Кнопкодавство – хвороба сучасного парламентаризму: симптоми та лікування
Багато скликань поспіль журналісти фіксували факти кнопкодавства, а депутати щоразу обіцяли знайти механізм боротьби з цим ганебним явищем. Відтак, депутатам 9-го скликання залишився "у спадок" цей недобросовісний спосіб ухвалення рішень у парламенті шляхом натискання кнопки "за сусіда".
Про персональну відповідальність депутата при такому голосуванні навіть не йшлося. Бо, власне, суть зводилася не до ухвалення важливих для держави рішень конкретним депутатом, а до отримання бажаних 226 на табло за будь-яку ціну.
Наприклад, у федеральному законодавчому органі США панель для голосування значно простіша, ніж у нас. Але й на думку конгресменів не спадає, що можна кнопкодавити. Бо системні цінності інші, роль і значення політиків теж.
За даними руху ЧЕСНО, лише за 2018 рік 140 депутатів кнопкодавили 1270 разів! І це тільки ті випадки, які були зафіксовані представниками ЗМІ та громадянського суспільства.
Депутати 8 скликання голосували "за когось" під час ухвалення найважливіших для країни рішень, як-то боротьба з корупцією, курс на НАТО та ЄС, томос для Православної церкви України тощо. Парламент 7 скликання кнопкодавив за Кримінальний процесуальний кодекс, призначення голови Нацбанку, "мовний закон" і навіть зміни до Конституції.
На жаль, метастази цього явища поширились і на парламент 9 скликання.
Читайте також:
Зеленський пропонує Раді забирати мандати за прогули і кнопкодавство
У новій Раді піймали першого кнопкодава
"Слугу народу" спіймали на кнопкодавстві в другому ряду
"Слуги народу" покаялись за кнопкодавство і відмовились від зарплати
Першим зафіксованим "кнопкодавом" став позафракційний народний депутат Олександр Ковальов. Не свою кнопку при отриманні слова натиснув і народний депутат від партії "Опозиційна платформа – За життя" Василь Німченко.
Особливо прикро, що й фракції "Слуга народу" не вдалося оминути цей ганебний досвід. І байдуже, що це стосувалося не таких важливих для держави питань, а лише питання щодо включення законопроєкту до порядку денного.
Сергій Литвиненко та Олена Копанчук порушили принцип особистого голосування і, зокрема після мого негайного звернення до регламентного комітету з вимогою дати правову оцінку їхнім діям, понесли за це відповідальність.
Кнопкодавство – це абсолютне зло! Це було і залишається порушенням парламентської заповіді: "Не бажай кнопки сусіда свого". Виправдань кнопкодавству немає і не буде.
І тому я вважаю, що потрібно не просто змінити механізм голосування, а саме систему цінностей в роботі депутата.
Тому треба задуматися не лише над кількістю кнопкодавів у кожному скликанні Верховної Ради, а й над причинами виникнення такого явища.
Чому депутати кнопкодавили? Передусім, через низьку явку на засіданнях.
А чому прогульники не ходили до сесійної зали? Бо це не було їхньою основною роботою.
Пам'ятаєте, парламент середини 2000-х називали "радою директорів", тому що туди входили власники і топ-менеджери великих підприємств та фінансово-промислових груп? Депутатський мандат був потрібен їм для лобіювання власних бізнес-інтересів.
Але депутат, врешті-решт, має зрозуміти, що він – звичайна людина, а депутатство є роботою. І виконувати її треба або якісно, або не займатися цим взагалі.
Адже якщо своє робоче місце залишить лікар швидкої допомоги, під загрозою опиниться життя пацієнта. Авіадиспетчер-прогульник загрожує сотням авіапасажирів. А від депутата залежить доля мільйонів українців.
Я це чудово розумію. І тому разом із колегами по більшості ми намагаємося робити все, щоби Верховна Рада України працювала якісно щодня. І депутат був на роботі щодня. Адже тоді не виникатиме потреба "потиснути чужу кнопочку".
Для викорінення такого явища, як кнопкодавство, вперше в історії незалежної України відповідальність за неперсональне голосування буде встановлена на законодавчому рівні.
Законопроєкт 2148 передбачає, що за неособисте голосування депутата на нього чекає кримінальна відповідальність та штраф у розмірі 50-80 тисяч гривень. І питання тут не в сумі, а саме в притягненні народного депутата до кримінальної відповідальності, що вже сьогодні може стати реальною підставою позбавлення його статусу народного депутата України.
Адже до моменту ухвалення та набрання чинності запропонованих президентом змін до Конституції України, за яких кнопкодавство має наслідком втрату депутатського мандату, мине ще близько пів року. А дієвий механізм має бути вже сьогодні.
Але кримінальна відповідальність не є і не може бути панацеєю від злочинів. І тому паралельно із запровадженням кримінальної відповідальності Верховна Рада має втілити також і технічне унеможливлення голосування "за сусіда".
Складність цього питання, насамперед, у самій системі "Рада-3", що вже понад 10 років, як вичерпала свій ресурс. І для того, щоб ми не мали сумнівів у персональному голосуванні, маємо для цього зробити все, щоб це було забезпечено з точки зору технічних критеріїв та гарантій. Але й цього замало, адже відповідні аспекти повинні бути закріплені й у Регламенті Верховної Ради України.
Тому тільки комплексний підхід, де будуть паритетно виписані технічні можливості, процедурні правила та відповідальність за їхнє порушення, дасть можливість запобігти у майбутньому такому ганебному явищу, як кнопкодавство.
Руслан Стефанчук, перший заступник голови Верховної Ради України, спеціально для УП
Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
