Проблема №1: механізми подолання

Вівторок, 12 липня 2005, 11:41
В одному зі своїх інтерв'ю Ющенко назвав корупцію проблемою №1 в Україні. З цим можна погодитися, і будемо розглядати корупцію як явище, зокрема, у площині юридичній та економічній.

Почнемо з останньої. Корупція як явище невіддільна від більшості сфер життя. Головною проблемою нової української влади є те, що боротись з корупціонерами доведеться руками самих корупціонерів. Але в руках у влади - "командні висоти". Товариш Сталін довів, що маючи в руках "командні висоти", можна навіть колективізацію провести, не те що з корупцією боротися.

Постановка задачі

Наразі, корупція є необхідним елементом функціонування держави і суспільства. Концептуально, враховуючи минулий досвід, боротися з корупцією одними лише адміністративними методами – не варто, навіть з поправкою на нову владу. Корупція - це система, що створювалась не за один день і знищити цю систему - неможливо, її можна лише замінити на іншу систему.

Головне в боротьбі з корупцією – не піддаватись на стереотипи російської інтелігенції, не шукати ідеальних схем. Мета полягає не стільки в тотальному усуненні корупції з українського суспільства, скільки в її обмеженні певними рамками. Політику боротьби з корупцією можна вважати ефективною, коли на кожну гривню, витрачену на боротьбу з нею, бюджет отримає понад одну гривню доходу, отриманого від зменшення корупційного обороту.

Боротися з корупцією потрібно не лобовою атакою, а "непрямими діями". Стратегію непрямих дій ще 2,5 тис. років тому розробив військовий теоретик Стародавнього Китаю Сунь Цзи. На батьківщині Сунь Цзи давно навчились ставити корупцію на службу національним інтересам.

Проілюструємо сказане на прикладі. У Китаї, як і в Україні, багацько валюти витрачається на імпорт автомобілів представницького класу. З державницької точки зору це не вважається приватною справою кожного, бо валюту заробляють одні, а витрачають інші, і на потреби, далекі від національних інтересів. Китайське керівництво вирішило цю проблему так: автомобілі представницького класу ввозяться до країни виключно як вклад до статутних фондів спільних підприємств.

При цьому, реально вклад вноситься іноземним учасником товариства, за домовленістю зі своїм китайським партнером. Звичайно, при цьому жодного "китайського" долара не витрачається, навпаки, навзамін "мерса" китайський учасник вносить щось своє, невалютне.

Де ж тут корупція? Вона починається з моменту продажі спільним підприємством "надлишкових" автомобілів китайським громадянам і підприємствам. Перереєстрація і інші формальності вимагають хабарів, але хабарі платяться в юанях і всередині країни. Реально хабарі зменшують можливість придбати "мерса", що й вимагалось досягти.

Боротьба з корупцією в українських умовах зводиться до банального "прибрати корито". Досягти цього можна кинджальними ударами в стилі Юлії Тимошенко.

Автор має на увазі "вугільні справи" колишнього віце-прем'єра. Окремим компаніям тоді вдавалось скуповувати вугілля за заниженими цінами, а продавати метал за схемою вугілля-кокс-метал – по світовим, при цьому "дельта" від продажу металу осідала в офшорах.

Для боротьби із цією схемою Тимошенко запропонувала створити аукціон, де можна було би продати дешевеньке вугілля тим, хто за нього більше заплатить, а не тим, хто на нього розраховував. Ідея дуже красива, хоча і коштувала посади її автору.

Як вчення про прибуткову вартість є наріжним каменем теорії Маркса, так "обналічка" є таким каменем для вітчизняної корупції. Нам невідомо, як пані Тимошенко боротиметься з цим явищем, тож запропонуємо власну схему боротьби з "обналічкою" в її стилі.

