Чия епоха?

Автор визначення "Епоха Кучми завершується" спікер парламенту та лідер Народної партії Литвин – фразу досі не продовжив.

Нині він подає це своє "наукове відкриття", зроблене напередодні виборів президента, майже як аналог участі в акції "Україна без Кучми". І, відповідно, користується ним виключно як "дахом" від революційної доцільності сучасної влади, справи Гонгадзе і напівнасильницьких "припросин" Ющенка в єдиний виборчий блок.

Але сама потреба в такому самозахисті представників колишньої влади тим більше загострює питання: то яка ж доба настала? Чи не має Литвин підстав вважати свою дефініцію дещо передчасною?

Чи можна назвати те, що ми нині отримали, початком "епохи Ющенка"?

Перші ж оптимістичні соцопитування, побудовані на досить специфічно поставлених запитаннях, - свідчать лише, що діє інерція впливу гасел та гучних рішень уряду і президента, - задовго до отримання результатів цих рішень.

Що ж до імен – то рейтинг Тимошенко почав випереджати рейтинг Ющенка. Достатньо для інтриги, але недостатньо для назви епохи.

НЕ помилки

Ні, я зовсім не збираюсь переписувати сюди всі "помилки" етапу становлення нової влади, про які кричать всі ЗМІ.

По-перше, хоча б тому, що ніякі це не помилки, а свідомі дії. Чи – така ж свідома бездіяльність.

Нова влада просто відкрила всі чи майже всі шлюзи для випускання назовні залишків "пари" минулої революції. "Помилки", зокрема кадрові в регіонах – це і є клапани, куди виривається зайва енергія. Дуже вдале використання залишкової громадської енергії: вільна громада вважає, що продовжує вирішувати долю країни. Потім окремі "помилки" виправляються чи просто замінюються на інші – і всі щасливі. Стара як світ метода.

Тимчасом відкрито шлюзи й для більш відчутних потоків: грошових, ресурсних, людських, медійно-інформаційних, судових, карних тощо.

Вираз "чистити авгієві стайні", як було одразу зрозуміло, зовсім не означає, що хтось корячитиметься із ганчіркою та миючими засобами. Метод Геракла (по-сучасному – "Термінатора") працює стандартно. І це вже ваші проблеми, якщо вам не подобається потік на виході, в якому іноді змішалися з лайном коні й люди...

Але це – лише об'єктивна реальність, що її диктує сучасний напрямок руху "матерії", викинутої енергією "керованого вибуху" президентських виборів та помаранчевої революції.

Простіше – сучасний хиток маятника суспільного розвитку.

Врешті – це просто нас таки наздогнав поступ глобалізації.

Вступ до СОТ, спроба на хвилі помаранчевої революції вскочити до асоційованого членства в ЄС, але при цьому – не менш наполегливе прагнення здобути зону вільної торгівлі з Росією, ЄЕП та будь-чим, що там існує на пострадянському просторі, ГУУАМ, іракський напрямок, "здача" американцям власного виробництва лазерних дисків (єдиний реальний наслідок тріумфального візиту) тощо – стандартний набір для будь-якої влади тут і зараз.

Так само, як і підвищення соціальних нормативів, що є не так ознакою "лівої ідеології", звичайного популізму та проїдання бюджету, а тим більше батьківської турботи влади про народ, - як частинкою стандартів світової економіки. Так само, як знищення преференцій для "вітчизняного товаровиробника", який іноді є олігархом, а іноді – і ні... Так само, як і зниження митних тарифів, спроба правильно відреагувати на світову валютну кон'юнктуру тощо...

І коли влада Ющенка виконує технічну справу пробивання "тромбу", що утворився в українській ділянці східно-західного "кровообігу" світової економіки, - то це ще не означає, що настала саме "епоха Ющенка" для України.

Адже свого часу те саме завдання стояло і перед Кучмою. Стояло воно і перед Януковичем. І, хай там як – навіть з його передвиборчих програм було помітно, що, з бажанням чи без, але виконувати цю роботу з унормування транзитної ролі України в світовому поділі праці й капіталу доведеться навіть йому.

І якщо Росія, програвши Америці та Європі лідерство в глобалізаційних процесах, вимушена тепер захищатися, намагаючись побудувати в тім числі з Україні мур на шляху цього тотального процесу, - то навряд провина Кучми й Януковича, і зовсім не заслуга Ющенка, що мур цей не тримається.

