Кандидат від КПҐБ не буде капітулювати
Середа, 22 грудня 2004, 13:59
Колись, ще у часи генсекування Леоніда Брежнєва, російський дисидент і політемігрант Володимир Войнович написав сатиричний роман-антиутопію "Москва 2042". У ньому малювалася картина дуже цікавого майбутнього, у якому КПРС і КҐБ зростаються в єдину організацію – КПҐБ, яка й здійснює керування державою за допомогою повністю підпорядкованої цій організації церкви. (У романі діє такий собі "отець Звєздоній", наглядач за ідеологічною сферою життя майбутнього "прекрасного нового світу").
Те, що Росія – це така країна, де мають звичку здійснюватися найпримхливіші утопічні побудови, відомо давно. Як жартували колись російські інтелігенти, "Мы рождены, чтоб Кафку сделать былью". Таким чином, поява на посаді глави Російської держави підполковника КҐБ Путіна була не випадковістю, а, швидше, закономірністю.
Мабуть, закономірністю є і любов переважної більшості росіян (хоча далеко не всіх) до свого вождя. А от чи матиме успіх спроба перетворити на оазу повністю й остаточно втілених тоталітарних утопій ще й Україну, відверто показавши в останні дні Віктора Януковича як кандидата у президенти від КПҐБ?
А що таке позиціонування відбулося, у мене особисто сумнівів нема. Нагадаю деякі знакові події останнього тижня. 15 грудня Віктор Янукович публічно заявив, що Америка довго працювала над створенням українських опозиційних сил (тобто, читай, що опозиція – це американська агентура), що опозиція – це, власне, радикальні націоналісти, які під час минулої війни зганьбили себе співпрацею з ворогами Батьківщини, і т.д., і т.п.
Іншими словами, Янукович вжив на адресу опозиції ті ж самі слова і вирази, якими тривалий час послуговувалися штатні і позаштатні працівники "компетентних органів" у своїй боротьбі зі "світовим імперіалізмом" і знайденими під власним ліжком "ворогами народу".
Того ж дня у Верховній Раді України з'єднані сили КПУ, СДПУ(о), "Демініціативи" та Партія регіонів закинули на трибуну комуніста Мішуру для чергової "доповіді" про підступи закордону під час виборів президента та про фінансування вітчизняної опозиції з Заходу.
Валерій Мішура зайвий раз підтвердив ленінські слова, що справжній комуніст покликаний бути чекістом: його доповідь містила стільки цифр і фактів, що їх вистачило б на цілу спецгрупу людей "з гарячим серцем і холодним розумом".
Але, якщо на мить відволіктися від словесної мішури у цій доповіді, то вона зводиться до трьох основних моментів. Перший. Захід і передусім США щедро фінансують українські недержавні організації (НДО). Друге. Ці організації насаджують західні цінності. Третє. Західні цінності становлять загрозу для національної безпеки України. Оце і все.
А тепер поставимо елементарне запитання, до якого чомусь не додумався жоден із парламентських опонентів "Комуністичної партії регіонів України (об'єднаної)", як назвав новий блок Микола Томенко): а що ж таке ці страшні "західні цінності"?
Багатопартійна демократія, ринкова економіка, свобода слова, свобода совісті, комплекс прав людини, повага до приватної власності, реальні соціальні гарантії, національно-культурні права меншин тощо.
Правда, жахливі речі? Правда, підривають безпеку? Тільки не національну, звичайно, а безпеку і владу добре відомих усім політичних сил. Так само, як і шанси КПУ на роль "офіційної опозиції" (на яку її зарахував сам Віктор Янукович) – адже у країнах, де ствердилися західні цінності, навіть комуністи зовсім інші, ніж у нас. Й інше запитання: яка там організація була в СРСР на передовій у боротьбі із західними цінностями?
16 грудня Віктор Янукович оголосив свою команду покликаною "завершити справу життя В'ячеслава Чорновола", тобто захистити Україну від втручання у її справи з будь-чийого боку і ствердити принципи максимально широкої автономії регіонів, і гарантував, що (цитую дослівно) "після подолання кризи, демократія і свобода в Україні розквітнуть на цій землі".
