"Механічний апельсин" українського Інтернету

Вівторок, 30 березня 2004, 17:01
Скандали навколо книжок, як відомо, стимулюють читацький попит. Якщо б видавництво "Кальварія", яке випустило культовий роман Ентоні Берджеса "Механічний апельсин" в українському перекладі Олександра Буценка, могло передбачити реакцію на свої дії інтернет-активної публіки, воно, принаймні, подвоїло б наклад. Завдяки гострій полеміці навколо видання перший тираж книжки майже розпродано.

Неоднозначну реакцію викликав не сам роман, прочитати який варто кожній освіченій людині, а поява "лівих", сканованих із Кальварійського видання, версій перекладу книги в Інтернеті.

Реакція видавництва не забарилася. "Кальварія", витративши час і гроші на придбання дозволу на публікацію роману українською мовою, звернулася до адміністраторів сайтів із проханням прибрати неофіційні версії роману.

Це звернення видавництва сколихнуло український Інтернет, розколовши його на два непримиренних табори: прихильників і противників халявного продукту.

Захисники "Кальварії" наполягають на законності й економічній доцільності дій видавництва, у той час як противники звинувачують її в інквізиції проти українських інтернет-бібліотек і накручуванні цін на українські книжки.

Український Інтернет, який ще два роки тому так несамовито обурювався порушенням нинішнім парламентським спікером Володимиром Литвином авторських прав американського професора Томаса Каротерса, тепер із такою самою несамовитістю взявся порушення авторських прав виправдовувати.

Прихильники безкоштовної літератури висувають три основних тези на захист своєї позиції.

По-перше, українські книжки коштують дорого, а тому поява лівої версії на сайті – це внесок в українську культуру. Караючи в такий спосіб буржуйську "Кальварію", стверджують вони, яка тільки те і бачать, як наваритися на бідних і голодних українських студентах, – вони дають цим студентам доступ до перлин красного письменства.

По-друге, чого гріха таїти, всі так роблять, всі порушують авторські права. Там, де усі крадуть – там злодіїв нема. Ось у Росії, наприклад, є безліч інтернет-бібліотек. Не буде у вільному доступі української версії "Механічного апельсина" – так охочі прочитають цей роман російською. Кому від цього гірше?

По-третє, не варто забороняти те, що не можна заборонити в принципі. Сучасні хакерські технології дозволяють скачувати музичні й інші файли в обхід правовласників; явище це глобальне, боротьба з ним є безнадійною, а тому і непотрібною.

Не заглиблюючись в економічні й політичні реалії українського книгодрукування, якими ласих на чуже сало все одно не переконаєш, хотілося б зупинитися на етично-моральній площині питання.

По-перше, доступ до перлин красного письменства голодним і бідним студентам надає не хакер, а видавництво "Кальварія", яке купило у вдови Ентоні Берджеса право на публікацію перекладу українською мовою, переклало книгу і ризикнуло її надрукувати в умовах азарівщини, яка прогресує у країні.

Якщо "мерседеси" дорогі – це не означає, що їх можна красти. Якщо ціни на книги зависокі – їхня нелегальна публікація є такою самою крадіжкою, як і крадіжка "мерседесу". Немає грошей на "мерседес" – їзди на метро. Немає грошей на книгу – іди в бібліотеку.

Те, що українські бібліотеки припинили закуповувати сучасну літературу – проблема не видавництва "Кальварія", а міністерств культури, освіти і фінансів, яке мусить виділяти фонди цим бібліотекам.

По-друге, російський приклад для української ситуації є недоречним, оскільки в Росії постійно порушуються чиїсь права – чи то людини, чи то національних меншин, чи то авторів.

Чому у прихильників халявного продукту така спокуса наслідувати саме поганий приклад з Росії, замість того щоб подивитися на позитивні приклади з інших країн? І тут ми переходимо до третьої тези про те, що начебто явище порушення авторських прав є глобальним і нема на то ради.

Можливо, з копіюванням музичних файлів вони і мають рацію, але що стосується авторських прав у книгодрукуванні – то тут ситуація у світі давно усталена, крім Росії і Китаю, звичайно.

Жоден легальний веб-сайт не буде публікувати твір автора без дозволу. І головним чинником при цьому є не тільки і не стільки буква закону, як усвідомлення більшістю читачів того, що непорядно користуватися інтелектуальною власністю, за неї не заплативши.

Цікаво, що дискусія розгорілася саме навколо "Механічного апельсина" Берджеса. Українські прихильники дармової літератури або взагалі не читали цю книгу, або читали її сканований, обрізаний чи покручений лівий варіант і тому не зрозуміли головної ідеї автора про те, що в кожній людині співіснують погані й добрі якості.

Це не обов’язок держави виправляти людей, це особистий моральний вибір конкретної людини вибирати між добром і злом. У нашому випадку – це особистий моральний вибір кожного інтернет-відвідувача: красти чи не красти чужу інтелектуальну власність.

Ставити ж у приклад практику, яка склалася в Росії – мовляв, ось бачите, вони так роблять і ми так будемо робити – безпідставно, бо таке наслідування заперечує особистий вибір людини.

Саме про особистий вибір головного героя книги йдеться в останньому, двадцять першому розділі книжки Берджеса, який було вилучено при першому виданні "Механічного апельсина" у США.

З точки зору американського видавця, висновки роману дещо не відповідали панівній тоді в США позитивістській теорії, що держава при бажанні може виправити всіх і вся. Свій знаменитий фільм Стенлі Кубрик зняв по цій скороченій версії, що значною мірою змінило ідею, яку автор намагався донести до читача. Це ще один аргумент на користь того, чому так важливо читати повні легальні версії книжок.

Стосовно того, що охочі до безкоштовного "Механічного апельсина" вже давно мають можливість прочитати його російською, можна сказати лише "на здоров’я". Російський Інтернет переповнений дешевими неякісними перекладами. Складається враження, що деякі з них узагалі зроблено за допомогою комп’ютерної програми перекладу без жодної коректури чи редагування.

Сварку між "Кальварією" та її опонентами можна було б вважати поодиноким випадком і не звертати уваги, якщо б не одне "але". Вона зачіпає дві важливі проблеми сучасного українського суспільства.

Перша – це традиційна для української ментальності проблема подвійних стандартів. Моя корова здохла – це погано; у сусіда корова здохла – це добре. Литвин краде авторські права – це погано, ми крадемо авторські права – це добре.

Друга проблема – це візантійщина нашої державної системи, яка на цій ментальності й утримується. Я краду – це добре, Лазаренко краде – його в тюрму. Боротися з ментальністю – справа невдячна, але інакше наш шлях у Європу лежить прямісінько через Тамбов і Рязань.

Читайте також:

Литвин – краде по дрібницях. Поки що лише статті

Литвин про громадянське суспільство. Дідусь Кант перевертається в труні

Литвин зізнався у плагіаті

Томас Каротерс: "Литвин змінив мою статтю, щоб атакувати громадянське суспільство"




powered by lun.ua
Головне на Українській правді