Зачакловані кола

Середа, 29 червня 2005, 14:13
Найбільш прикрим враженням від діяльності нової влади є видима відсутність у неї нових ідей. "Бадьорі" плани уряду щодо енергетичної політики, а саме, ходіння по замкненому колу "вугілля-нафта-газ-атомна енергетика-вугілля...", м'яко кажучи, не додають оптимізму.

Разом із тим ми маємо дбайливо виплекану залежність вітчизняної економіки від найбільш енерго- та ресурсновитратних і забруднюючих галузей – чорної й кольорової металургії та хімічної промисловості.

В Україні принизливо низька частка заробітної плати у собівартості продукції і водночас – стрімко зростаюча індустріально-екологічна деградація. У поєднанні з відсутністю чіткої сучасної стратегії розвитку (або як полюбляють казати представники влади – стратегії прориву) все це наштовхує на невтішні думки.



Звичайно, підрахунки Ігоря Луценка щодо споживання (а точніше, промислового розтринькування) газу в Україні вражають. Україна впевнено утримує за цим показником ганебне лідерство в масштабах всього світу, випереджаючи розвинуті країни у десятки разів. Проте, ця вакханалія вітчизняної "щедрості" стосується абсолютно всіх енергетичних і ресурсних джерел.

Енергомісткість української продукції на одиницю ВВП за роки незалежності зросла більш ніж у два рази. На сьогодні цей показник України перевищує відповідні показники Польщі й США – більше ніж у 3 рази, Німеччини – більш ніж у 5 разів, Китаю – більш ніж у 6.

Причому тенденція має негативний для українців характер. Енергомісткість української продукції продовжує зростати, тоді як провідні індустріальні країни світу цей показник у себе постійно зменшують.

Згідно з прогнозом Міністерства енергетики США від 2000 року, навіть якщо Україна зможе вдвічі зменшити енергозатратність своєї економіки у наступні 20 років, цей показник буде залишатися приблизно в 2,5 разів вищим ніж в інших країнах.

Це означає, що українська економіка злочинно неефективна. Адже неефективне використання ресурсів – це не просто викинуті (в тому числі й державні) гроші. Іншим боком цього марнотратства є непоправна шкода, яка завдається довкіллю, а отже, здоров'ю й добробуту людей.

Своєю недолугою економічною політикою український уряд незворотно руйнує природне середовище, і ці втрати найчастіше неможливо обрахувати у грошовому еквіваленті. Адже неможливо оцінити те, що є унікальним, що є абсолютно необхідним для повноцінного життя і те, що неможливо відновити вже ніколи.

Проте й цим не вичерпується негатив енерговитратної економіки, оскільки, крім всього іншого, вона безсоромно напряму обкрадає громадян. У США частка заробітної плати у собівартості продукції складає в середньому 60%, а в Україні – близько 10%. Натомість вартість спожитих енергоносіїв у собівартості української продукції становить 80%.

Принагідно кілька слів про шкідливість байок про те, що буцімто дешева робоча сила є конкурентною перевагою. Неправда. У всіх розвинених країнах людська праця вартує і ціниться дорого. А ті, хто змушений продавати свій труд за копійки, жебракували і приречені жебракувати й надалі.

Легко зрозуміти, хто одержує феноменальні статки від функціонування ось такої економіки. Хто зробив свій капітал на експорті російської нафти і газу, хто "підсадив" українську економіку на "дешеві" російські енергоносії, хто володіє обленерго і так далі.

Однак справа наразі не в тому, аби знаходити винуватих, а якраз у тому, щоб зрозуміти, що мусимо тепер робити.

Можна, звичайно, спробувати примусити виробників зменшити енергомісткість виробництва у наказовому порядку. Це, до речі, дехто й пропонує зробити. Проте, яка буде з цього користь, зрозуміло й без зайвих слів.

Разом із тим, у Європі, до якої ми прагнемо, ліки від української хвороби є. Причому, саме ліки, а не сокира.

Адже за існуючої податкової системи, коли податки збираються з доходів і з фонду заробітної плати, виробники всіх форм власності зацікавлені у зменшені кількості працюючих, приховуванні справжніх розмірів прибутків і дійсних обсягів заробітної платні. До того ж це сприяє існуванню такого явища як тіньовий найом робочої сили.