Постановка проблеми

Бізнесменам та бухгалтерам усе нижче написане добре відоме, а для решти читачів необхідні пояснення. Дивлячись по телевізору репортаж про доблесну податкову міліцію, яка викрила черговий "конвертаційний центр", радіємо за нашу державу. Може, автор дивився не в той телевізор, але йому жодного разу не доводилось бачити працівників тих центрів у залі суду. Швидше за все, таких сцен просто не було.

Насправді те, що податківці називають "конвертаційним центром", є лише його частиною. Справжній конвертаційний центр складається зі спеціально створеного з цією метою невеликого банку, низки транзитних фірм за видами діяльності (торгівля, будівництво, операції з цінними паперами та ін.) та ще більшої кількості фірм-одноденок. Це, так би мовити, українська його частина.

Крім неї, є ще закордонна, зазвичай, прибалтійська філія, тісно пов'язана з одним з місцевих банків. Усе це нагадує транснаціональну корпорацію, з мозковим центром та службою розвідки-контрозвідки, чим центр фактично і є.

Технічно, всі центри працюють однаково і, як правило, виконують такі функції : 1) перетворення (конвертації) безготівкових коштів у готівкові, інколи навпаки; 2) надання документів, що супроводжують операцію.

Політичні ризики центру страхує його "криша", юридичні - страхуються самою схемою проведення операції. Клієнт конвертаційного центру перераховує гроші підприємству-транзиту, що має рахунок в "уповноваженому" банку, а вже те у свою чергу, інколи через інший транзит, перераховує їх підприємству-одноденці.

Хитрість в тому, що закон порушує лише ота одноденка, що зареєстрована на втрачений паспорт або на бомжа-засновника. Підприємство-транзит може існувати кілька років, формально в його діяльності нічого незаконного нема.

Боротися з "обналічкою" шляхом визнання в суді недійсними угод між контрагентами, досить складно. Відносини між клієнтом і підприємством-транзитом не містять порушень. Відносини між транзитом і одноденкою можуть бути визнані недійсними, хоч зробити це можливо далеко не завжди. Однак скерувати до бюджету все, що отримано за угодою, яку визнано недійсною, у відповідності до ст. 208 Цилільного Кодексу, технічно неможливо. Конфіскація майна транзиту де-факто – нереальна, бо в транзиту не має ніякої власності, навіть комп'ютери та меблі - орендовані.

Саме проведення конвертації приводить, чи може привести, до низки правопорушень. Необлікована готівка вже сама по собі приховує можливість скоєння злочинів. Конвертація безготівкових коштів у готівкові завжди супроводжується ухиленням від сплати податків. Супровідні документи оформляються таким чином, що оподатковуваний оборот підприємства-клієнта наближається до нуля, чи стає від'ємним. Приписки податкового кредиту - пряма крадіжка державних грошей.

Проілюструємо сказане на цифровому прикладі. Нехай придбаний товар реально коштує 120 грн., в т.ч. ПДВ – 20 грн. Нехай цей товар буде продано за 180 грн., в т.ч. ПДВ – 30 грн. Припустимо, що від конвертаційного центру отримано документи, які засвідчують, що товар було придбано за 174 грн., в т.ч. ПДВ – 29 грн. У цьому випадку фірма заплатить до бюджету 1 (одну!) гривню ПДВ. Якщо це підприємство є експортером, а експорт, як відомо, оподатковується за нульовою ставкою, то бюджет буде їй винен 29 грн. ПДВ. Реальна заборгованість бюджету складає при цьому всього 20 грн. Ріниця в 9 грн. і буде згаданою крадіжкою.

Підкреслимо, боротьба з "обналічкою" при збереженні діючого законодавства практично неможлива. Податківці займаються тотальними двосторонніми звірками, починаючи з виробника (імпортера) і закінчуючи кінцевим покупцем, здійснюючи час від часу спроби "наїхати" на учасників "обналічки" Незважаючи на те, що задіяно в цьому процесі десятки тисяч податківців, результатом усе рівно є дірка в бюджеті.