Знов-таки, нічого нового: спершу довести Володимира Маяковського до самогубства, потім оголосити його "найкращим і найталановитішим поетом нашої доби"; спершу знизити розстрільний вік до 12 років, потім назвати товариша Сталіна "кращим другом дітей"; спершу вилучити і спалити книги Достоєвського, потім оголосити комуністичну ідеологією "законною спадкоємицею традицій російської гуманістичної літератури". Було, було вже в діяльності КПҐБ те, що видає за своє ноу-хау Віктор Янукович!
Та й твердження про "розквіт демократії і свободи" саме після (!) подолання кризи – також із традиційного арсеналу. Хто старший, той згадає: швидкій побудові світлого майбутнього, де "багатства поллються безмежним струменем", завжди щось заважало – чи погодні умови, чи підступи ворогів. Тому Янукович нічим не ризикує, говорячи, що торжество демократії настане після подолання кризи: у разі його перемоги криза виявиться довічною...
А 17 грудня у Харкові Янукович заявив, що ніякої "оранжевої революції" не було: "Був путч. Замовний. Багато років готувався," – заявив він. Про ЦРУ цього разу прямо сказано не було, але всі чудово зрозуміли, кого саме мав на увазі кандидат у президенти.
І, нарешті, так само 17 грудня в ефірі "5-го каналу" в передачі Володимира Ар'єва "Закрита зона" прозвучали зроблені колегами майора Мельниченка чергові записи розмов в одному із штабів кандидата Януковича, де йшлося про брутальне використання новітніх "отців Звєздоніїв" у виборчій кампанії.
Власне, ці записи тільки підтвердили інформацію, яка надходить буквально стосами зі Сходу і з Півдня України: ряд церковних ієрархів у цьому регіоні відверто пустився берега, вимагаючи від парафіян "правильного" голосування і караючи тих, хто голосував "неправильно".
Для людей обізнаних у цьому немає нічого дивного: у минулі часи патріарх РПЦ був номенклатурою політбюро ЦК КПРС, митрополити – номенклатурою ЦК КПРС, єпископи – номенклатурою ЦК. А для того, щоб потрапити до такої високої номенклатури, людина мала бути багаторазово "відфільтрована" відомими "органами".
А тепер згадаємо слова Віктора Януковича про десятки тисяч людей, котрі по всіх регіонах "записалися добровольцями" для походу на Київ 26 грудня. Мовляв, він їх уже не контролює, і водночас спинити цю публіку вже неможливо.
Тільки в Севастополі, сказав Янукович, уже записалося 35 тисяч охочих піти маршем на столицю. Поставимо запитання: хто конкретно міг записатися у місті-герої Севастополі для маршу на місто-герой Київ? Відповідь проста: офіцери-відставники радянської і російської армії та флоту, в тому числі "особісти" і спецназівці.
Люди, котрі щиро ненавидять усе українське і демократичне. Найшвидше, їх не 35 тисяч, а менше, але – як людина, котра не раз бувала у Севастополі, - тисяч 10-12 набереться гарантовано. Додамо подібну публіку з інших регіонів – і запитаємо себе: чи може "спадкоємець В'ячеслава Чорновола" спиратися на подібну публіку? Чи йдеться про елементарну для КҐБ операцію прикриття, коли говориться про демократію, а насправді здійснюється підготовка до встановлення жорсткої диктатури?
До речі: 1952 року сам товариш Сталін на ХІХ з'їзді КПРС заявив, що нікому, крім комуністів, більше не під силу "підхопити прапор демократії". Як саме вони "підхопили" цей прапор, показали події 1953 року в НДР, 1956 – в Угорщині і Польщі, 1968 – в Польщі та Чехословаччині, 1970 і 1981 – в Польщі, не кажучи вже про різні "Демократичні Кампучії" та "Соціалістичні Ефіопії"...
