Чарівна сила халяви

Четвер, 23 лютого 2006, 14:28

під час наступних виборів партії певно забудуть про листівки і роздаватимуть червону ікру, шуби, велосипеди та невеличкі котеджі з власною символікою.

В ті далекі радянські часи, коли горілку продавали з другої години дня, та ще й були великі черги, люди охоче ходили на вибори. Обирати серед одного кандидата було просто і зрозуміло, а біля дільниці завжди продавали дефіцитну ковбасу, згущене молоко і, звісно, горілочку.

Зараз для того, щоб проголосувати, доводиться обирати серед багатьох, але всі потенційні обранці добре пам’ятають, що треба чимось "засмачити" складність процесу голосування. Звісно – солоденькою халявою: подарунками, продуктовими наборами, яскравими прапорцями чи й просто грошима. Бабло, як завжди, перемагає зло.

Зелено-біле з написом МИ. Шарфи, шапки, футболки, запальнички, поворозочки для мобільників, ручки, чашки, календарики, стрічки, зелені Дід-морози, "спонсор мюзиклу на 8 Березня"…

Яскраво зелене з соняшником. Прапорці, Вєрка Сердючка в дуеті з Марією Бурмакою, календарики сумісності знаків зодіаку в 2006 році, стрічки…

Біле з сердечком. Циліндри, теплі шапочки, рюкзаки, пухнасті біло-червоні собачки, чашки, прапорці, ручки, стрічки…

Малинове з трояндою. Цупкенькі такі шарфики, календарики, пакетики, книжечки, прапорці…

Можна донесхочу продовжувати цей ряд. Кожна партія, що має хоч якусь надію на омріяні 3% голосів виборців (плюс кілька тих, хто вже зрозумів, що прагнення будуть марними, але відступати пізно), щодня викидає "в народ" тисячі доларів у вигляді сувенірів – яскравих і не дуже, серйозних і дурнуватих, корисних і безглуздих.

Всі описані предмети – як от рюкзаки, шапки, шалики, запальнички – автор отримував абсолютно безкоштовно від вуличних агітаторів з байдужими обличчями. І без жодних обіцянок, що не викине отриманий сувенір просто в найближчий смітник.

Для чого це? Хто взагалі ходитиме в зеленій футболці за таких морозів? А якщо навіть і одягне – хто ту футболку помітить під курткою?.. Хтось зі штабу пробував одягати білу з сердечком шапку-вушанку? Вона ж за розмірами розрахована на мікроцефала, а одягнена на нормальну людину додає їй дебільного виразу обличчя.

Усі творіння передвиборчого креативу виконують спільне завдання: позиціонувати товар – тобто політика, відмежувати його від конкурентів – за рахунок кольорів, символіки та форм, а ще залишити приємне враження. З надією на те, що людина, отримавши подарунок, не забуде – хто подарував.

В бізнесі найбільш агресивно відмежовують свій товар не від інакших, а від максимально схожих. Бо якщо два товари, а в даному випадку дві партії, нічим суттєвим не відрізняються, то треба грати на другорядних відмінностях.

Або видумувати якісь яскраві риси. Так для продажу цілком звичайного миючого засобу виникла ідея про знищення якихось специфічних бактерій під обідком унітазу, про які ніхто ніколи не чув і навіть не знав, що вони чимось шкодять. Коли відсутня ідеологія, плани розвитку держави і якісь конкретні політичні досягнення партії спекулюють на статусі російської мови, декларують "порозуміння", або раптом вирішують, що за справедливість варто боротися.

Так з покупцем встановлюють емоційний зв'язок. Зв'язок матеріальний встановлюють подарунками.

Під час попередніх виборів кандидати-мажоритарники цілими фурами завозили на зустрічі з виборцями крупи та цукор. "Продуктові набори" були неодмінним символом візиту на село кожного "поборника народних інтересів".

Але коли подарунок, а то й навіть гроші в обмін на бюлетень, надходять від кандидата – це одна справа. Інше – коли від партії. Агітуючи в регіонах, партії здебільшого не займалися роздачею мішків гречки, а возили за собою вагончик з різнокаліберними поп-зірками і влаштовували безплатні концерти. Або творили якісь показові благодіяння на зразок закупівлі комп’ютерів в школу чи ліжок в лікарню.