Не буде також ефективною політика боротьби з "кришами" Кілька великих "криш", будуть замінені безліччю малих, строки функціонування транзитів – скорочені, але все інше залишиться по старому. Не дасть ефекту навіть повне знищення українського сегменту конвертаційних центрів. Через деякий час його буде відновлено зусиллями з-за кордону.

Є пропозиція боротись з "обналічкою" шляхом введення 50% акцизу на операції другого і наступних посередників.

Справа в тому, що саме функціонування конвертаційного центру неможливе без наявності посередників. Підприємство-транзит та підприємство-одноденка - сіамські близнюки, що не можуть існувати одне без іншого.

Водночас, за даною схемою підприємство-клієнт є другим, після підприємства-транзиту, посередником. В акциз підуть всі доходи, отримані ним від "обналічки" і схема ухиляння від податків стане збитковою. Придумати іншу схему "обналічки" – неможливо, охочі можуть спробувати свої сили.

Обкладання акцизом другого посередника зробить прозорими відносини між підприємствами. Єдиноприйнятними стануть відносини: виробник (імпортер) – гуртовик (перший і єдиний посередник) – роздрібна торгівля, або похідні від них: виробник – виробник, для прямих договорів між промисловими підприємствами.

Ще одна функція посередників - встановлення контролю фінансово-промислової групи над залежним підприємством. Вона реалізується шляхом створення торгових домів-сателітів, мета яких постачати цьому підприємству сировину та продавати виготовлену ним готову продукцію. З введенням акцизу торгові доми виявляться або другими посередниками, або не дадуть можливості гуртовику стати першим посередником. Тому всі вони як посередники повинні щезнути.

Одним з позитивів від введення акцизу стане витіснення посередників при держпідприємствах, менеджмент яких тісно пов'язаний з менеджментом останніх родинними чи бізнесовими стосунками. Саме існування цих посередників спричиняє корупцією, монополізм та відсутність конкуренції в певних сегментах ринку.

Зазначена реформа матиме ще й соціальний наслідок. У результаті приватизації в Україні з'явились мільйони власників, з яких лише одиниці зуміли отримати дивіденди. Справа в тому, що в Україні акції слугують не для отримання дивідендів, а для отримання контролю над підприємством. А "дивіденди" отримуються власниками підприємств-сателітів. Знищення сателітів дасть можливість мільйонам міноритарних власників отримати гроші на вкладений капітал. Власне кажучи, допоки міноритарний власник не матиме змоги отримувати дивіденди, доти в Україні населення не буде вкладати гроші в розвиток національної економіки.

Передбачаючи аргументи критиків, зазначимо, що обійти акциз просто неможливо, як неможливо сховати сам факт посередництва. Для порівняння, відкриття спецрахунків з ПДВ дало б лише фіскальний ефект. Але введення спецрахунків неприйнятне для підприємств через зависання обігових коштів на спецрахунках без можливості іншого використання. Введення акцизу, навпаки, прийнятне для всіх, крім тих, хто паразитує на національній економіці.

Введення акцизу також призведе до вивільнення великої армії податківців, відпаде необхідність в зустрічних перевірках, у виписці податкових накладних, а головне, раз і назавжди вирішиться проблема відшкодування ПДВ. ПДВ та податок з прибутку доведеться платити всім і в повному обсязі.

Акциз на посередників має за мету зробити неможливими операції з посередниками, це є класичний "непрямий метод" в стилі Сунь Цзи. Прямим методом була б адміністративна заборона посередницьких операцій. Однак, така заборона вступає в протиріччя з Цивільним і Господарським кодексами і була б оскаржена в судах. Фіскальної функціїї посередницький акциз практично не несе, оскільки платники цього податку щезнуть відразу після його введення.

Законодавство українського Хаммурапі

Вивчення законодавства минулих епох – цікаве заняття для істориків. Законодавство українського президента Кучми набагато цікавіше, ніж, скажімо, законодавство вавилонського царя Хаммурапі.

