Петро Порошенко: Мої програми не співпадають з програмою Тимошенко

135 переглядів
Сергій Лещенко, УП
Вівторок, 11 січня 2005, 19:56
Інтерв'ю одного з претендентів на посаду прем'єра Петра Порошенка "Українській правді" було записано на різдвяних святах. 7 січня Порошенко сходив у церкву, а потім пішов у бюджетний комітет, де по черзі запускав до себе журналістів кількох ЗМІ. Наприкінці розмови з "УП" до кабінету Порошенка зайшла святково одягнута дружина і старший син у вишиванці. Вони явно прийшли відвоювати батька із рук преси. Розмова на той момент тривала третю годину...

– Як ви познайомилися з Віктором Ющенком?

– Ми декілька разів, починаючи з 1996 року, зустрічалися в Нацбанку. Я тоді був головою ради суднобудівного заводу "Ленінська кузня".

У нас тоді була глибока криза суднобудування, банки не давали кредити, поняття про довгострокове кредитування не існувало взагалі, заводи два роки не спускали кораблі. У "Ленінської кузні" була два роки заборгованість по зарплаті. Ви не уявляєте – тоді директор боявся зайти в цех! Завод мав дворічну заборгованість перед бюджетом...

Ми швидко знайшли компроміс в розробці порядку довгострокового кредитування суднобудівної промисловості із залученням грошей іноземних замовників. Були визначені форми гарантії. І мені вдалося запустити завод. Після цього він почав спускати на воду кораблі. З тих часів до нинішніх – із три десятки кораблів.

У моїх відносинах з Ющенком був ще ряд вчинків. Я виступив проти сфабрикованих результатів парламентської комісії Суслова (яка займалася вивченням зловживань із валютними резервами НБУ). Тоді я Ющенка практично не знав – просто було прикро, що дехто використовує Верховну Раду як інструмент політичної розправи.

Я був одним із перших, хто бачив саме Ющенка на посаді прем'єр–міністра в 1999 році. Сам він, до речі, не хотів, і дуже довго ряд людей його на це вмовляли.

– Чому Ющенко не хотів?

– Він казав: "Я в Нацбанку на своєму місці"

– Ющенко ваш друг?

– (Думає). Так. Я не говорю про якусь фамільярність. Я довіряю цій людині.

– Крім того, він ваш кум...

– Кумівство – це слово, яке не має нічого спільного до наших відносин з Ющенком. Мені більше подобається "хрещений батько моїх доньок". Це чисто духовне, і це не передбачає взаємних зобов'язань. Ющенко як заступник перед Богом для моїх дочок є світлою людиною.


Я ЗУСТРІЧАВСЯ З КУЧМОЮ ТРИЧІ ЗА ДВА РОКИ

– В 2001 році я пішов у опозицію після зняття Ющенка з посади прем'єра. Це чотири нелегких роки. Я протягом них втратив дві третини того, що я мав. Але я про це не жалкую. Це гідна ціна за демократію. Вибачте за патетику, але якщо ці втратити компенсуються підтримкою людей на вулиці, виборців, родини – це правильно.

Але з точки зору бізнесу це безглуздя. Мені спадають на думку слова Чорномирдіна в 2002 році: (Порошенко переходить на шепіт) "Знаєш, бізнес не може бути в опозиції до влади. Я хочу, щоб ти це запам'ятав. Якщо він в опозиції до влади – це не бізнес".

Хіба нам не можна було прийняти пропозицію Кучми, Медведчука чи Януковича і сказати: "Я іду від Ющенка! Ви мені все поверніть, дайте стільки ж – і я з вами". Ми мали таку можливість багато разів. Але не вірте словам – вірте справам... Назвіть мені хоч одного з "Нашої України", хто виграв від перебування в опозиції!

Терні, через які пройшли опозиціонери, що асоціювалися з бізнесом – набагато більші, ніж які пройшли чисті політики.

– Чи збираєтеся ви повертати втрачені активи?

– Я особисто цим займатися не збираюсь.

– Які це підприємства?

– Виробничі. Але їх назви – це неважливо…

Наприклад, до парламенту ми як банк фінансували два великих підприємства. Вони були в заставі банку. І було рішення, яке провели через всі суди – всі застави були визнані недійсними, і підприємства були перепродані за безцінь.

– Якщо повернутися до "Ленінської кузні" – ви є власником заводу?

– Ні. Мені належить, здається 3%. І "Укрпромінвест" не є власником. 25% акцій належать державі, 26% – трудовому колективу. Інше належить українським інвесторам, в тому числі 3% в Порошенка. Решта в "Укрпромінвесту".

У мене в жодній структурі немає контрольного пакета або такого, який би давав змогу для прийняття особистого рішення.

