Україна і НАТО: час приймати рішення?

7 переглядів
Олександр Палій, для УП
Понеділок, 14 лютого 2005, 16:05
22 лютого у Брюсселі відбудеться засідання Комісії Україна-НАТО на найвищому рівні, у якому візьме участь президент України Віктор Ющенко. Створена відповідно до Хартії України з НАТО від 1997 року, комісія Україна-НАТО існує для прямих консультацій у галузі безпеки і взаємного контролю за виконанням спільних документів.

На цьому ж саміті має відбутися й перша зустріч президентів України і США.

Цей саміт Україна-НАТО може стати приводом, щоб подати заявку на вступ до НАТО. Інші держави-претенденти робили цей крок у більш буденній атмосфері, просто звертаючись до штаб-квартири НАТО через своїх послів у Брюсселі. Проте для України цей вибір має доленосний характер, оскільки означає повернення до Європи в якості повноцінної і потенційно потужної держави майже через тисячоліття.

Важливість моменту розуміє Росія, чий міністр закордонних справ Лавров відвідає Київ за день до візиту Ющенка до Брюсселю.

Сьогодні Україна стоїть на роздоріжжі – подавати заявку щодо приєднання до НАТО, чи почекати "більш доречного" моменту.

Є очевидні позитивні наслідки вступу України до НАТО. Серед них - зміцнення гарантій зовнішньої безпеки України, отримання гарантій ядерної безпеки; покращення інвестиційного клімату в Україні. Це призведе до зміни іміджу України через отримання приналежності до організації, базової для західного світу, а також до зміцнення демократії в Україні через схвалення демократичних норм, які підтримує НАТО. Всередині держави це сприятиме стабілізації внутрішньополітичної ситуації через визначеність ситуації із зовнішньою безпекою.

Проте всі ці стратегічні вигоди можуть наштовхнутися на мотивацію політичного моменту. Побутує думка, що це питання необхідно відкласти мінімум до того часу, доки українське суспільство переважною більшістю не підтримуватиме вступ до НАТО.

Визнаючи, що членство України в НАТО без достатньої лояльності населення України цьому союзові може бути пов'язане з низкою організаційних проблем, слід визнати, що в разі відстрочення вступу України до НАТО проблем побільшає вже не в НАТО, а в України.

При ухваленні рішення з питання подачі заявки про вступ до НАТО слід виходити з того, що подача заявки до НАТО вже сама по-собі є певною гарантією безпеки, оскільки засвідчує політичну волю легітимного керівництва держави.

Серед позитивних факторів можна вказати й можливу відсутність реакції Москви, оскільки на даний політичний момент, після фіаско Росії на українських виборах, реакція Кремля на такий крок України буде суттєво ослабленою. Заява України допоможе керівництву Росії остаточно розпрощатися з ілюзіями щодо можливості повернення України. Київ таким чином, немов дасть Путіну сигнал: вибір незалежності України – це назавжди.

А оскільки Москва найкраще розуміє логіку балансу сил, то сміливий крок Києва їй чітко й однозначно доведе – Україна вийшла із силового поля тяжіння Росії. Роль НАТО, найвпливовішого військово-політичного блоку світу, в такому посланні переоцінити важко. Максимум, який має отримати Москва – це достатньо переконливі запевнення, що територія України не буде використана проти Росії.

Упродовж останніх років органи державної влади України виявилися нездатними захистити національну безпеку. Що ще раз підтвердило грубе втручання Росії в українські справи під час "помаранчевої революції". Окремі представники українських спецслужб навіть публічно зверталися до Кремля з вимогою знизити активність, зокрема, підрозділів російського Чорноморського флоту.

Тоді іноземні держави, і зокрема Росія, не мали вагомих фізичних перешкод для свого втручання в Україні. Лише наявність зовнішнього чинника в особі США і Заходу в цілому застерегла Росію від силового втручання в Україні, якого в особі російського спецназу чекали демонстранти на Майдані.

Усе це продемонструвало величезні вади української системи захисту національної безпеки, паралізованої, а подекуди й зруйнованої режимом Кучми. За таких умов Україна має якомога швидше відновити дієвість захисту національної безпеки і її здатність відповідати на головні загрози.