Взяти хоча б його (Кучми) указ "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва". Цим указом Данилович "височайше дозволил" цим суб'єктам торгівлю краденим, контрабандним і контрафактним товаром. Прямо це, звичайно, в указі не написано. А написано ось що. Президент у п.1 указу окреслив коло отих суб'єктів за двома параметрами: чисельністю працюючих (до 10 чоловік – для фізичних осіб, до 50 – для юридичних) та обсягом виручки (500 тисяч та 1 мільйон гривень – відповідно).

Відносно СМП - юридичних осіб усе більш-менш зрозуміло. А от зі спрощеною системою оподаткування для СМП-фізичних осіб виникла проблема. У п.4 свого указу гарант написав таку невинну фразу: "Форма книги обліку доходів та витрат, що підлягають оподаткуванню відповідно до цього указу, і порядок її ведення суб'єктами малого підприємництва, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, встановлюються Державною податковою адміністрацією України".

ДПАУ таку Книгу затвердила, більше того, видала наказ від "Про затвердження заходiв для практичного введення в дiю указу президента України вiд 3 липня 1998 року N 727/98 "Про спрощену систему оподаткування облiку та звiтностi суб'єктів малого підприємництва".

Однак серед цих заходів ми не знайдемо рекомендацій про те, як вести облік доходів підприємця-фізичної особи. Книга обліку доходів та витрат застосовується, нагадаємо, виключно СМП-юридичними особами. І рекомендували податківці застосовувати для обліку доходів СМП-фізичних осіб так звану Форму 10 (Додаток №10 до Інструкції про прибутковий податок з громадян). Форма 10 на відміну від Книги обліку доходів та витрат не передбачає реєстрації первинних документів, передовсім, приходних накладних.

Не здивуємось, коли стане відомо, що проект указу №727 та ідея використання Форми 10 народилась в одній голові. В усякому разі формально все виглядає так: президент "забув" конкретизувати свій указ щодо СМП-фізичних осіб, а податківці, як і повинно бути в правовій державі, "присобачили" під указ те, що існувало раніш – Форму 10.

В інших випадках вони "конкретизовували" навіть там, де і так все було зрозуміло, а от в даному випадку вирішили не виходити за правове поле. Коні не винні, тож податківці тим більш не можуть відповідати за вибір українського народу!

Згідно президентського указу, для СМП-фізичних осіб оподаткування звелося до сплати фіксованого платежу, незалежно від результатів господарської діяльності. У часи кріпацтва, у Росії цей податок звався оброк, в Україні – чинш. Платити чинш простіше, ніж інші податки, бо його не треба нараховувати. Власне, якщо податок не прив'язаний до результатів діяльності, то яке кому діло, хто, як і чим торгує?

Насправді, воно так би й було, якби не дві обставини. По-перше, указом №727 встановлено верхній ліміт товарообороту (500 тис. грн. на рік), який при відсутності приходних документів неможливо проконтролювати і який, звичайно, не витримується.

По-друге, реалізується, як правило, контрабандний та контрафактний товар, що довести неможливо внаслідок відсутності документів.

Проведення всіх перевірок, як відомо, ґрунтується на перевірці документів. Великий винахід українських Хаммурапі полягає в їх (документів) відсутності, що унеможливлює будь-які перевірки!

Економісти знають таке поняття - "крива Лаффера". Під цим "пересічний економіст" розуміє, головним чином, відсоток утримань з доходів підприємця. Експериментально доведено, що підприємець безболісно переносить таке утримання, якщо воно не перевищує 30% його доходу.

Незважаючи на безперервне скиглення представників малого бізнесу на податковий тягар, рекордний ріст ВВП України в 2004 році говорить про те, що з кривою Лаффера все в порядку. Проблема лише в тому, що частина "податків" іде в кишеню корупціонерів.

Необліковані доходи - основа корупції. Боротися з ними неможливо без змін у податковому законодавстві. Запропонуємо читачеві власну концепцію системи оподаткування, яка, на нашу думку, в разі впровадження, суттєво зменшить обсяг корупційних діянь в оподаткуванні. Отже, основні тези будуть такі.

