П’ять мільйонів робочих місць – для кого?

Понеділок, 18 липня 2005, 12:26
Хвацький лозунг про 5 млн. робочих місць був елегантним піаром під час передвиборчої кампанії. Але зараз ситуація нагадує той випадок, коли навіть вдалий жарт, скзазаний вдруге, вже зовсім не смішний.

Коли нещодавно Ющенко своїм указом дав головним структурам виконавчої влади своєрідний план на заготівлю робочих місць, це нагадало жест відчаю і дивним чином вкладається у одну лінію зі словом "говнюки", недавно вжитим президентом.

В певному сенсі, лозунг про п’ять мільйонів робочих місць – ющенківська версія знаменитого путінського "удвоения ВВП", котрий, у свою чергу, наслідує традиції сталінських п’ятирічних планів. Такий же гучний і відірваний від реальності, такий же помпезний у своїй симптоматичності. Мобілізаційний проект, покликаний розворушити інертну бюрократичну машину держави, але при цьому із самого початку програшний.

В умовах, коли більшість із розпоряджень Ющенка або просто ігноруються, або ж виконуються, так би мовити, задньою лівою ногою, президенту потрібно ставити виконавчій владі такі завдання, які були б, по-перше, чіткі і зрозумілі – в тому сенсі, щоб зразу видно було винуватих у саботажі, по-друге, соціально популярні – щоб цих винуватих було потім політично легше карати.

Мільйонні обіцянки зі збільшення зайнятості були більш ніж доречні під час виборів. З одного боку, вони додавали "пряника" програмі Ющенка. Він не просто шмагав владу батогом своєї критики, а й демонстрував, що у нього є зрозумілі і чіткі плани щодо покращення життя усіх і кожного.

Хоча при ретельному аналізі ця чіткість виявлялась не настільки очевидною, більшість програмних положень народного президента сприймались за принципом "дарованому месії в програму не заглядають".

З іншого боку, теза про 5 млн. робочих місць звучала одночасним докором владі – адже вона приблизно збігалася з кількістю заробітчан за межами країни. Як натякали помаранчеві пропагандисти, масовий відтік найкращих синів та доньок – прямий наслідок антинародної політики антинародного режиму.

Тут вже доречно зупинитися і зробити важливе зауваження. Насправді явище гастарбайтерства є системним елементом укладу так званих нових європейських країн, що утворились на уламках соцтабору. В тій чи іншій формі нова Європа експортує мільйони робітників для підтримки Європи старої.

При цьому навряд чи хтось наважиться подібним чином критикувати за це владу східноєвропейських держав, яка схожа на кучмізм не більше, ніж осінній дощик схожий на ураган. Якщо говорити мовою агітпропу, ця проблема незалежна від глибини падіння влади.

Звичайно, злочинність режиму може збільшити кількість гастарбайтерів в рази. Але досвід економічного зростання останніх років показує, що кучмізм, за великим рахунком, можна з успіхом перемагати з допомогою багатого інструментарію засобів тіньової економіки.

В часи до виборів порядок денний визначався протистоянням з кучмізмом. Тепер Україна зіштовхується зі "загальнолюдськими" проблемами, такими як приборкання монополій, енергозалежність чи пошук свого місця у світовому розподілі праці. Тому політичних рецептів, заснованих на риториці зміни влади, зараз як мінімум недостатньо. Як максимум – всю палітру проблем, що з ними зараз зіштовхується влада, потрібно переглянути.

Найближчий приклад – це ринок праці, який зараз намагаються ощасливити мільйонним вливаннями нових робочих місць, насправді зараз задихається від... нестачі працівників. Кваліфікованих спеціалістів, та навіть просто людей, котрі здатні такими стати, з кожним роком все менше і менше, відносно до зростаючих потреб економіки.

Проблема зараз – не в кількості робочої сили (чи, відповідно, робочих місць), а в якості. Причин цьому багато, перша з яких – це неадекватність системи підготовки кадрів потребам ринку. Тому зараз варто було б говорити про мільйони справжніх спеціалістів, а не мільйони робочих місць. Останнє було актуальне максимум п’ять років тому, коли ще залишався певний кадровий багаж з часів Союзу.

До речі, причина тієї ж міграції частково полягає якраз у тому, що молоді люди, навіть затративши певні кошти та час на навчання, тим не менш часто їдуть працювати некваліфікованими працівниками на Захід, тому що їх освіта, навики та досвід не дають можливості заробляти в Україні достойну зарплатню.

Але тут вже доречно поставити запитання – як державна бюрократія, як надзвичайно груба і неповоротка сила, здатна продуктивно вплинути на ринок праці? Насправді, вона може або нічого не зробити, або навіть зашкодити.

Другий приклад, який показує нереальність планів Ющенка – це демографія. Ще декілька місяців, і кількість проживаючих в Україні буде 46 млн., при загальному коефіцієнті народжуваності 8,8 чоловік на 1 тис., а смертності – 18.2. З такими показниками, навіть при найбільш оптимістичних припущеннях держава втрачатиме до півмільйона щорічно. За 5 років – це 2,5 млн., тобто близько 8-9% від кількості працюючих на даний момент.

Україна, поряд із Росією, втрачає населення найшвидшими у світі темпами. Це означає, що навіть створені, нові робочі місця залишаться пустими.

Ніяких ознак того, що у найближчі роки ця тенденція зникне, немає. Світовий досвід показує, що однією з причин спаду народжуваності є так званий консюмеризм, коли масова культура стимулює серед населення максимальне споживання матеріальних благ.

Захиститись від цього теоретично можливо, розвиваючи національну культуру та уклад життя як альтернативу глобальній культурі споживання, а також ставлячи високі вимоги до умов життя, зокрема, до екології. Проте поки з дій влади можна лише зробити спостереження про підтримку консюмеризму, та віддання переваги кількісному зростанню ВВП та виробництва, а не якісним параметрам цього процесу.

Загалом, лозунг про п’ять мільйонів – важлива ілюстрація до портрету Ющенка-економіста. Лозунг викликає подив своєю несучасністю. Він якщо не розвіює, то ставить під питання ту ліберальну ауру, яка завжди була йому притаманна. Невже він всерйоз вважає, що держава має і може масово займатись безпосереднім створенням робочих міць?




powered by lun.ua
Головне на Українській правді