– Це дивно. Якщо ви чотири роки в опозиції, то державі, щоб поламати ваш бізнес, було достатньо усунути ваших керівників.

– Усунення менеджерів в системному бізнесі призводить до знищення підприємства.

– Виходить, поки Кучма руйнував бізнес членів "Нашої України", ваш він особливо і не зачепив?

– Тут ваша іронія недоречна! Більше кримінальних справ, ніж по структурам, з якими я асоціювався, не було. От, наприклад, я асоціювався з "Ленкузнею". Тільки за це сотні людей заплатили свободою, вимушеною еміграцією, кримінальними справами, зламаною кар'єрою, родинами! Вибачте за патетику... Більше, ніж мене, влада в цій країні мало кого била!

Директор заводу був арештований, було порушено 12 кримінальних справ, були арештовані всі активи, завод не працював вісім місяців. Одночасно на заводі велася перевірка, яку здійснювало одночасно 300 осіб. Що це як не знищення підприємства?

На відрядження, пов'язані з "розслідуванням", держава витратила 20 мільйонів гривень! Ці люди побували в 40 країнах. По жодному підприємству так не було, як по "Ленкузні" – коли розпорядження про комплексну перевірку видавалося самим президентом!

– Водночас існує думка, що у вас нормальні відносини з Кучмою...

– За останні два роки я зустрічався з ним тричі. Один раз – перед зняттям Юрія Кравченка з посади глави Державної податкової адміністрації, коли я описував Кучмі ситуацію в країні з ПДВ. І ще дві зустрічі – за останні два місяці.

– Також існує ще й така думка, що Порошенко провів політреформу за домовленістю з Кучмою у відповідь на певні поступки з його боку.

– Політреформу провів не Порошенко, а Ющенко, який взяв на себе певні зобов'язання, коли підписував відповідну угоду з Морозом. Крім того, тільки через політреформу була можливість змусити президента підписати зміни до закону про вибори для чесного голосування 26 грудня. Якби вибори проходили зі старим законом – нічого б не змінилося.

– Чи ви не бачите парадоксу: люди обрали Ющенка на 5 років з певними повноваженнями для реалізації його програми. Але через 9 місяців ці повноваження перейдуть до прем'єра.

– Які повноваження?! Ви та цілий ряд політиків живете міфами! Єдине, що змінюється – це призначення міністрів, яке відбуватиметься через парламент. Але це публічність і без президента там нічого не буде зроблено. Водночас президент отримує право розпускати Верховну Раду. Отже, ми маємо сильного президента!

Термін введення в дію політреформи – це вибори до Верховної Ради 2006 року. І заяви деяких політиків, що після цих парламентських виборів стара влада повернеться і не буде влади в президента Ющенка – це бред сивої кобили! Тому що влада повинна регулярно проходити випробування виборами.


НІХТО НЕ МОЖЕ ТИСНУТИ НА ЮЩЕНКА. НАВІТЬ Я

– Ви сказали, що готові працювати прем'єром. На який рівень підтримки ви розраховуєте?

– У мене немає сумнівів, що через парламент пройде будь–хто, запропонований президентом Ющенком.

– Нещодавно була заява лідера аграрної фракції, що вони претендують на три міністерства...

– Це їхні кадрові пропозиції – не більше і не менше. Вони будуть розглянуті президентом Ющенком. Але призначати міністрів в уряд Ющенка не буде ніхто, тільки він.

– Чекайте, є певне нерозуміння ситуації. Ющенко говорить: у блока Юлії Тимошенко квота на одну четверту посад в уряді та місцевих органах. Те ж саме буде запропоновано і СПУ. Тобто хіба це не значить, що на ці посаду будуть призначені їхні люди?

– Ні. Політичні сили мають можливість внести пропозиції на певні посади. Але не буде так, що, наприклад, крісло міністра освіти або охорони здоров'я точно за "Солідарністю", і тільки вона може вносити туди кандидатури.

Не розумійте формування уряду як дерибан портфелів. Насправді у нас гострий кадровий голод на молодих професійних людей, які зможуть ефективно представляти президента Ющенка.

У Тимошенко, у Порошенка, Кінаха, Мороза, Костенка, Мартиненка, Пинзеника чи Тарасюка є право вносити пропозиції за квотами. Але в них немає закріпленої вотчини. Бо перемогла на виборах не Соцпартія, не БЮТ і не "Солідарність" – а Віктор Андрійович Ющенко!

(Говорить голосом на тон тихішим.) Не треба зводити роль президента до канцеляриста, який буде штампувати пропозиції партій... Але також хочу додати: конфлікту в середині команди щодо посад немає. І, певен, що не буде.

– Поясніть, що значить протокол між Ющенком і Тимошенко про те, що він підтримує її у разі внесення на посаду прем'єр–міністра? Що він внесе її у першу чергу?