1. Основу доходної частини бюджету складатимуть надходження таких податків:
 податок з доходів фізичних осіб;
 податок на додану вартість від реалізації;
 податок з прибутку підприємств;
 податок з продажу;
 акцизний збір;
 податок з нерухомості;
 земельний податок;
 плата за фонди;
 мито та ПДВ з імпорту;
 сільськогосподарський податок.

2. Підприємства-юридичні особи та приватні підприємці повинні з однакового доходу сплачувати однакову суму податку. СПД-фізичні особи та просто фізичні особи повинні сплачувати податок з доходів фізичних осіб, при цьому й ті й інші повинні мати право податкового кредиту на документально підтверджені витрати та амортизацію устаткування. Плата за патент повинна враховуватись при сплаті податку з доходів фізичних осіб.

3. Оподаткування СПД не повинно залежати від форми власності чи від організаційно-правової форми, воно повинне залежати лише від виду діяльності. Теоретично, всі види діяльності повинні знаходитись в рівних умовах, але на практиці держава стимулює корисні для суспільства види діяльності шляхом зниження податкового пресу.

4. У залежності від тривалості господарського обороту сьогоднішні платники ПДВ будуть розмежовані на власне платників ПДВ та платників податку з продажу. Промисловість, будівництво, сільське господарство, вантажний транспорт, гуртова торгівля, матеріально-технічне постачання та прирівняні до них види діяльності платять ПДВ. Галузі з коротким господарським оборотом: роздрібна торгівля, громадське харчування, пасажирський транспорт, гральний бізнес та прирівняні до них, сплачують податок з продажу. Платник податку з продажу може не вести бухгалтерського обліку, якщо оборот підприємства не перевищує певної величини.

5. Податок з прибутку та інші податки нараховуються виключно на підставі даних бухгалтерського обліку. Підприємства та приватні підприємці з коротким господарським циклом, якщо їх річний оборот не перевищує певної величини, ведуть лише оперативний облік. Право вести лише оперативний облік та сплачувати податок з продажу замість ПДВ мають також підприємства та приватні підприємці з тривалим господарським оборотом, якщо їхній оборот не перевищує певної величини.

6. Підприємства та приватні підприємці зобов'язані підтримувати законодавчо встановлений мінімальний рівень рентабельності. За позовом ДПІ і рішенням суду, підприємства ліквідуються у разі, якщо вони не досягли мінімального рівня рентабельності протягом двох кварталів підряд – для підприємств з несезонним характером діяльності; чи двох сезонів підряд – для сезонних підприємств.

7. Платники податку з продажу не можуть бути платниками податку з прибутку.

8. Між рентними платежами (податок з нерухомості, земельний податок, плата за фонди) з одного боку, та податком з прибутку і податком з продажу, з іншого, - існує вибір: сплачується більший податок.

9. Плата за фонди встановлюється з метою стимулювання оновлення активної частини основного капіталу. Ставка податку залежить від тривалості експлуатації машин та обладнання на даному підприємстві, а по окремих видах основних засобів - від загального строку експлуатації.

10. Сільськогосподарський податок сплачується власниками сільськогосподарських угідь за право користування цими угіддями. Ставка податку встановлюється в залежності від категорії земель та їх кадастрової оцінки. Оподаткуванню підлягає вся, а не лише оброблювана земля. Сільськогосподарський податок замінює всі інші податки з підприємницької діяльності в сільському господарстві. Сільгоспвиробники можуть перейти на звичайну систему оподаткування. Допускається сплата сільгоспподатку натурою (зерно пшениці, насіння соняшнику, цукровий буряк та ін.).

Незважаючи на простоту справляння непрямих податків, сфера їх застосування повинна обмежитись роздрібною торгівлею та прирівняними до неї галузями. В інших галузях, передовсім у промисловості, непрямі податки шкідливі для економіки внаслідок так званого кумулятивного ефекту. Кумулятивний ефект – це включення до бази оподаткування сум непрямого податку попередніх виробничих циклів.