Іншими словами, за останні дні "джентльменський облаштунок" політичних заяв і дій Віктора Януковича був цілком природним для симбіозу номенклатури, "органів", олігархії й "отців Звездоніїв", кандидатом від якого, власне, і виступає "проффесор".
Гадаю, читачам не треба зайвий раз нагадувати про стилістику пропаганди певних телеканалів, про тиск на виборців з боку місцевої влади у певних регіонах, про газети, які за мірою об'єктивності можуть конкурувати з "Правдою" зразка 1982 року. Усі ці (і подібні) штрихи тільки доповнюють загальну картину.
І, нарешті, теледебати 20 грудня. Одним із головних мотивів реплік Віктора Федоровича на адресу Віктора Андрійовича було: так, мене підтримує Росія і особисто Путін, але ж вас підтримує Європа і Америка. А "помаранчевий путч" організований певними темними силами, які використали у своїх цілях простих українців. Знов-таки, стилістика і зміст, відомі з текстів і виступів, що з'являлися свого часу під безпосереднім впливом добре відомої "контори".
Відтак виникає можливість зробити цікаве припущення і спробувати відповісти на запитання, яким це дивом ще недавно навколо Віктора Федоровича зібралася було така різношерста команда – від Тараса Чорновола до Степана Гавриша, від Ганни Герман до Сергія Тигіпка, від Нестора Шуфрича до Михайла Погребінського, від Леоніда Кравчука до Лариси Скорик? Гроші? Ідеї? Страх?
Особисті якості претендента? А якщо припустити, що всю цю "смугасту" публіку об'єднав чи той компромат, який мала на них "контора", чи давні неофіційні зв'язки з "органами", чи навіть штатна служба у "системі"? І що з цієї команди вже розбіглися ті, на кого "компра" була не надто страшною чи хто вважає, що у разі оприлюднення не дуже приємної інформації відбрешеться від звинувачень на свою адресу?
І, навпаки, що ті, кому тікати немає куди чи кому дуже не хочеться кидати насижені місця, включно з "отцями Звєздоніями", зараз ще тісніше згуртувалися навколо кандидата від КПҐБ?
Якщо моя гіпотеза вірна, то доводиться констатувати деякі не дуже приємні для справді цивільного люду речі: так просто певна публіка владні висоти не здасть. Навіть у разі програшу президентських, а затим і парламентських виборів, вона намагатиметься взяти реванш – раніше чи пізніше, більш чи менш демократичними засобами.
А це означає, що у разі, коли прихильники КПҐБ не будуть виявлені і вичищені з командних постів (як зразок, можна взяти апробовані у країнах Балтії цілком цивілізовані методи такої чистки), то в Україні не лише зберігатиметься загроза приходу до влади подібної публіки, а й триватиме практика загадкових політичних убивств та брудної пропаганди у стилі відповідних управлінь ЦК КПРС та КҐБ СРСР.
Ще один висновок – у жодному разі не можна розслаблено чекати результатів голосування, на якому, за даними соціологів, Віктор Ющенко мусить упевнено перемогти Віктора Януковича. Фахівці зі спецоперацій проти опозиції та проти народу ніколи не складуть зброю добровільно.
І тому першорядною помилкою видається висновок деяких аналітиків – мовляв, Віктор Янукович під час теледебатів подавав сигнали, що він готовий викинути білий прапор. Ні – він говорив про інше, про свою готовність розколоти Україну за допомогою спецтехнологій, випробуваних в Абхазії, Південній Осетії, Придністров'ї, незважаючи на ціну таких дій.
Сказане не означає, що слід депортувати чи відправити до таборів перевиховання тих, хто був чи є "зав'язаний" на зазначені "органи"; але відсторонити від політичної діяльності ключових осіб з КПҐБ та зруйнувати структури, на яких ґрунтується могутність симбіозу колишньої номенклатури, "контори" та "соціально близької" їм верхівки криміналітету, безумовно, можна. Як і зупинити їхні спроби в останній момент переграти українські президентські вибори собі на користь.
