Як не перепиляти гілку, на якій сидиш?

Середа, 23 лютого 2005, 13:11
Задум про написання цієї статті визрів минулого тижня, ще перед засіданням, на якому вирішувалась доля Держпідприємництва. Перший раз я її переписав після цього засідання – і коли майже все було готовим, прочитав статтю Віктора Лисицького "Держкомпідприємництво – to be or NOT to be? Питання не тільки в його існуванні". У черговий раз переписуючи статтю, мене не залишають думки, що справді цікаво стало жити в післяреволюційний час.

Багато заяв, усе змінюється, реструктуризується, реформується. До влади прийшли нові люди, і нова мітла почала мести по-новому. У чому повністю погоджуюся з паном Лисицьким, так в це в тому, що ніхто до кінця не знає, як ця мітла помете завтра і чим вона тоді керуватиметься.

Сподіваюся, що це проблема становлення і притирки нової влади. Звичайно, буде допущено певні прорахунки – без цього неможливо. Проблема в тому, щоб не занадто шкідливими вони були, щоб не занадто дорого було їх виправляти в майбутньому.

Прозвучали заяви - від того, що необхідно скорочувати державні комітети до того, що їх потрібно взагалі ліквідувати, або об'єднати з існуючими міністерствами.

Пан Лисицький запропонував дуже цікаву теоретичну базу під таким реформуванням. Оцінювати ні заяв, ні теорії не будемо, але на прикладі Держпідприємництва можна показати, що абсолютистський і категоричний підхід може призвести до перепилювання гілки, на якій сидимо.

Питання про необхідність розвитку малих та середніх підприємств, боротьби з бюрократичними перепонами, несприятливим інвестиційним кліматом і корупцією, як тепер не дивно, декларувалось також і старою владою. Декларувалось завжди. Було дві спроби цілком бюрократично перейти до діла.

На початку 90-х і в 1997 році. В обох випадках створювався відповідний комітет. Новим у 1997 році було те, що завдяки тодішньому керівнику цього відомства і невеликому ядру професіоналів вдалося визначити головне завдання цього органу як інструмента розчищання бюрократичних завалів, а не витягування за вуха окремо взятих представників малого та середнього бізнесу.

Звичайно, з часом до цієї раціональної зернини пристало досить багато полови. Частина її зводилася до так званої підтримки підприємств, ще одна частина стосувалась спроб консолідації МСП і мобілізації їхньої політичної підтримки на виборах.

Завдання це, звичайно, було грандіозне та не надзвичайно законне. І абсолютно не реальне для виконання. Що, звичайно, не зашкодило другому керівнику цього відомства створити ілюзію політичного капіталу. Це, мабуть, і викликало аргументацію пана Лисицького стосовно того, що Держпідприємництво потрібно ліквідувати.

Наважуся не погодитися з твердженням, що "і партія, котра контролюватиме цей Держкомітет, матиме солідні можливості впливу на бізнес і через нього – на перебіг політичних подій у суспільстві". Ніколи насправді не мала і не матиме.

Накип, який створився навколо держпідприємництва, був і є нічим іншим, як добре розлекламованою ілюзією того, що цей орган може політично впливати на МСП. Як не як, а помаранчева революція показала, що представники малого та середнього бізнесу цього впливу не тільки не відчули, але у своїй масі все зробили навпаки.

Але повернемось до зернини. Методом проб і помилок, починаючи з перших указів президента про дерегуляцію та закінчуючи майже одноголосно прийнятим законом про засади регуляторної політики, комітет поступово почав займати дуже важливе й унікальне місце в структурі органів виконавчої влади.

Його функції почали включати в себе аналіз рішень інших органів щодо їхнього впливу на підприємницьке середовище. Було розроблено підходи та методики такого аналізу і, що найголовніше, механізми призупинки, або і відміни несприятливих для бізнесу регулювань, контролю за тим, щоб відомства, з яких ці документи виходять, проводили обговорення і громадські слухання.

Слід також зазначити, що структури, які слідкують за державною регуляторною політикою, існують в більшості розвинених країн. Вони всі є складовою частиною внутрішньої системи противаг. Їх існування, звичайно, не виключає механізмів взаємодії влади з бізнесом. Більше того, вони забезпечують виконання процедур іншими органами влади, якими така взаємодія передбачена.

Що ж тепер слід робити з комітетом і чого не можна робити?

По-перше, необхідно повернутись до основних принципів і відсіяти зерно від полови. Це означає, що такий орган влади повинен мати тільки одну чітку функцію - регуляторного моніторингу й аналізу. Ця функція є прописаною в законі. Усе решта потрібно або відміняти, або переводити до інших органів влади.

По-друге, структурно комітет повинен бути незалежним від будь-якого органу, що виконує регуляторну функцію. Інакше він не зможе бути противагою в системі влади.

Виникатиме ситуація конфлікту інтересів. З цієї ж причини необхідно і від самого Комітету відібрати прямі регуляторні функції. Наприклад, ліцензування чи реєстрація підприємств. А найголовніше - необхідно почати виконувати вимоги закону про засади регуляторної політики і внести необхідні зміни в регламенти органів виконавчої влади.

Адже саме цей закон запроваджує дієві механізми прозорої, підзвітної діяльності органів влади, де комітету (хоча його назва в законі не прописана) відводиться ключова роль. Згідно з майже всіма заявами нового президента, така регуляторна політика і є тією гілкою, на якій сидить новий уряд.

Чого не варто робити – це регламентувати, або обмежувати доступ до процедур громадського обговорення проектів рішень, чи інших методів взаємодії влади і бізнесу через створення громадсько-державних органів, чи дорадчих рад з призначеними учасниками від приватного сектору.

Не варто також запроваджувати будь-які погодження на посади з об'єднаннями підприємців. Адже завжди виникатимуть питання – чи всіх підприємців ці об'єднання представляють, чи потрібно, щоб вони всіх представляли, чи визначені законами їхні повноваження тощо.

Межа між публічним і приватним сектором повинна бути чіткою. Інакше в Україні інституціоналізується те, що підпадає під визначення корупції.

На засіданні за участю прем'єр-міністра було вирішено поки що не ліквідовувати Держпідприємництво. Хочеться вірити, що таке рішення було прийнято не тільки з політичних мотивів, а і з розумінням того, що функція оцінки доцільності нормативних актів є справді необхідною в уряді.

Інакше бажання знищити цю функцію буде ще не раз проявлятися.




powered by lun.ua
Головне на Українській правді