І якщо продуктові набори зникли разом з виборами мажоритарників, то благородна ідея дарувати виборцям соціально-значимі сюрпризи не вмерла. Навіть не змінила форм.

Якось під час виборів 98 року до лідерки однієї з досі існуючих сил підійшла скромна директриса сільської музичної школи на Кіровоградщині і розказала про найбільшу свою мрію – створити для учнів вокально-інструментальний ансамбль. Але інструментів школа не має і купити не може. "Давайте список того, що потрібно", – сказала пані Ю.

Електрогітара, бас-гітара, синтезатор, барабанна установка. Список не містив конкретних моделей чи виробників. Бо дарованому коню у зуби, самі знаєте… За кілька днів у школу привезли "апаратуру". Гітара за 700 доларів, решта інструментів – не дешевші. Просто привезли і віддали, навіть розписку не взяли.

Вартість подарунку була більшою, ніж річні видатки всієї школи на зарплату працівникам. Я потім кілька разів грав на тій гітарі. Директриса продала її за 300 доларів моєму знайомому – за умови, що він принесе в школу іншу, дешевшу. А школа, батьки учнів і знайомі знайомих мабуть голосували за чарівну "кандидатессу", яка подарувала школі ВІА.

Свіжий приклад: Один з кандидатів від блоку МИ подарував сельчанам катафалк. Цей приклад, і не тільки, демонструє тенденцію, що від виборів до виборів подарунки дорожчають. Можливо, причина в тому, що росте рівень життя і якщо 4 роки тому людина готова була продати голос за 10 гривень, то зараз менше ніж на 100 не погодиться. А можливо ще й у тому, що виборцю зараз дедалі складніше "знайти 10 відмінностей" між партіями, які пропонують йому різноманітні блага у вигляді концертів чи подарунків.

А тому дарують тепер дороге, оригінальне і чітко пофарбоване в партійні кольори (цікаво, чи є на дарованому катафалку символіка МИ?).

Сама ідея такого подарунку полягає в тому, що предмет має постійно нагадувати про "дароносців". Гречку в зелений, помаранчевий чи білий в цяточку колір не розфарбуєш. А чашку чи запальничку можна. Напередодні Нового Року ледь не кожна фірма замовляє і дарує партнерам свою сувенірку. Напередодні виборів те саме роблять політики.

Партнером у даному випадку вважається виборець. Даруючи нам біло-червоні рюкзаки чи зелені футболки, партії розраховують на те, що ми віддячимо їм голосами-бюлетенями.

Та, як показує практика, не так сталося, як хотілося. Варто лише подивитися – у кого сувенірів найбільше і вони найдорожчі, а потім порівняти з рейтингами цих політичних сил. І раптом виявляється, що "королі гори" – "Партія Регіонів" та "Наша Україна" – не надто розкидаються подарунками. Бо їх і так знають.

Чемпіонами з роздачі "солоденької халявки" виступають якраз ті, хто серйозно побоюється за свій результат на фініші.

І наостанок. Мало того, що кількість та ціна "сувенірки" може показати більш-менш реальний рівень підтримки партії: чим дорожча "сувенірка", тим менше шансів у її авторів.

Важливо також, що роблять з прапорцями-стрічками-шарфиками люди, яким їх подарували.

Наведу приклад з минулих президентських виборів. Якось у Києві одночасно проходили акції на підтримку Януковича і Ющенка. Авторові довелося бути на обох, зібрати для власної колекції всі наявні зразки агітаційно-сувенірної продукції і скласти якесь враження про організацію заходів.

Отже, за півгодини до початку концерту на Європейській площі всі смітники вже були повні блакитно-білих листівок, прапорців, галстуків і шаликів. Народ брав і тут же викидав.

За 15 хвилин після початку акції на площі Лесі Українки було досить важко випросити у когось помаранчевий прапорець. Народ брав і зберігав.

Не сумніваюся, що в інших містах було принципово навпаки. Як і не сумніваюся, що результати виборів вкотре підтвердять просту істину: не варто зайвий раз переконувати противників – все одно не повірять; не варто зайвий раз переконувати прибічників – засумніваються.



powered by lun.ua
Головне на Українській правді