E-mail з Донецька

П'ятниця, 30 вересня 2005, 11:41

Коли пробігаєш осіннім днем підсвіченою неоном вулицею Артема у місті шахтарської слави або сидиш, попиваючи чайок, у холі тутешнього "Донбас Паласу" часом не віриться, що є хоч би якийсь сенс у численних дискусіях на популярну нині тему "Що нам робити з Донецьком...".

Адже, коли затишно, грає жива музика, дзюрчать фонтани, численні іноземці кидають нестримані погляди на дівчат, які тут працюють у, так би мовити, "вільний від навчання час", не віриться, що буквально у кількох кілометрах звідси можна наштовхнутись зовсім не на ознаки вгодованої респектабельності.

Про "мерзость запустения" колишніх шахтарських селищ і безперспективність буття їхніх мешканців наразі не буду. Про інше.

На площі бовваніє Ленін з написом на постаменті "Геть Ющенка!". Кілька пенсіонерок стережуть вбогі порожні намети "За Донбас!" і російські триколори. Кажуть, що це власність об’єднання "Держава". О, диво! Бо кілька хвилин тому я бачив людину, яка надто схожа на лідера цієї партії і колишнього генпрокурора у дзеркальному ліфті "Донбас Паласу". Чомусь здалося, що він відчував себе геть не зле на тлі позолоти, шикарних інтер’єрів, чемних і мовчазних сек’юріті.

Якби не запрошення "поговорити" про регіональні відмінності у постпомаранчевій Україні на конференції "Схід і Захід: пошук спільних цінностей" я навряд чи колись набрався нахабства зайти у чужий, недоступний і непотрібний (мені особисто) п’ятизірковий світ готелю, який належить Ринату.

Конференція виявилась виправдана хоча б тим, що саме в Донецьку прозвучала ідея про те, що крапку у виборчій кампанії 2004 року нарешті поставлено.

Саме так відомий політолог Вадим Карасьов оцінив "широко обговорюваний у вузьких колах" меморандум між президентом Ющенком і лідером Партії регіонів Януковичем. Мовляв, за американською традицією вибори закінчуються не після підбиття підсумків, а тоді, коли кандидат, який програв, телефонує або потискає руку переможцеві.

Це дуже важливо, бо значна частина донеччан – зокрема, й представників регіональної еліти, ще не відійшли від афекту поразки. І сприймають нещодавнє минуле як особисту поразку. Їм боляче, а ми в Києві цього не відчуваємо.

Донецьк (як, до речі, і Львів) просякнутий ідеологією. Частково це залишки радянського міфу про славних шахтарів. Частково – це нові, сформовані вже за часів незалежності, ідеологеми. "Донбасс не поставить на колени" тощо.

І не забуваймо, що один із брендів радянської мас-культури Артем (Сергеєв) був не просто більшовиком, але й, кажучи по простому, сепаратистом. Адже саме він висунув і реалізував гасло окремішної від влади Центральної Ради Донецько-Криворізької республіки. У цьому сенсі, Львів і Донецьк єдині і один одного варті. Адже одна з чільних вулиць західноукраїнської столиці носить ім’я іншого сепаратиста і ідеологічного фанатика. Степана Бандери.

Кіплінг писав – "Схід є Схід, а Захід є Заходом. І їм ніколи не зійтись". Українська практика заперечує стару колоніальну істину.

Доречні публікації:

"Он из Донецка". Это многое объясняет

Ім'я їм… "Регіони"

Юля+Петро = "УКРАДЕМО!"



powered by lun.ua
Головне на Українській правді