Тому за всіх обставин вибори 26 грудня не стануть остаточною крапкою на історії КПҐБ. Вирішальна боротьба ще попереду. Бо ж ця структура ближчим часом зберігатиме владу на 1/7 земної кулі, себто у Російській Федерації, і прагнутиме реваншу та експансії. Чому прагнутиме? Та тому, що інакше існувати вона не вміє.
Сергій Грабовський, заступник головного редактора журналу "Сучасність"
Те, що Росія – це така країна, де мають звичку здійснюватися найпримхливіші утопічні побудови, відомо давно. Як жартували колись російські інтелігенти, "Мы рождены, чтоб Кафку сделать былью". Таким чином, поява на посаді глави Російської держави підполковника КҐБ Путіна була не випадковістю, а, швидше, закономірністю.
Мабуть, закономірністю є і любов переважної більшості росіян (хоча далеко не всіх) до свого вождя. А от чи матиме успіх спроба перетворити на оазу повністю й остаточно втілених тоталітарних утопій ще й Україну, відверто показавши в останні дні Віктора Януковича як кандидата у президенти від КПҐБ?
А що таке позиціонування відбулося, у мене особисто сумнівів нема. Нагадаю деякі знакові події останнього тижня. 15 грудня Віктор Янукович публічно заявив, що Америка довго працювала над створенням українських опозиційних сил (тобто, читай, що опозиція – це американська агентура), що опозиція – це, власне, радикальні націоналісти, які під час минулої війни зганьбили себе співпрацею з ворогами Батьківщини, і т.д., і т.п.
Іншими словами, Янукович вжив на адресу опозиції ті ж самі слова і вирази, якими тривалий час послуговувалися штатні і позаштатні працівники "компетентних органів" у своїй боротьбі зі "світовим імперіалізмом" і знайденими під власним ліжком "ворогами народу".
Того ж дня у Верховній Раді України з'єднані сили КПУ, СДПУ(о), "Демініціативи" та Партія регіонів закинули на трибуну комуніста Мішуру для чергової "доповіді" про підступи закордону під час виборів президента та про фінансування вітчизняної опозиції з Заходу.
Валерій Мішура зайвий раз підтвердив ленінські слова, що справжній комуніст покликаний бути чекістом: його доповідь містила стільки цифр і фактів, що їх вистачило б на цілу спецгрупу людей "з гарячим серцем і холодним розумом".
Але, якщо на мить відволіктися від словесної мішури у цій доповіді, то вона зводиться до трьох основних моментів. Перший. Захід і передусім США щедро фінансують українські недержавні організації (НДО). Друге. Ці організації насаджують західні цінності. Третє. Західні цінності становлять загрозу для національної безпеки України. Оце і все.
А тепер поставимо елементарне запитання, до якого чомусь не додумався жоден із парламентських опонентів "Комуністичної партії регіонів України (об'єднаної)", як назвав новий блок Микола Томенко): а що ж таке ці страшні "західні цінності"?
Багатопартійна демократія, ринкова економіка, свобода слова, свобода совісті, комплекс прав людини, повага до приватної власності, реальні соціальні гарантії, національно-культурні права меншин тощо.
Правда, жахливі речі? Правда, підривають безпеку? Тільки не національну, звичайно, а безпеку і владу добре відомих усім політичних сил. Так само, як і шанси КПУ на роль "офіційної опозиції" (на яку її зарахував сам Віктор Янукович) – адже у країнах, де ствердилися західні цінності, навіть комуністи зовсім інші, ніж у нас. Й інше запитання: яка там організація була в СРСР на передовій у боротьбі із західними цінностями?
16 грудня Віктор Янукович оголосив свою команду покликаною "завершити справу життя В'ячеслава Чорновола", тобто захистити Україну від втручання у її справи з будь-чийого боку і ствердити принципи максимально широкої автономії регіонів, і гарантував, що (цитую дослівно) "після подолання кризи, демократія і свобода в Україні розквітнуть на цій землі".