Наприклад: Нехай підприємство А виготовило продукцію вартістю 100 грн., що буде обкладена податком з продажу по ставці 10%, тобто відпускна ціна складе 110 грн. Нехай підприємство Б, використовуючи продукцію підприємства А, створить додану вартість в сумі 20 грн. Відпускна ціна на продукцію підприємства Б, при тій же 10% ставці податку з продажу, складе 143 грн. (110+20+0,1(110+20)). Непрямі податки в кінцевій продукції складуть 23 грн. або 16% ((10+13)/143). І чим більше буде переділів, тим більшою буде питома вага непрямих податків в вартості кінцевої продукції.

До бюджету ще надходить мито та ПДВ з імпорту, який за своєю економічною природою теж є різновидом мита. Більшість країн світу звільняють свій експорт від ПДВ. ПДВ з імпорту, таким чином, служить засобом урівноваження цін імпортних та вітчизняних товарів.

У часи СРСР, коли поїздка за кордон для звичайного громадянина була свого роду премією "за доблестный труд", безмитний ввіз товарів з "гнилого Заходу" теж можна було розглядати як стимулювання трудівника. Що, крім корупції, стимулює українська держава в новітні часи, надаючи для "човника" право безмитного ввозу товарів?

У Західній Україні навіть з'явилась нова професія - "митний пасажир" Це коли в одному автобусі везуть товар, а в іншому – його "власників", що нібито ввозять цей товар, користуючись правом на безмитний ввіз в сумі 200 євро. Чи є у валізі товару на 200 євро, знають лише його власник та митник, що проводить огляд. Ця законодавча норма породжує чималу дірку в бюджеті.

Іншою діркою - є рента, яку отримує "човник" в розмірі гуртової націнки, у порівнянні з імпортером-підприємством. Халявне не дуже ціниться, то ж наш човник щедро ділиться отриманою рентою з низкою корупціонерів, починаючи митником на кордоні. Втративши ренту, "човники" стануть союзниками влади в боротьбі з корупцією, бо віддавати своє не захочеться нікому.

Щоб вирішити зазначену проблему, потрібно по-перше, заборонити безмитний ввіз товарів в Україну всім категоріям працівників, з моряками, дипломатами, миротворцями, чорнобильцями та іншими категоріями включно. А по-друге, при розмитненні товару, що належить фізичним особам та приватним підприємцям, з метою вилучення ренти, множити діючу сумарну ставку мита, акцизу й ПДВ на коефіцієнт 1,3-1,5.

Зазначимо, що для захисту вітчизняного виробника, потрібно захистити і вітчизняного торгівця, бо виробнику необхідно забезпечити гуртовий збут. А його здатен забезпечити тільки сильний і захищений від демпінгу торгівець. Особливо це актуально для галузей з великою питомою вагою імпорту.

Процесуальний бік проблеми №1

Розглянемо тепер інший, юридичний, точніше процесуальний, бік проблеми №1. Щоб корупціонера посадити до в'язниці, його треба спочатку упіймати, а потім ще й довести в суді, що він корупціонер.

Автор пропонує ловити тільки великих корупціонерів, позаяк ловити всіх - технічно неможливо, а політично – недоцільно.

Як зазначалось вище, боротися з корупціонерами будуть здебільшого самі корупціонери, бо де взяти в правоохоронних органах стільки чесних і при цьому висококваліфікованих працівників? Частково цьому допоможе міжобласна ротація, але вона не може бути масовою через квартирну проблему. Тож основним засобом боротьби повинне стати американо-грузинське "ноу-хау".

Його суть пояснимо на такому прикладі. Якщо Ви, шановний читачу, поцупите мішок чого-небудь, станете простим злодієм. Якщо ми з вами здіснимо крадіжку удвох, вкравши в середньому по півмішка на брата, то станемо злочинною групою, яка має підвищену небезпеку для суспільства.

Звичайно, у другому випадку сидіти доводеться довше. Що в такій ситуації роблять досвідчені і не дуже злочинці? Відповідь: один з нас повинен взяти все "на себе". Тоді за вкрадений мішок дадуть менше, ніж за його половину.