– Це значить, що Тимошенко розглядається як кандидат в прем'єри.

– Але коли вона підписувала з Ющенком протокол, вона могла розуміти, що вона претендент номер один.

– Ще раз кажу: є президент–переможець Ющенко. І ніхто з політичних сил не має права на нього тиснути. Включаючи "Солідарність" Порошенка.

Я не хочу говорити в команді мовою ультиматумів. І якщо команду Ющенка буде гідно представляти представник БЮТ – мене це задовольнить.

– Якщо Тимошенко стане прем'єром, ви для себе виключаєте роботу віце–прем'єром?

– Порошенко в команді не працює стилем ультиматумів! Тому слово "виключаю" тут неприйнятне. Я переконаний, що зможу представляти команду і реалізувати себе на посту глави бюджетного комітету. Хоча я не можу сказати, що концептуально мої економічні програми співпадають з програмою Юлії Володимирівни.

– Якщо ви станете прем'єром, яка ваша програма дій?

– Є програма Ющенка. Задача номер один – розігріти темпи економічного росту, щоб отримати ресурс для виконання зобов'язань, взятих на себе Ющенком. (Починає креслити на папері).

 
План дій Порошенка
 
Як це зробити? Перше: ефективне використання держвласності. Візьмемо нерозкрадену частину НАК "Нафтогаз України", незакладену під кредити частину "Укрзалізниці", "Укртелеком", природні монополії, ліцензії на надра... Загальна вартість цього перевищує 1 трильйон гривень. Обсяг щорічних ресурсів, які можна залучити до бюджету – 10 мільярдів.

Зростання податкових надходжень – ще близько 5 мільярдів. Чесна приватизація – ще стільки ж. Отримуємо 15–20 мільярдів додаткових надходжень до бюджету. Вони повинні бути спрямовані на ключові реформи.

Перше. Військову реформу проводимо до 2006 року. Мета – не просто скорочення армії, а її комплексна реструктуризація, підвищення боєздатності, розв'язання соціальних проблем військовослужбовців, які ідуть у запас.

Друге. Чіткі орієнтири в аграрній реформі. Проблема ж не в тому, щоб на АПК з бюджету дати 10 мільярдів, а дали лише шість або сім. Проблема в тому, що напрям використання цих грошей зовсім не виписаний. І немає світла в кінці тунелю. На 2006 рік ми виходимо на певні показники аграрної реформи.

Третє. Реформа паливно–енергетичного комплексу, у першу чергу вугільної галузі. Від того, що ми давали 2, а зараз дали 4,5 мільярди гривень – що, шахтарям стало легше жити? Що, знизилася собівартість вугілля? Це просто гроші на дерибан.

Муніципальна реформа – у нас половина населення в дрібних містах не знають, що таке гаряча вода.

Далі – соціальна реформа. Знаєте, скільки пенсійних внесків платить людина, яка отримує зарплату 500 гривень? 32%. А скільки платить людина, яка отримує 50 тисяч? 12%. Де ж соціальна справедливість?! Це було зроблено минулою владою, щоб через цей механізм відмивати прибуток і декларувати його. А виходить, що багаті люди не беруть участь у пенсійному забезпеченні громадян.

Відділення влади від бізнесу – це ключове. Ми ідемо у владу не для того, щоб борги повертати, проводити заліки, робити собі преференції... Ти публічно маєш від цього відсторонитися. І кожен громадянин має право запитати в міністра: "Голубе сизий, а ти чому таке рішення ухвалив? Може, воно якось твій бізнес підтримує?" І ти мусиш відповідати народу з екрана телевізору, а народ буде вирішувати, вірити тобі чи ні.

– Вам як власнику акцій підприємств найскладніше серед претендентів у прем'єри...

– Мені найлегше. Я готовий на достатньо серйозні кроки. І я не впевнений, що на них готові інші. У мене є публічна позиція: я маю відношення до конкретно цього переліку підприємств. І я конкретно від них дистанціювався.

– Назвіть підприємства, якими ви володієте?

– Жодним. Якщо я офіційно стану кандидатом на посаду прем'єра, ви станете першими, хто побачить список моїх активів.

Я не хочу уподібнюватися прем'єр–міністру, який, отримуючи 30 тисяч гривень, їздить на "мерседесах" за сотні тисяч доларів, носить брильянтовий годинник, ходить у костюмах "Бріоні". Як і дев'ять десятих наших депутатів, які вказують у декларації 30 тисяч гривень, а насправді живуть за мільйони.

Це нечесно! Я живу у квартирі, площа якої, здається, 120 квадратних метрів, і я не хочу уподібнюватися тим, хто мешкає у багатоповерхових будинках, отримуючи при цьому державну зарплату і пенсію. І в цьому плані Порошенку найлегше!