Дивно лише, чому ці очевидні речі не є предметом державної пропаганди, а натомість продовжуються такі ж солодкі, як і брехливі, клятви на "завоюваннях Майдану". Можливо, це й є єдина справжня щира помилка влади, що вона досить не вірить в якісно інший тип мислення власних громадян, ніж той, на який може бути розрахована ця брехня.

Втім, і це не зовсім так. Судячи з того, як "народна влада" готується до парламентських виборів, - вона розуміє, що має заздалегідь перекрити всі канали для витоку громадського розчарування в справжнє опозиційне русло. Щойно почався процес, який дасть зрозуміти, чи отримає ця влада ще й ручну опозицію.

Сама ж так звана опозиція, яка вже почала акції "Україна без Ющенка" у зв'язку із справою Колесникова, - ще не дозріла до оголошення нової доби "епохою Ющенка" в негативному сенсі. Їм, звісно, зараз не до історичних та політологічних пошуків. А крім того, вони ще не переконані, що Ющенко всіх їх вирішив вичистити з глобального проекту. Не хочуть вірити. Хоча це заздалегідь було так очевидно...

Втім, зрозуміло, Ющенко має перспективу надати позитивного змісту назві епохи свого імені, якщо зуміє осідлати стрімкі потоки, керовані світовими суб'єктами і спрямовані через нашу країну, та здобути з них якомога більше для, як він любить пишно висловлюватись, своєї нації.

Дозволю собі припустити, що головний аванс, який зробив Ющенкові народ, обравши його президентом, полягав саме в тім, що інтуїтивно оцінив кращу здатність саме цього лідера серфінгувати на хвилі.

Це виявилося особливо важливо для народу, якого світовий процес просто-таки виштовхнув з "хати з краю". Нині, коли в цю крайню хатку вже не повернешся, - залишається тільки сподіватися, що лідер не лише вміє опинятися на хвилі в потрібний час в потрібному місці, але й керувати своїм знаряддям та, врешті, й самими потоками.

Теорія великих чисел і практика малих кроків

Власне, найцікавіше, як саме Ющенко почне цей управлінський процес.

Бо нині він сам, здається, до справ ще не брався. Їздить по світах, проводячи експертизу згаданих світових потоків: інвестиційних, ресурсних, інтелектуальних. Підігріває тамтешнє середовище та еліту помаранчевим соком.

Все це матиме сенс, якщо він намагається повернути давно приставлений до української економіки "пилосос" в "реверсному" напрямку – до України. Якщо ж ні, і вітчизняних олігархів лише змінять спочатку російські "компрадори", а потім американські та европейські, а нова наша еліта лише й здатна буде, що отримувати комісійні, - то доведеться визнати поразку. Всім.

Наразі ж всередині України Ющенко єдине що зробив – це поставив кілька генераторів збурення активної діяльності, ключовими серед яких є уряд Тимошенко та секретаріати Зінченка і Порошенка.

Кожен з них гонить свою хвилю, з якими потім – коли вони досягнуть достатніх масштабів – Ющенко, можливо, й попрацює з усім креативним натхненням. Бо, як каже Безсмертний, президент працює лише з великими числами. Читай, як Ленін: рухає не людьми, а масами, гроші, менші за мільярди, просто не розрізняє, час вимірює відтинками вічності, а простір – космосом, в кращому разі – всією планетою...Чим більші числа, тим передбачуваніша та керованіша їхня поведінка.

Тому такі дрібниці, як кількість повноважень в кожного з персонажів, в теорії великих чисел жодної ролі не грають. Навпаки, якщо ці незручності в повноваженнях примушують їхніх носіїв швидше рухатись та продукувати більше енергії на вихід – тим краще.

Комусь не подобається, що президент відбувається закликом до своїх підлеглих "помиріться, діти мої"? Але ж це і є докорінна відмінність від дріб'язкового балансувальника "противаг" Кучми, що ще треба?

Тимчасом Тимошенко, Порошенко і Зінченко продукують шалену кількість маленьких кроків, іноді в стилі "крок вперед – два назад", але потім знову вперед чи трохи вбік.