У часи боротьби з троцкізмом ця процесуальна норма мала сенс, однак зараз вона стала перешкодою в боротьбі з корупцією. США цю проблему вирішили наступним чином: з підозрюваним суд укладає угоду, за умовами якої, в обмін на розкриття інформації, підозрюваному зменшують покарання, аж до повного звільнення. Так, рядових бійців мафії звільняли від ув'язнення в обмін на інформацію про їх босів.

Використання американського "ноу-хау" дозволяє, відпустивши на волю "маленького" корупціонера, впіймати - великого. Формально й зараз "чистосердечное признание" пом'якшує покарання.

На практиці досягти цього складно з кількох причин. Хоча б тому, що письмова угода підозрюваного із судом українським законодавством не передбачена, до суду підозрюваний попадає як підсудний, суд має одне завдання – винести вирок.

У цьому розумінні цікавим є грузинський досвід. З часів президента Саакашвілі в Грузії практикується звільнення з-під варти злочинців, винних у несплаті податків, в обмін на їх (податків) сплату. Рада Європи за це грузинську владу критикує.

З боку моралі європейці праві: багаті дійсно уникають кари, хоча, з іншого боку – біднякові важко сісти за несплату податків в особливо великих розмірах. У практичному сенсі варто погодитись з грузинською владою: отримання грошей краще за утримання в'язня.

Таким чином, перед новою парламентською більшістю стоїть завдання: внести до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів такі зміни.

1. Передбачити в процесі слідства укладання угоди між судом та підслідним про зменшення останньому покарання, аж до повного звільнення, в обмін на надання інформації, що сприяє розкриттю злочину.
2. Встановити умови і принципи укладання такої угоди.
3. Визначити роль і місце слідства в процесі укладання угоди та контролю за її виконанням.
4. Передбачити, що угода вступає в силу, при умові її контрасигнації (підписання) прокурором.
5. Визначити наслідки порушення угоди однією зі сторін.
6. Передбачити участь адвоката в процесі підготовки, підписання та виконання угоди.
7. Визначити порядок врахування умов угоди при винесенні вироку.

До вищезгаданих проблем дотичною є проблеми охорони свідків (на програму захисту свідків немає грошей у бюджеті) та охорони працівників правоохоронних та державних органів, з колишніми включно. Мафія може помститись не тільки нинішньому прокурору Піскуну, але й губернаторам та іншим чиновникам. Тому на порядку денному – створення відповідної служби у МВС чи СБУ та виділення асигнувань (окрема стаття в бюджеті) для її фінансування.

***

Якщо послухати вітчизняних комуністів, то українська влада - наскрізь буржуазна. Такою вона була при Кучмі, такою залишається й зараз, при Ющенку. З позиції неомарксиста буржуазність бачиться автору дещо інакше.

Україна часів Кучми нагадує, скоріш, промосковський гетьманат Самойловича, ніж буржуазну державу. Бо що то за буржуазна держава, у якій буржуазія терпить утиски? Здається, ще ніхто не ставив питання: який клас переміг в результаті "помаранчевої" революції? Всі ми? А хто найбільше?

Запропонуємо читачеві власну версію: перемогла некорупційна, некомпрадорська українська буржуазія над корупційною, компрадорською та промосковською.

Звідси випливає наслідок: боротьба з корупцією є явищем політичним. Мета цієї боротьби - створення напередодні парламентських виборів необоротності політичної ситуації в країні шляхом ліквідації фінансової бази прихильників Кучми-Януковича-Медведчука. Це завдання нині головне для адміністрації Ющенка-Тимошенко.

Безумовно, що боротьба з корупцією, матиме низку етапів. Нині бачимо перший. Його головна риса – політичність. У подальшому боротьба буде менш політизованою. З кожним наступним етапом вітчизняна корупція наближатиметься до європейського рівня.

Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування
Реклама:
Головне на Українській правді