Знов-таки, нічого нового: спершу довести Володимира Маяковського до самогубства, потім оголосити його "найкращим і найталановитішим поетом нашої доби"; спершу знизити розстрільний вік до 12 років, потім назвати товариша Сталіна "кращим другом дітей"; спершу вилучити і спалити книги Достоєвського, потім оголосити комуністичну ідеологією "законною спадкоємицею традицій російської гуманістичної літератури". Було, було вже в діяльності КПҐБ те, що видає за своє ноу-хау Віктор Янукович!
Та й твердження про "розквіт демократії і свободи" саме після (!) подолання кризи – також із традиційного арсеналу. Хто старший, той згадає: швидкій побудові світлого майбутнього, де "багатства поллються безмежним струменем", завжди щось заважало – чи погодні умови, чи підступи ворогів. Тому Янукович нічим не ризикує, говорячи, що торжество демократії настане після подолання кризи: у разі його перемоги криза виявиться довічною...
А 17 грудня у Харкові Янукович заявив, що ніякої "оранжевої революції" не було: "Був путч. Замовний. Багато років готувався," – заявив він. Про ЦРУ цього разу прямо сказано не було, але всі чудово зрозуміли, кого саме мав на увазі кандидат у президенти.
І, нарешті, так само 17 грудня в ефірі "5-го каналу" в передачі Володимира Ар'єва "Закрита зона" прозвучали зроблені колегами майора Мельниченка чергові записи розмов в одному із штабів кандидата Януковича, де йшлося про брутальне використання новітніх "отців Звєздоніїв" у виборчій кампанії.
Власне, ці записи тільки підтвердили інформацію, яка надходить буквально стосами зі Сходу і з Півдня України: ряд церковних ієрархів у цьому регіоні відверто пустився берега, вимагаючи від парафіян "правильного" голосування і караючи тих, хто голосував "неправильно".
Для людей обізнаних у цьому немає нічого дивного: у минулі часи патріарх РПЦ був номенклатурою політбюро ЦК КПРС, митрополити – номенклатурою ЦК КПРС, єпископи – номенклатурою ЦК. А для того, щоб потрапити до такої високої номенклатури, людина мала бути багаторазово "відфільтрована" відомими "органами".
А тепер згадаємо слова Віктора Януковича про десятки тисяч людей, котрі по всіх регіонах "записалися добровольцями" для походу на Київ 26 грудня. Мовляв, він їх уже не контролює, і водночас спинити цю публіку вже неможливо.
Тільки в Севастополі, сказав Янукович, уже записалося 35 тисяч охочих піти маршем на столицю. Поставимо запитання: хто конкретно міг записатися у місті-герої Севастополі для маршу на місто-герой Київ? Відповідь проста: офіцери-відставники радянської і російської армії та флоту, в тому числі "особісти" і спецназівці.
Люди, котрі щиро ненавидять усе українське і демократичне. Найшвидше, їх не 35 тисяч, а менше, але – як людина, котра не раз бувала у Севастополі, - тисяч 10-12 набереться гарантовано. Додамо подібну публіку з інших регіонів – і запитаємо себе: чи може "спадкоємець В'ячеслава Чорновола" спиратися на подібну публіку? Чи йдеться про елементарну для КҐБ операцію прикриття, коли говориться про демократію, а насправді здійснюється підготовка до встановлення жорсткої диктатури?
До речі: 1952 року сам товариш Сталін на ХІХ з'їзді КПРС заявив, що нікому, крім комуністів, більше не під силу "підхопити прапор демократії". Як саме вони "підхопили" цей прапор, показали події 1953 року в НДР, 1956 – в Угорщині і Польщі, 1968 – в Польщі та Чехословаччині, 1970 і 1981 – в Польщі, не кажучи вже про різні "Демократичні Кампучії" та "Соціалістичні Ефіопії"...
Іншими словами, за останні дні "джентльменський облаштунок" політичних заяв і дій Віктора Януковича був цілком природним для симбіозу номенклатури, "органів", олігархії й "отців Звездоніїв", кандидатом від якого, власне, і виступає "проффесор".
