"Люди, читайте!"

Субота, 25 вересня 2004, 23:32
"Люди, читайте!" - волали афіші Національної Книжкової виставки-ярмарку, Форуму видавців у Львові, що проходив уже в одинадцяте цьогоріч 16-19 вересня. Цей заклик не дарма прийшов на зміну врівноваженому "Час читати": минулий рік, твердять учасники й організатори Форуму, був найважчим в історії вітчизняного книговидавництва.

Утім, чорні місяці дії ПДВ на книжки не надто серйозно позначились на масштабах Форуму видавців у Львові, що давно ствердився в якості найважливішої щорічної події для книговидавців, літераторів і книголюбів усієї України.

Цифри, оприлюднені президентом Форуму Олександрою Коваль, вражають: 600 учасників, серед яких майже 200 видавництв, півтори тисячі акредитованих, чотири сотні торговельних наметів і стендів і 163 акції – удвічі більше, ніж торік.

Можна передбачити, що й кількість проданих квитків виявиться значно більшою за минулорічні 50 тисяч, адже Форум зібрав не лише всіх львів'ян, які цінують книгу, а й багатьох туристів як з України, так і з-поза її меж.

Поза тим, слава грандіозних книжкових ярмарків у Ляйпціґу, Варшаві й Москві, що приносять організаторам космічні прибутки, давно не дає пані Олександрі та її компаньйонам спокою. Відтак, львівський Форум щороку наближається до статусу міжнародного, запрошуючи видавців і літераторів з близького й далекого закордону. Тож і цього року в його організації простежувалось кілька виразних "імпортних" векторів.

Перший вектор

Перш за все, це вектор Коельйо, - навряд чи можна назвати його бразильським, бо письменник, запрошений бути хедлайнером Форуму, не представляв свою батьківщину офіційно. Новина про можливий приїзд Пауло Коельйо (це прізвище всюди помилково пишуть як "Коельо") труснула Львовом ще на початку літа.

У Києві всесвітньо відомому авторові "Алхіміка", "Вероніки", "Книги воїна світла" та інших надзвичайно популярних у масового читача романів організували королівську зустріч. Паблісіті, що в ньому було передусім зацікавлене видавництво "Софія" (саме воно запросило Коельйо в Україну для промоції роману "Одинадцять хвилин", виданого в перекладі Віктора Шовкуна), перевищило всі сподівання: всі телеканали, радіостанції й газети розтиражували теплі слова великого бразильця про Україну.

Нарешті, "Софія" зробила остаточний хід конем, влаштувавши 19 вересня вручення панові Коельйо ордену "Свята Софія" в Софіївському-таки соборі. Залишається сподіватись, що в мемуарах він не переплутає Україну з Болгарією.

У Львові Коельйо мріяв убратись пересічним українцем і гуляти вулицями міста; натомість його не випускали навіть до журналістів, тримаючи місце перебування високого гостя під секретом. Своєрідна лотерея визначила сто щасливців, що матимуть нагоду поспілкуватись із кумиром і отримати його автограф. Їх запрошували на зустріч телефоном.

Тим часом мас-медіа намагалися використати бренд-нейм Коельйо з максимальною користю, поширюючи його сенсаційні заяви щодо українських страв, звичаїв, декоративно-прикладного мистецтва й ментальності нашого народу. Зрозуміти таємницю української душі бразильцеві допоможе повість "Колекція пристрастей" Наталки Сняданко, подарована авторкою під час ексклюзивного інтерв'ю.

Масове захоплення, коли ім'я бразильського гостя не сходило з вуст у цілого міста, викликало закономірні антикоельйовські демарші; один із них озвучив Юрко Іздрик, заявивши під час презентації журналу "Четвер": до нас везуть Коельйо, та я не знаю, чи справді він такий великий письменник, як вони кажуть.

У читачів, утім, сумнівів не було: перша українська книжка "Софії" розходилась миттєво, щойно з'являлась на прилавках, і продавці сумно кивали на порожній стенд – завтра, мовляв, довеземо.

Другий вектор

Другий вектор – російський, куди передусім доведеться віднести організацію охорони книжкового ярмарку. Ґевали, що не володіли державною мовою, поводились так, наче професійну підготовку проходили на російських спецопераціях зі звільнення заручників.

Ані чесно куплений квиток, ані посвідчення учасника не рятували від хамства форумних церберів; у перший день, коли приміщення Палацу Мистецтв було закрите для простих смертних відвідувачів, постраждав навіть директор "А-ба-ба-га-ла-ма-га" Іван Малкович, якому молодик на дверях доступно пояснив, куди і як повинен іти хоч видавець, хоч Папа Римський, не маючи бейджа.

Російських видавництв серед учасників Форуму було значно більше, ніж у попередні роки. Їх, за словами пані Коваль, удалось нарешті переконати, що участь у ярмарку на "бандерівській" землі нічим їм не загрожує.

Росіяни мали свого, альтернативного хедлайнера – Бориса Гребенщикова, чий виступ у клубі "Лялька" відвідав і Пауло Коельйо.

Ці двоє не лише не змагались, а й заспівали разом; натомість для приїжджих російських літераторів організували своєрідний рицарський турнір, "П'ять раундів літератури", пославши своїх Рубінштейна, Ґандлевського, Амєліна, Букшу й Стєпанову ламати списи об Іздрика, Андруховича, Жадана, Дереша й Кіяновську. Гості не соромились, поводились як удома, а модератор літературних дуелей Александр Гаврілов ("Книжное обозрение") раз у раз проголошував Форум "днями русской культуры на Украине".