Відтак, утворюється ще одна низка хибних кіл. Адже фактично провокується зростання безробіття, ставляться об'єктивні перепони збільшенню заробітної платні, заохочується неефективне використання ресурсів, а через це збільшуються шкідливі викиди й забруднення.

Все це неодмінно сприяє прискореній тінізації економіки. Одночасно відчутно погіршуються умови життя людей через швидку руйнацію природного довкілля.

До того ж Україна, як і більшість європейських націй, є старіючою – смертність перевищує народжуваність – і частка працездатних із року в рік зменшується. Це означає, що за існуючої фіскальної системи, податки, попри красиві обіцянки та шляхетні наміри, об'єктивно повинні з часом лише зростати й зростати.

Отже, питання про те, як розірвати ці хибні кола, є питанням виживання вітчизняної економіки.

Європейські країни набули вже неабиякого досвіду щодо реформування своїх податкових систем. Обговорення цього питання нашими континентальними сусідами розпочалося майже 30 років тому, а у
90-х роках минулого століття відповідні реформи почали впроваджувати.

Сутність цих реформ полягає у перерозподілі загального обсягу податків. Навантаження на доходи та фонд заробітної платні зменшується, а відповідна частка заміщується податком на використання природних ресурсів та продукування відходів і шкідливих викидів.

Упроваджується принцип "платить забруднювач", при цьому зберігається фіскальна нейтральність – загальний обсяг податків не змінюється.

Першими екоподатки започаткували Данія, Нідерланди, Швеція та Фінляндія. Згодом до них приєднались Іспанія, Італія, Франція, Великобританія і Німеччина. Перерозподіл становив 0,5-3% від обсягів бюджетних надходжень у цих країнах. Загальний же обсяг екоподатків у країнах ЄС у 2001 році сягнув 238 млрд. євро, причому головним чином за рахунок оподаткування енергоносіїв (!).

Найбільш послідовно "екологічну податкову реформу" впроваджує Німеччина. На першому етапі реформи протягом 1999-2002 років загальні надходження від оподаткування потоків природних ресурсів та викидів шкідливих речовин склали майже $20 млрд., а ставка обов'язкового внеску на пенсійне страхування була зменшена з 22% від розміру зарплати до 19,5%.

Перехід до обрахунку ресурсно-екологічних податків є нескладним і часто вимагає лише заміни статистичної звітності на податкову. Від оподаткування ресурсопотоків важко ухилитися, оскільки воно базується на обліку фізичних величин. Відповідні показники легко фіксуються лічильниками й фізичними приладами, і їх важко приховати на відміну від тіньових грошових потоків.

Упровадження ресурсно-екологічного оподаткування також дає змогу в перспективі значно зменшити податок на додану вартість, який є, певною мірою, непрямим додатковим податком на працю.

Пропозиції щодо запровадження екологічної податкової реформи вже озвучувались в українському політикумі, проте адекватного відгуку наразі не знайшли.

Що дасть Україні впровадження екоподатків?

По-перше, можливість започаткувати суттєву економію ресурсів та енергоносіїв. Відтак зменшити свою енергозалежність і знизити руйнуючий техногенний тиск на природне довкілля.

Це також дасть можливість створити нові робочі місця, водночас сприяючи детінізації економіки, та можливість насправді розпочати перехід до впровадження наукоємких та інтелектуально насичених технологій, замість злочинного паразитування на "дешевих" енергоносіях. А також – можливість стратегічного маневрування бюджетними надходженнями у складній демографічній ситуації, що має тенденцію до погіршення.

Однією зі спадкових вад української влади є хронічна відсутність системного мислення. Всі проблеми черговий уряд намагається вирішувати окремо, як розрізнені завдання, не помічаючи, що часто-густо заперечує власні дії.

Однак, насправді розуміючи закони природи й суспільства, вміючи вибудовувати завдання у самоузгоджену систему, досить, як в принципі доміно – дати тільки перший поштовх. А загальний ефект інтегрального процесу одержати як приз, задарма.

Отже, на думку фахівців, екологічна реформа в системі оподаткування є ледь не єдиною стратегією, що дозволить одночасно:

а) ефективно збільшувати зарплату в процесі економічного розвитку;
б) залучати інвестиції в технологічні інновації;
в) зменшити витрати енергоносіїв та інших ресурсів;
г) здійснити ефективну структурну перебудову промисловості; а також
д) зменшити шкідливі викиди і руйнацію природного довкілля.

Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування
Реклама:
Головне на Українській правді