Гадаю, читачам не треба зайвий раз нагадувати про стилістику пропаганди певних телеканалів, про тиск на виборців з боку місцевої влади у певних регіонах, про газети, які за мірою об'єктивності можуть конкурувати з "Правдою" зразка 1982 року. Усі ці (і подібні) штрихи тільки доповнюють загальну картину.
І, нарешті, теледебати 20 грудня. Одним із головних мотивів реплік Віктора Федоровича на адресу Віктора Андрійовича було: так, мене підтримує Росія і особисто Путін, але ж вас підтримує Європа і Америка. А "помаранчевий путч" організований певними темними силами, які використали у своїх цілях простих українців. Знов-таки, стилістика і зміст, відомі з текстів і виступів, що з'являлися свого часу під безпосереднім впливом добре відомої "контори".
Відтак виникає можливість зробити цікаве припущення і спробувати відповісти на запитання, яким це дивом ще недавно навколо Віктора Федоровича зібралася було така різношерста команда – від Тараса Чорновола до Степана Гавриша, від Ганни Герман до Сергія Тигіпка, від Нестора Шуфрича до Михайла Погребінського, від Леоніда Кравчука до Лариси Скорик? Гроші? Ідеї? Страх?
Особисті якості претендента? А якщо припустити, що всю цю "смугасту" публіку об'єднав чи той компромат, який мала на них "контора", чи давні неофіційні зв'язки з "органами", чи навіть штатна служба у "системі"? І що з цієї команди вже розбіглися ті, на кого "компра" була не надто страшною чи хто вважає, що у разі оприлюднення не дуже приємної інформації відбрешеться від звинувачень на свою адресу?
І, навпаки, що ті, кому тікати немає куди чи кому дуже не хочеться кидати насижені місця, включно з "отцями Звєздоніями", зараз ще тісніше згуртувалися навколо кандидата від КПҐБ?
Якщо моя гіпотеза вірна, то доводиться констатувати деякі не дуже приємні для справді цивільного люду речі: так просто певна публіка владні висоти не здасть. Навіть у разі програшу президентських, а затим і парламентських виборів, вона намагатиметься взяти реванш – раніше чи пізніше, більш чи менш демократичними засобами.
А це означає, що у разі, коли прихильники КПҐБ не будуть виявлені і вичищені з командних постів (як зразок, можна взяти апробовані у країнах Балтії цілком цивілізовані методи такої чистки), то в Україні не лише зберігатиметься загроза приходу до влади подібної публіки, а й триватиме практика загадкових політичних убивств та брудної пропаганди у стилі відповідних управлінь ЦК КПРС та КҐБ СРСР.
Ще один висновок – у жодному разі не можна розслаблено чекати результатів голосування, на якому, за даними соціологів, Віктор Ющенко мусить упевнено перемогти Віктора Януковича. Фахівці зі спецоперацій проти опозиції та проти народу ніколи не складуть зброю добровільно.
І тому першорядною помилкою видається висновок деяких аналітиків – мовляв, Віктор Янукович під час теледебатів подавав сигнали, що він готовий викинути білий прапор. Ні – він говорив про інше, про свою готовність розколоти Україну за допомогою спецтехнологій, випробуваних в Абхазії, Південній Осетії, Придністров'ї, незважаючи на ціну таких дій.
Сказане не означає, що слід депортувати чи відправити до таборів перевиховання тих, хто був чи є "зав'язаний" на зазначені "органи"; але відсторонити від політичної діяльності ключових осіб з КПҐБ та зруйнувати структури, на яких ґрунтується могутність симбіозу колишньої номенклатури, "контори" та "соціально близької" їм верхівки криміналітету, безумовно, можна. Як і зупинити їхні спроби в останній момент переграти українські президентські вибори собі на користь.
Тому за всіх обставин вибори 26 грудня не стануть остаточною крапкою на історії КПҐБ. Вирішальна боротьба ще попереду. Бо ж ця структура ближчим часом зберігатиме владу на 1/7 земної кулі, себто у Російській Федерації, і прагнутиме реваншу та експансії. Чому прагнутиме? Та тому, що інакше існувати вона не вміє.
Сергій Грабовський, заступник головного редактора журналу "Сучасність"