– Яку суму доходів ви задекларували минулого року?

– Треба уточнити. Це точно більше мільйона гривень... Може, й більше двох. Але в цих межах.


Я НЕ Є ВЛАСНИКОМ "5 КАНАЛУ"

– Вважається, що головною проблемою Кучми була його обмеженість у отриманні інформації від різних джерел, і в результаті він втратив реальне відчуття ситуації. Як такого уникнути Ющенку?

– Не треба примітивізувати – не дай Бог! Кучма читав те, що вважав за потрібне. Якщо він вважав за потрібне читати аналітичні записки Медведчука – це був його вибір. Як цього уникнути? Сісти і на півгодини зайти в інтернет. В тому числі на "Українську правду".

Якщо ТБ–ящик працює чесно, то немає ризику опинитися в інформаційному вакуумі. І розкриваються всі больові точки. Леонід Данилович казав, що у нього не було "5 каналу", але реакція на інтерв'ю, що виходили на ньому, надходила через 20 хвилин. Бо дивився або йому переказували. А він нервував.

– Вам самому "5 канал" подобається?

– Ні. (Сміється.) Я думаю, що він здатен на більше. Це як ставлення до власної дитини. Вона подобається, але ти з біллю в серці сприймаєш кожен її промах.

Звичайно, я відчуваю гордість за "5 канал". Коли все починалося, мені дзвонили всі хто завгодно – починаючи від депутатів і закінчуючи родичами: "Ти бачив, що вони показують?!". Я кажу: "Я не можу туди дзвонити і вказувати". "Вони не прислали кореспондента до мене на якусь акцію!" Я кажу: "Треба було організувати акцію так, щоб прислали камеру. Не подобається – дивіться інший канал". "Але ж це наш канал!" "Ні, вибачте, не ваш і не мій. Він чесний".

Мені подобається команда, яка працює на "5 каналі". І революції у ЗМІ без "5 каналу" не було би.

– Люди, які працюють на "5 каналі", скаржаться на відсутність серйозних фінансових вливань.

– Мені про це невідомо. Я в четвер зустрічався з Шевченком, Скрипіним (журналісти "5 каналу"), Лясовським, Адамчуком (керівники "5 каналу") – вони про це не говорили.

– Зараз, коли знято цензуру з практично усіх інших каналів, у "5 каналу" може бути падіння...

– О! Канал повинен пройти реорганізацію. Думаю, канал і далі залишиться інформаційним. Зараз у каналу виросте капіталізація, і під це вони зможуть взяти кредит і реалізувати концепцію. Але що з'явиться на каналі – це питання не до мене. Я не є його власником.

– Як це?

– Я навіть не найбільший акціонер каналу. І якщо я піду у виконавчу владу, то залишу посаду голови громадської ради "5 каналу".

– Скажіть, вас не турбує, що люди, які працювали з владою, за останні місяці поступово опиняються у таборі Ющенка. Волков або Деркач, якого часто можна зустріти у вашій компанії. Григоришин, який три роки тому користувався плодами дружби з владою, сьогодні також на цьому боці. Губський, який два місяці тому стояв на мітингу Януковича в Черкаській області, сьогодні серед перших вітає Ющенка і пропонує свої послуги. Єдін, Бабаков... Цей список можна продовжувати.

– У перерахованому списку є люди, до яких я ставлюся зовсім по–різному. Мій принцип: "Не суди и не судим будешь".

Я не хочу виступати адвокатом ні Деркача, ні Волкова. Але що я ціную? Що Андрій Леонідович Деркач, і Леонід Васильович Деркач, і Олександр Михайлович Волков 8 квітня 2004 року не голосували за політреформу. Тоді, коли ще нічого не було зрозуміло.

Якби вони тоді проголосували – реформа пройшла б, і зараз не було б помаранчевої революції. Це не значить, що отримана індульгенція за все, і вони можуть претендувати на щось. Бо не я розподіляю. Але я маю про їхній крок пам'ятати. І я не коментую зараз вчинки Бабакова чи депутатів більшості.

Моя позиція – ми маємо об'єднати людей. В тому числі і тих, які голосували за Януковича.

Але також є люди, які робили злочини – оцінку їх діям має дати суд.

І є люди, які мають постійно бути біля влади – "приспособленцы". Це їхнє право. Вони не повинні входити до влади. Я думаю, що дехто з них все ще має ілюзію, що все залишиться по–старому. Але так не буде!


Читайте також:

Петро Порошенко в інтер'єрі картин і картинок

powered by lun.ua
Фейкове майбутнє
Антикорупційний тримайте крок
Як редактора "Європейської правди" наймали працювати на кремлівську пропаганду
Андрій Мацола: Зараз будь-який бізнесмен може обирати — платити хабарі чи ні
Усі публікації