Проте й Сполучені Штати не надто поспішають зв'язувати себе зобов'язаннями щодо нового союзника. У той час як за часів "флірту" Кучми з НАТО в 2002-2003 роках США говорили про можливий вступ України до НАТО в 2007 і навіть 2006 роках, то нині називається термін у 5 років. Держсекретар Кондоліза Райс нещодавно заявила про "довгу дорогу" України до НАТО, ставлячи її в один ряд з Грузією, яка має значно гірші економічні умови та невирішені проблеми сепаратизму на своїй території.

Значна частина американських політиків і науковців, вихована на москвоцентричних поглядах, досі не може глянути на Україну інакше, як з російської точки зору. Це відбувається головним чином через звичку та інтелектуальні лінощі. Досі навіть окремі американські вчені називали Україну "чорною дірою Європи". Хоча насправді жодної діри в Європі немає, натомість є діра в знаннях про Європу.

Україні слід брати до уваги той факт, що в США існує русофільська партія, яка готова інтереси "стратегічної стабільності" з Росією розміняти на щось інше. Тому Київ має пильно стежити за тим, щоб "чимось іншим" не виявилися інтереси безпеки України.

Слід також брати до уваги, що ставлення населення України до НАТО є дуже нестабільним чинником. Геополітичні орієнтації населення є суперечливими, існує брак превалюючої тенденції, і, як наслідок – наявна значна можливість для впливу з боку держави на геополітичний вибір населення України.

Проблема в тому, що завдяки антизахідній пропаганді, яка фактично велася у весь період "пізнього Кучми", населення України просто не знає своєї вигоди. Загалом же, й нинішнього рівня підтримки інтеграції України до НАТО може вистачити для проведення ефективної політики. Міністр оборони Анатолій Гриценко добре знає динаміку підтримки НАТО поляками, оскільки сам наводив відповідні дані: у Польщі у 1991 році за вступ до НАТО висловлювалися менше 25% населення, в 1992 – 35%, у 1993 році – 57%, у 1995 – 73%.

Проте, слід визнати, що населення мало знає об'єктивної інформації про НАТО. Вже сьогодні вживання словосполучення "Північноатлантичний оборонний союз" майже не викликає алергії в населення, на відміну від загадково-демонізованого НАТО. Підтримка вступу до НАТО має тенденцію до поступового зростання, головним чином через молодший вік прихильників НАТО.

Сьогодні авторитет Ющенка високий настільки, що ініціатива вступу до НАТО може лише підняти популярність цієї ідеї, але навряд чи означатиме втрату популярності Ющенка. Крім того, здобуття вперше за останні кількасот років надійної безпеки України значно важливіше за політичний капітал будь-кого.

Влада зобов'язана гарантувати безпеку свого населення і держави на довгі десятиліття, навіть якщо частина населення тимчасово не усвідомлює свій власний інтерес.

При визначенні української політики щодо НАТО слід враховувати одну об'єктивну складність. У США з'являються ознаки скептицизму щодо НАТО. Чимало політиків у Сполучених Штатах вважають, що їхня країна має достатньо сил, щоб у кожному випадку загрози інтересам своєї безпеки та безпеки своїх союзників створювати "коаліцію бажаючих". Україна може зруйнувати цей скептицизм, якщо стане не лише отримувачем, але й донором безпеки.

У кожної медалі є зворотній бік. Слід усвідомлювати, що вступ України до НАТО, разом із нівелюванням перспективи будь-якої загрози зовнішньої агресії, означає збільшення ймовірності залучення збройних сил України до конфліктів поза межами держави. Чи можна вважати участь кількох тисяч професійних українських вояків в миротворчих операціях за кордоном занадто великою ціною за надійну безпеку 47 000 000 українців на майбутні десятиліття?



powered by lun.ua
Що не так з повітрям у Києві. Пояснює екоактивістка
На межі катастрофи. П'ять найбільших екологічних проблем України
Ринок електроенергії: як бізнес оцінює головну енергетичну реформу країни
Що і як читають у Японії, Туреччині, Фінляндії, Бразилії та Польщі. Чому нам варто у них повчитися
Усі публікації