Все тільки починається, або Чи можливий другий етап синьо-жовтої революції?

Четвер, 29 вересня 2005, 12:29

Вісім місяців після Помаранчевої революції стали "часом Х", що дозволив осмислити події осені-зими 2004-го як окремим лідерам революції, так і народним масам, які, власне, забезпечили їй успіх.

Загалом ці події розвивалися за законами добре скомпонованого літературного твору. Зав'язкою стало призначення всіх структур нової влади, куди президент пересадив польових командирів, комендантів та фінансових донорів Майдану. Єдиною недоречністю цього великого переселення було лише те, що глава держави не поцікавився думкою прем'єра з приводу її нової команди.

Далі була бурхлива і неоднозначна діяльність нової владної команди. Загострення протиріч між першими особами уряду, секретаріату президента та РНБОУ стало кульмінацією постреволюційного дійства.

І, зрештою, настала розв'язка, коли президент розігнав Кабінет Міністрів, збалансувавши цим кроком звільнення Петра Порошенка та Олександра Третьякова, обвинувачених у корупції. Крапку у цих батальних сценах поставив сам Віктор Андрійович, розповівши про свої 12 найважчих днів, протягом яких він вагався між інтересами України і власних друзів.

Президент потрапив в оточення: своє, Кучми та Януковича

Тепер, коли діяльність влади знову починається з чистого аркуша, можна більш глибоко проаналізувати події постреволюційного часу.

Головний висновок невтішний. На жаль, декларовані цінності Майдану не знайшли втілення у діях лідерів країни, на яких покладалися надії людей. Більшість владної команди, яка піднялася на хвилі революції, не усвідомила, кому вона має завдячувати за свій успіх.

Бізнесмени, які зайняли крісла на Грушевського та Банковій, досі свято вірять, що туди їх привели мільйони доларів, витрачених на революцію, а не мільйони українців, що вийшли на вулицю. Більше того, колишні штабні апологети щиро вважають свою роль у проведенні революції основною, віддаючи людям другорядну роль вдячної, але керованої масовки.

Відтак вони вважають за непотрібне зважати на думку людей, скажімо, з приводу співпраці з Леонідом Кучмою і Віктором Януковичем, що стало очевидним після підписання політичного Меморандуму.

Публічне освячення Кучмою відставки уряду Юлії Тимошенко та наступного призначення Юрія Єханурова остаточно легітимізувало союз нового та старого режимів. Адже якщо перші сім місяців владна команда хоча б частково намагалися керуватися запитами суспільства, то нині президент остаточно потрапив в оточення: своє, Леоніда Кучми, яке представляє у Верховній Раді його зять Віктор Пінчук, та Віктора Януковича. Саме ці сили сьогодні визначають політику нової влади.

Перший серед рівних став вищим за всіх

Помилка президента, яка може стати його трагедією, полягає у тому, що для побудови демократичного суспільства він залучив занадто багато людей, яким цінності свободи та демократії не властиві.

Його найближчі соратники свого часу стояли пліч-о-пліч з Леонідом Кучмою, фінансували сімейний фонд його дружини, захищали його під час касетного скандалу, разом з ним політично знищували прем'єра Ющенка. Їм зрозуміла атмосфера постійної інтриги, недовіри, недомовленості.

І сьогодні оточення президента намагається вибудовувати перевірену на Кучмі схему, коли окремі бізнесмени-міністри беруть на себе відповідальність за добробут президентської родини, за прикраси його дружини, квартири, автомобілі та телефони сина, за зведення сімейного будинку під Яремчею.

За таких умов новий президент стає заручником старої системи. З першого серед рівних він перетворився на вищого за всіх інших. В існуючій системі відсутній принцип відповідальності згідно з субординацією, що є ключовим в управлінні. Як наслідок, президент керує не інституційно, а інтуїтивно – згідно власних симпатій чи антипатій.

За таким же принципом у державі здійснюється кадрова політика. Президент досі покладався на друзів Червоненка та Порошенка, з якими бачився регулярно, а не на керівника вищого органу виконавчої влади – прем'єр-міністра, з яким вимушено спілкувався лише під час святкувань чи з телеекранів.

Чесна влада чи консервація кучмізму?

Очевидно, що в Україні відбувається світоглядний конфлікт цінностей між владою та народом. Мільйони людей боролися за чесну владу, за рівність всіх перед законом, за справедливі суди.

