Сила народу чи "сила парламенту"?

Традиційно наші демократи об'єднуються лише... за 5 хвилин до розстрілу. І то не завжди...

Відповідно до частини шостої статті 83 нової редакції Конституції України у Верховній Раді за результатами виборів і на основі узгодження політичних позицій формується коаліція депутатських фракцій, до якої входить більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України.

Згідно з частиною сьомою статті 83, коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді України формується протягом одного місяця з дня відкриття першого засідання новообраної Верховної Ради.

Тому помаранчева команда цілком слушно намагається створити альянс демократичних сил до виборів, щоб виграти час для створення парламентської коаліції за результатами виборів. Однак ефективність цих спроб залишає бажати кращого.

Одна з головних причин затягування створення коаліції – складність узгодження політичних позицій, що є основою створення коаліції згідно частиною шостою 83 статті.

Лише про це можна і треба вести мову сьогодні, оскільки результати виборів, які також мають враховуватись при створенні коаліції, визначаться лише через місяць. Але саме це і є каменем спотикання для партій, тому що вони ніколи серйозно не займалися зближенням своїх політичних поглядів.

А зробити це за стислі терміни ще важче. Враховуючи, що політичні позиції партій викладені у їхній ідеології та програмах, то можна констатувати, що основою коаліції мають стати ідеологічно споріднені партії.

Якщо аналізувати запропоновані договірними сторонами формати угод, то, на думку автора, у них є очевидні недоліки.

Запропоновані формати угод не зовсім чіткі з юридичної точки зору. Так, не можна в тексті "Угоди про створення Коаліції демократичних сил", посилаючись на статтю 83 Конституції України, стверджувати, що коаліція почне діяти з обранням Верховної Ради.

Адже це коаліція демократичних сил, а не депутатських фракцій. Тому, якщо коаліція створюється з прицілом на майбутнє, то це мав би бути проект угоди про створення коаліції депутатських фракцій (адже все одно така угода має бути, або, принаймні, угода про наміри створити таку коаліцію у Верховній Рад)і.

Таку угоду можна було б парафувати до виборів і офіційно підписати після них. Що ж стосується угоди про коаліцію демократичних сил, то вона вже була свого часу створена під назвою "Сила народу".

У преамбулі оприлюднених проектів угод записано, що вона підписується, зокрема, для "налагодження рівноправного діалогу між суспільством і владою". Це викликає подив, оскільки справжня, а не декоративна, демократія полягає не у партнерських стосунках з владою, а в реальному народовладді, коли народ наймає державних службовців і контролює їх діяльність.

Себто, коли суспільство панує над владою, а не влада над суспільством - як було за старого режиму та продовжується сьогодні.

До речі, приблизно такими і були слогани лідерів помаранчевої революції! Але, коли вони знову відчувають запах влади, їхнє розуміння демократії зазнає трансформації, причому не на користь народовладдя.

Тому у преамбулі було б доцільно записати так: "...забезпечення реального народовладдя на виконання частини другої статті 5 Конституцї України".

В заключному розділі представлених проектів угоди говориться про те, що вищим керівним органом коаліції є політична рада коаліції, рішення якої ухвалюються консенсусом.

Проте, на жаль, досягнення консенсусу з усіх проблемних питань неможливе, як немає його у питанні створення коаліції. Тому потрібно окреслити перелік тих стратегічних питань, які все-таки можуть вирішуватися консенсусом.

Тобто, при існуючому рівні консолідації демократичних сил, не варто видавати бажане за дійсне. Крім того, навряд чи доцільно створювати керівний орган коаліції, адже в кожного її суб'єкта є свій керівний орган – партійний, або фракційний.

Тож створення керівного надоргану – це певний відхід від демократії (в демократичній коаліції) з тенденцією до авторитарного вирішення питань.

Оптимальний вараіант – створити не керівний, а координаціний орган коаліції. Тим більше, що є позитивний досвід діяльності парламентської погоджувальної ради.

Будемо оптимістами і сподіватимемося, що не амбіції, не мова ультиматумів, а здоровий глузд візьме гору, і Україна отримає коаліційну угоду ще до виборів.

Матимемо надію, яка, як відомо, вмирає останньою, що керманичі демократичних сил або координуватимуть свої дії не тільки під вибори, а постійно, або їм на зміну прийдуть інші лідери. Втомився не "караул", а народ.

Михайло Роль, політолог, спеціально для УП