Особливо класно це виходить, як завжди, в невтомної Юлі: сьогодні – митниця і антиконтрабанда, завтра – автовиробники, потім – тарифи на залізниці, далі – птахівництво, там – змова нафтовиків і металургів. І так – без кінця. Тут притисла, там домовилась, потім знову посварилася, але на поступки пішли самі виробники.

Принаймні, ніхто ж не біжить до суду по скасування нових податкових чи тарифних рішень. Хоча для скасування є стільки законних підстав. Адже хто писав закони?

Головна фішка в тім, що ніхто не ображений Юліною увагою: "корова здохла" практично у всіх. Ключова ментальна вимога врахована, справедливість наявна у великій кількості. А коли з'ясовується, що частку "підтопленого жирку" можна-таки залишити собі, - то й знову всі щасливі...

Інфляція? – Сезонне явище, монетарних підстав немає... Ціни? – Спекуляції олігархів...

Чи наповнюється при цьому бюджет для виконання соціальних суперпланів? Ну, оскільки одночасно відбувається повна чистка податкових кадрів – то на наповнення бюджету не мало б бути просто часу.

Але про результат ми дізнаємось лише восени, і то, радше за все, не дізнаємось достеменно: чи то були зібрані податки, чи то грошей таки надрукували. Бо на той час вже почнеться новий передвиборчий бюджетний процес. Нова хвиля великих чисел накриє стару...

Енергія, яку випромінює Порошенко, - енергія впевненості та безпеки. В ЗМІ буча навколо його повноважень секретаря РНБО, а останнім часом – і щодо спроб захопити медіа-ринок... А він бавиться з Березовським, запрошуючи його розкрутити якнайголосніше касетний скандал.

Всі думають, що він чатує на Юлю, щоб усунути її та захопити повну монополію біля президента. Смішні: чоловік може невпинно дивитися на три речі: палаючий вогонь, воду, що тече, та працюючу жінку...

Наробивши скандалів та відвівши увагу на негідний предмет, Порошенко тихо собі займається найвтаємниченішою діяльністю: збройовим бізнесом. На державному, звісно, рівні, бо керовані ним колись структури, як відомо, до цього бізнесу ніколи не мали жодного стосунку.

Там Янукович колись дуже переживав, що український ВПК загине. Спокійно, пан Порошенко не дасть йому вмерти... Ми йдемо до їхнього НАТО з нашими озброєннями. Ми продамо зброю Іраку... Кого що не влаштовує?

Декому не зрозуміло із Зінченком – яку таку енергію виробляє його секретаріат. А хоч би енергію тихого, а нині вже голосного обурення еліти, якій перекрито доступ до Ющенка. Свою греблю на шляху потоку "ходоків" він вибудовував по цеглинці, і коли останню шпаринку закрив – тут і почалося.

Але хіба така гребля в керуванні потоками "великих чисел" - не найважливіший елемент?

Не спи, опозиціє, замерзнеш

Ще днями було чути скарги ЗМІ, що новій владі не вистачає опозиції...

Аж ось – проблему вирішено. І от уже галас опозиції перекриває гамір внутрішнього скандалу у владних структурах. Іноді саме на це опозиція і буває потрібна...

Коли Янукович просився на прийом до Ющенка – він чомусь не побоювався, що влада захоче, як нині каже пан Сівкович, "построїти" опозицію. Він, радше, намагався легалізуватися через цю зустріч як лідер нової опозиції і випередити інших претендентів.

Після арешту Колесникова Янукович хоча і почав погрожувати, але до діалогу все одно проситься. Та дарма дехто вже шукає тут аналогії з колишньою опозицією: мовляв, Колесников – то як Тимошенко, а Янукович – як Ющенко при Кучмі... Нічого спільного. І подальша історія це скоро доведе.

"Демонтаж" олігархічних кланів є для нової влади не лише питанням усунення конкурентів, - що безсумнівно, але й частиною технологічного проекту з пробивання економічних тромбів. І перерозподіл місцевої власності та влади – також. Перед виборами про це багато писали й говорили ті самі прибічники Януковича. То мали б чекати...

Нема нічого дивного, що саме Партія регіонів, яка набрала пристойний відсоток в останньому соцопитуванні, - отримала і справді дошкульного удару у вигляді справи Колесникова. Не порівняти зі справою про "Динамо", обленерго чи, тим більше, кволим розвитком подій навколо "Криворіжсталі".