Звісно, турнір був запрограмований на результат "перемогла дружба", глядацькі симпатії дістались українцям, а росіяни могли насолодитись тотальною перемогою російської книги над українською, зайшовши до першої-ліпшої книгарні й дослідивши асортимент.

Налагодженню дружніх стосунків між двома літературами повинні були сприяти російсько-українські круглі столи, які проводив незмінний інженер українсько-російських мостів Володимир Єшкілєв.

Крім перелічених вище, в них узяли участь Макс Фрай, Ігор Сід та інші московські знаменитості. Та найціннішою серед усього російського імпорту, напевно, була книжка Анни Політковської "Друга Чеченська – репортаж з пекла", випущена видавництвом "Діокор" у перекладі Івана Андрусяка. Ось тільки сама журналістка приїхати не змогла: вона досі лежить у лікарні, отруєна в літаку по дорозі в Беслан...

Третій вектор

Набагато дієвіше взаємопроникнення й співпрацю дружніх культур виявив польський вектор Форуму. Міжнародний літературний фестиваль-симпозіум "Скрипти/Inscriptis", що проходив у театрі ім. Курбаса й Органному залі, зібрав під свої прапори польських поетів і прозаїків Ольґу Токарчук, Б. Задуру, А.Сосновського, М.Ґжебальського, М. Гамкала та інших.

Ольґа Токарчук, чиї книжки в українському перекладі вийшли одночасно у трьох видавництвах, зачарувала всіх свідків її зворушливого "літературного весілля" з Тарасом Прохаськом. Її називають найбільшою письменницею польської літератури "середнього віку".

Молодими польськими поетами опікувався Остап Сливинський, який їх, власне, й перекладав; "Фоліо" презентувало російські переклади модних у Польщі Томаша Пьонтека і Кшиштофа Варґи; Анджея Стасюка представляв його друг Юрій Андрухович. Власне, для всіх очевидною стала вражаюча активність українських письменників саме на польському фронті.

Гостей розуміли без перекладу, тим часом вони хоробро намагались перейти на українську. Закінчився фестиваль грандіозною спільною акцією "Портал Леополіс", де поети з обох країн не змагались, а навпаки, поєднувались у рецитуванні віршів.

Четвертий вектор

І все ж найголовнішим залишився свій, український вектор. Тут були й відкриття, і розчарування, але подій відчутно бракувало – знов-таки, 2004-го року книжок було більше спалено, ніж випущено у світ.

За традицією, видавництва притримують свої новинки до Форуму, тож презентацій, творчих вечорів, зустрічей, а також п'янок, гулянок і тому подібних імпрез було багато, вони часто-густо накладались одна на одну. Доводилось вибирати між Покальчуком і Бондарем або між Іздриком і Андруховичем, що майже так само тяжко, як визначитись, кого більше любиш – маму чи тата.

Найбільше шуму зробила мандрівна команда Жадан-Карпа-Сняданко, яка заїхала до Львова в рамках свого "Панк-туру". Їхніх презентацій, де Ірена Карпа шокувала публіку зовнішнім виглядом, а Сергій Жадан – відвертістю автобіографічного роману "Депеш мод", було аж сім.

"Кальварія" зібрала аншлаг у "Ляльці", презентуючи нове, 21-ше, число журналу "Четвер"; не менше було шанувальників Юрія Андруховича на презентації нової збірки поезій "Пісні для мертвого півня". Свіжиною потішили Покальчук, Пиркало, Бондар, Бойченко, Винничук, Мідянка, Рябчук, Роздобудько, Жолдак... Відомі письменники-білінгви Андрій Кокотюха і Євген Положій привезли на Форум свої нові твори російською мовою.

Про дві перекладні "бомби" треба сказати окремо. Перша – перевиданий "Літописом" "Маятник Фуко" Умберто Еко (переклад Мар'яни Прокопович). Перше видання вже давно розпродане, і ось тепер кожен може насолодитись цією найзаплутанішою пам'яткою віджилого постмодернізму, заплативши всього 30 гривень.

Другу сенсацію спричинив український переклад дитячого бестселера Туве Янссон "Країна Мумі-тролів". Привітати дітей із цим набутком приїхала навіть пані посол Фінляндії.

Книжкове свято

Участь у конкурсі "Книга форуму-2004" спокусила понад сотню видавництв. Журі обрало з-поміж кількохсот книжок ту, що заслуговує на Ґран-прі: нею стала збірка "Слуга півонії" поета Миколи Воробйова, видана "Просвітою". Скидається на популізм, адже симпатії читачів виглядали дещо інакше.

Крім того, журі відзначило "Гру на багатьох барабанчиках" Ольґи Токарчук, згадувану вже "Другу Чеченську" Політковської, шеститомне зібрання творів Шевченка та багато інших книг. Складається враження, що ласка журі оминула лише тих, чий успіх на Форумі забезпечувався видавцями в інший спосіб.

Форум – це свято. Для читачів передусім. Ажіотаж і відчайдушне змагання відвідувачів за доступ до яток, поліційний режим на входах і виходах, накладання акцій у графіку – все це говорить не на користь організаторів, і наводить на думку, що Форум видавців із Палацу Мистецтв виріс.

Якщо тенденція до зростання залишиться незмінною, наступного року будівля просто репне. Непогано було б, якби, всупереч фундаментальній українській традиції "культура – для тих, хто не працює", ярмарок у будні працював трохи довше, ніж до 17 години. Тоді Національний Форум видавців має шанс і справді бути тим, чим його охрестила "Львівська газета": територією свободи.





powered by lun.ua
Головне на Українській правді