "Солнцепек" (2021). Зараз у Росії знімається нова пропагандистська картина, декорації якої в Санкт-Петербурзі відтворюють Майдан 2014 року. Художні фільми продовжують використовуватися Кремлем як поле для ідеологічного впливу.

Російська пропаганда в 2008 році змальовувала РФ як суперсилу, яка має свої законні інтереси. Це була одна з наймасовіших кампаній російської пропаганди на той час, яка принаймні частково вдалася. 

Далі було захоплення українського Криму, коли Москві знову ж частково вдалося нав’язати думку, що "насправді Крим завжди був російським", а в Луганську та Донецьку "люди повстали проти України за Росію".

Після війни з Грузією Росія почала активно нарощувати свою "м'яку силу" та пропаганду, щоб переконати грузинів у правильності проросійського курсу.

Чинний уряд Грузії не підтримав санкції проти РФ і тримає колишнього президента Саакашвілі у в'язниці в негуманних умовах. 

"Прямо зараз Росія руками грузинської влади вбиває громадянина України Міхеїла Саакашвілі. Ми неодноразово закликали офіційний Тбілісі зупинити це знущання і домовитися про повернення Саакашвілі в Україну", – заявляв президент Зеленський 3 липня.

Російська агресія проти прозахідного та реформаторського уряду Саакашвілі сприяла його політичній поразці та приходу нових сил до влади. Аналітики стверджують, що сьогодні Грузія перебуває в залежності від проросійських сил. У квітні 2022 року ГУР повідомляло, що працівники грузинських спецслужб отримали вказівку від політичного керівництва не перешкоджати контрабанді через Грузію в підсанкційну Росію.

Мабуть, про подібну "фінляндизацію", на зразок сучасної грузинської, Кремль мріє в майбутньому і для України. Що з часом українців вдасться обдурити та підкупити розмовами про взаємовигідне партнерство. Врешті-решт не лише грузини, а й колись непримиренні вороги Кремля та борці за незалежність – чеченці сьогодні в переважній більшості перетворилися на "піхотинців Путіна" у колоніальній війні з Україною.

Тому важливо пам’ятати про кремлівську брехню і не пробачати російських злочинів. Лише перемога може стати для України надійною гарантією від ганьби та нового поневолення. Українська перемога стане також перемогою для Сакартвело. А можливо і для Ічкерії.

Денис Самигін

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
Реклама:
Уважаемые читатели, просим соблюдать Правила комментирования