Спочатку у багатьох була ілюзія, що у своїх прагненнях "народ і партія єдині". Однак ця ілюзія швидко розвіялася. Ті, хто, зрештою, став владою, відчули її смак і нині всіма силами продовжують консервувати кучмізм. Влада і суспільство живуть за різними морально-етичними принципами, правилами й поняттями.

Замість справедливої оцінки минулого і зрозумілої та чесної політики сьогодення, у громадській думці створюють міфи про хороших та поганих олігархів.

Перші отримали свій статус, фінансово підтримавши команду майбутнього президента на останньому етапі революції. Натомість другі вирішили не витрачатися і прорахувалися.

Тепер ставлення влади до них відповідне. Скажімо, олігарху П. обіцяють НЗФ, за що той гарантує новій владі повну медійну підтримку її дій на своїх телеканалах.

В той же час принцип нашого уряду був докорінно іншим: всі олігархи правильні, якщо вони вчасно і повністю сплачують податки і не порушують закони. Ми виступали за вирішення питань несправедливої приватизації через участь всіх зацікавлених структур у відкритих аукціонах. Натомість нині перемогла концепція мирової угоди як засобу цивілізованої корупції, а слово аукціон вважається ідеологічно шкідливим.

Інший приклад подвійних стандартів – ситуація навколо ФК "Динамо". Мій підхід полягає у перетворенні народного клубу на відкрите товариство, що означає можливість для простих вболівальників хоча б символічно, (тисячною долею акції), впливати на його долю. Натомість для окремих членів команди президента така ідея полягає у тому, щоб відібрати клуб у мільйонера С., віддати його мільйонеру Г, а отримані за посередництво гроші покласти у каси мільйонерів П. і М.

Якщо перший етап революції не очистить країну, то другий – буде неминучим

Президент частково правий, коли говорить про девальвацію цінностей Майдану. Але не треба приховувати, що разом з девальвацією відбулася ще й підміна понять. Розуміння філософії Майдану неоднакове серед його "генералів" та "рядових". Для народу ідеали Майдану полягають у тому, що Закон нарешті має діяти однаково для всіх, що зло завжди має бути покарано, а причетні до корупції діячі мають бути усунуті з політики.

Натомість для нової влади прийнятною є співпраця з Януковичем, який уособлює всі найгірші риси попереднього режиму, і персона якого стала каталізатором Помаранчевої революції. Це ж стосується ідеї амністії фальсифікаторам виборів на чолі з Ківаловим чи надання гарантій так званим "в'язням сумління", які ще під час Помаранчевої революції вважалися бандитами.

Втім, проблема влади полягає і у тому, що, на відміну від неї самої, суспільство вже змінилося і не сприймає як неминучу даність будь-які дії влади проти себе та держави. В Україні склалися унікальні обставини, коли не політики, а суспільство починає впливати на прийняття стратегічних рішень. Відставки Порошенка з Третьяковим та міністрів-бізнесменів не відбулися б без сили громадської думки.

Але попри це ці дії не можна вважати ані кроком, ані півкроком до запровадження принципів прозорої і чесної влади. Адже всі дискусії щодо необхідності замінити політиків на прагматиків виявилися неспроможними. До думки суспільства дослухалися щодо відставок кількох одіозних фігур, але в результаті сталося ще гірше.

Тепер в Кабінеті Міністрів сконцентровано весь передвиборчий штаб партії влади на чолі з головою Ради партії, керівником виконкому "Народного Союзу Наша Україна" та його заступником.

Владі не варто заспокоюватися, що суспільство випустить пару внаслідок кількох ефектних відставок. Без системних змін ситуація трансформується у відому революційну формулу, коли верхи не можуть, а низи – не хочуть. І тоді новий етап революції стане неминучим. Причому вже не сині будуть гуртуватися проти оранжевих, а синьо-оранжеві – проти зрощення та подальшої олігархізації старого та нового режиму.

Тож, якщо перший етап революції не дозволить країні очиститися, то другий – стає справою ближчого часу. Сьогодні, користуючись економічними термінами, надзвичайно актуальною виглядає ревальвація цінностей Майдану. Адже Україна і її громадяни довели своє право на чесну політику, порядну владу, справедливе життя.

Автор: Микола Томенко, колишній віце-прем'єр в уряді Юлії Тимошенко



powered by lun.ua
Головне на Українській правді