Але "наїзд" на голову Донецької обладміністрації став абсолютно закономірним тестом для ПР на її здатність тримати удар, а отже залишатись чи ні в майбутніх політичних розкладах.

Те, що ПР на чолі з Януковичем кричать про політичні репресії, апелюючи до співчуття своїх виборців і світової спільноти, - дивно не тому, що сподіваються на погану пам'ять громадян. Дивно, що викривають свою слабкість, підриваючи власний "крутий" імідж. А тут іще залучення омбудсмена Карпачової, захисниці інвалідів на виборах, вагітних жінок у в'язницях та малоліток в СІЗО. І здоровенні дядьки – туди ж...

Акція влади – політична. Однозначно. Бо "опустила" грізних "пацанів", які не лише, як останні "лохи", не передбачили удару, але й не витримали його. Тому слава Тимошенко Колесникову не загрожує, навіть якщо він вирветься з-під слідства...

А Партії регіонів, як і іншим опозиціонерам, що мали якийсь план проникнення до наступної ВР і утворення альтернативної Ющенкові більшості на чолі з прем'єром Януковичем, - слід пошукати інших шляхів.

Вибір конструкції "греблі"

Перед владою, яка будує і власну конфігурацію на майбутні парламентські вибори, ще досі стоїть певне питання.

А саме: чи збирається вона справді жити в парламентсько-президентській системі, запровадженій через конституційну реформу, для чого дійсно треба взяти на виборах 2006 року контрольний пакет голосів у парламенті.

Чи, навпаки, вона збирається жити в системі постійної парламентської кризи, також пропонованої законом під реєстраційним державним номером 2222 (відомим в народі як проект 4180). В цьому разі владі не потрібні ані власна потужна коаліція, ані така ж потужна опозиція, яка б раптом перебрала на себе контроль уряду з усіма повноваженнями.

Складається дедалі більш стійке відчуття, що йдеться саме про другий варіант, який насправді має два підваріанти.

Перший – за відсутності в новому парламенті як провладної, так і опозиційної коаліції, Ющенко має змогу зреалізувати мрію Кучми і раз по раз розганяти недієздатний парламент. Це дуже втішить пана Порошенка, який тоді не матиме проблем з тим, чи перший, чи другий уряд він очолюватиме.

Другий підваріант: під загрозою розгону парламенту слабкі партії нової ВР формуються в ту коаліцію, яку продиктує президент. Теж, до речі, мрія Кучми...І не треба надто зважати на бажання Тимошенко вдруге отримати посаду прем'єра, ще й з розширеними повноваженнями.

Для такої моделі не потрібно ані надмірних зусиль зі створення реальної могутньої нової партії влади. Ані компрометуючого владу передвиборчого адмінресурсу. А сигнал про непотрібність партії вже пролунав, коли пана Єханурова, який нібито був її практичним будівничим, відправили наглядати за східними регіонами з Дніпропетровської губернії...

Ані, тим більше, не потрібно реальної опозиції – лише голосні купки незадоволених для зняття моніторингу ПАРЄ.

Ющенко вже сказав, що відміняти нічого не треба – себто, він обирає те, що нав'язав йому Кучма.

Цього, схоже, і не станеться, бо, наразі, блокується кадрове поповнення Конституційного суду, який міг би і повноваження Порошенка вивчити, і зміни до Конституції в питанні про місцеве самоврядування просунути, і хоч би розглянути подання про скасування закону 4180...

Тож насувається цікавенький період. Литвин і тут встиг дати дефініцію: конституційна нестабільність. Натякав він на спробу відмінити реформу, але ж насправді нестабільність саме в реформі й закладено.

Натомість всіляким потокам буде повна воля.

Але чиїм іменем називатиметься ця "епоха"?

"Епоха Ющенка"? Ну, вже ні. Не він просував цю систему влади, не він за неї боровся, як лев. Він лише, як справжній майстер "великих чисел", просто погодився на шалений тиск обставин і політичної кон'юнктури. Нині збиратиме врожай цим знаряддям.

Втім, яка різниця, як називатиметься епоха.

Чи буде вона наша, якщо всі ми в ній – тільки великі чи малі числа?

Ірина Погорєлова, "Політичні хроніки", спеціально для "УП"