Лінія консенсусу
Другий місяць поспіль Україна чекає відповіді: буде чи не буде створена демократична коаліція? Хто стане прем'єром, і яким буде новий склад уряду?
Процес відверто затягнувся, хоча відповідно до формальних вимог, час на створення коаліції ще є, і він працює на виснаження емоцій та амбіцій політиків, а отже, на результат.
Залишилося чекати пару тижнів - і куліси, за якими досі вирують пристрасті та амбіції, піднімуться. Що очікує Україну за тими кулісами?
Напевно, не тільки новий декор – демократична коаліція, але й нова сцена влади. За новими конституційними нормами навіть старі гравці, якщо вони про це і не здогадуються, почнуть грати нову політичну виставу. За новою режисурою і новими правилами.
Ситуація змінюється, хоча по інерції гравці ще тяжіють до президентського центра впливу. Саме цим зумовлені постійні реверанси в бік президентської програми "Десять кроків назустріч людям", спроби отримати підтримку президента в коаліційних переговорах.
Та за новими вимогами Конституції до створення коаліції президент має досить формальне відношення. Однак традиція є традиція. Та і сама конституційна норма підвела тих, хто сьогодні голосно волає про перемогу на виборах, але реально не здатен знайти необхідну кількість союзників, щоб сформувати більшість.
Це помста історії за "політичну реформу" тим, хто її так старанно просував у вигляді, який вона сьогодні має.
І все ж ситуація починає змінюватися. За новими правилами…, точніше їх "написання" відбувається саме зараз, в процесі переговорів – драматичного з'ясування позицій між потенційними учасниками коаліції. Це і є рух, що відкриває шлюзи для нової політичної системи.
Нові конституційні норми вимагають від учасників процесу зробити два кроки: по-перше, за 30 днів дійти згоди щодо формули коаліції, по-друге, за наступні 30 днів визначитися з персональним складом уряду і його лідером.
Однак крім формальних норм існує і практичний аспект питання, який розпочинає нову політичну традицію. Це аспект коаліційних переговорів, який демонструє реальний рівень політичної свідомості, зрілості політичних сил, їх здатності до здійснення влади в країні та їх відповідальності перед виборцями.
Те, що з рівнем політичної свідомості у вітчизняних політиків є проблеми, вже зрозуміло більшості громадян України. Інакше навряд чи були б актуальними розмови про можливість коаліції між Партією регіонів та "Нашою Україною".
І справа тут не в можливій зраді інтересів помаранчевих виборців, а в здатності політичних сил орієнтуватися в просторі без опіки президента. В спроможності самостійно і ефективно визначитися і визначати правила гри, виходячи не з власних суто прагматичних інтересів, а з стратегічних інтересів країни та її громадян.
У автора є великі сумніви, що політики та політичні сили, які перемогли на цих виборах, достатньо чітко розуміють, що відтепер вони нестимуть відповідальність перед виборцями безпосередньо. Саме на них, а не на президентові, тепер лежить найбільша міра відповідальності.
Чи розуміють ті політичні сили, які сформують коаліцію, що вони створюють не тільки нову більшість і новий уряд, а й те, що дають старт новій системі влади, новій політичній традиції – консенсусної демократії в Україні. З притаманними для неї рисами – перманентної нестабільності, конкуренції та необхідності йти на постійні компроміси.
Чи розуміють політики, які ведуть переговори, що вони закладають нову політичну традицію, і міру своєї відповідальності за це. Очевидно, лише частково.
Сторонній спостерігач за процесом створення коаліції помітить своєрідний інфантилізм ("дитячі хвороби", говорячи ленінськими термінами) політичної поведінки переговірників у формуванні вимог, захисті позицій, тяжіння до старих політичних звичок – походи до президента, прагнення обійти конкурентів, публічні істерики та зриви.
Однак це є результатом не тільки незрілості та відсутності досвіду. Це прояв амбіцій, інтересів, політичного егоцентризму, який вперше з такою силою проявився публічно на стадії складання Меморандуму. Документа, який так і не був підписаний всіма учасниками.
Але поряд з цим публічним проявом політичного та персонального егоїзму спостерігаються і нові тенденції – як об'єктивне (вимоги виборців, прагнення більшості громадян бачити саме помаранчеву коаліцію, оцінка майбутніх перспектив партій) перемагає суб'єктивне (егоїзм і амбіції політиків). Поступово серед "демократичних сил" виникає натяк на лінію консенсусу.
В контексті об'єктивного – пошуку політичних перспектив – всі учасники розуміють незворотність "демократичного союзу": НУ-БЮТ-СПУ і починають звертати увагу на програмні засади коаліції.
Ця ідея спала на думку нашоукраїнцям в контексті боротьби за вплив в коаліції як спосіб обійти переговірників від БЮТ-СПУ в питанні призначень. Утім, питання коаліційної угоди стає своєрідним фетишем для "Нашої України", який не знаходить особливого відгуку у соціалістів та БЮТ.
Та у них немає суттєвих аргументів проти того, що коаліція повинна мати власну програму дій, власні принципи, і процес формування коаліційної програми починається і переноситься на рівень експертної роботи.
Над документом працюють десятки відомих економістів та уповноважених політиків з різних таборів. Консенсус експертів і політиків знайдений. Документ вперше обіцяє бути якісним і програмно чітким. Однак чи буде знайдений консенсус між політичними силами коаліції. Чи готові вони до об'єднання?
Питання формату уряду – це питання щодо призового фонду коаліції, і воно знову стає на порядку денному, тепер вже як частина змістовної коаліційної угоди, яка визначає розподіл сфер діяльності меж учасниками коаліції.
Яким чином і за якими принципами буде визначено новий формат уряду? Взагалі, чи буде він новим? Існує декілька формул визначення. Перша була запропонована в Меморандумі БЮТ-СПУ: результати виборів дорівнює розміру посадових бонусів на всіх рівнях. Така собі пропорційність.
Однак ця формула, як доводить той же досвід Німеччини, не є аксіоматична. У "Нашої України" та президента є власна позиція на цей рахунок.
Зв'язок президент - "Наша Україна" досі недооцінений як аргумент в коаліційній грі, однак це суттєва перевага, яка буде безпосередньо впливати на діяльність коаліції та уряду і в майбутньому.
І за новими вимогами Конституції президент зберігає вагомі важелі впливу на політичний процес, і навряд чи правляча коаліція та уряд отримає повну свободу дій за умови протидії з боку президента.
Тому не рахуватися з позицією "Нашої України" та Ющенка з боку БЮТ-СПУ було б недоцільно. Саме це дає можливість "Нашій Україні" вимагати більшого призу, ніж вона отримала за результатами виборів.
Питання – якого? Та чи буде у зв'язку з цим знайдено лінію консенсусу?
Раніше виборчий приз ділився за принципом "переможець отримує все" – це логіка президентської системи, яка діяла без обмежень і застережень. "Хто сильний - той правий". Однак цей принцип не може бути використаний тепер, коли політичним силам необхідно досягти компромісу і об'єднатися.
Тому підхід необхідно змінити і надати шанси всім, якщо необхідно досягти результату. Це складно. Однак новий принцип "договірного розподілу" вимагає переходу на дворівневу систему розподілу:
а) поділ сфер впливу та відповідальності за політичні напрямки між учасниками коаліції, що необхідно закріпити в коаліційній угоді;
б) поділ посад і позицій згідно розподілу сфер впливу та напрямків. Кожна персоналія повинна відповідати формулі відносин в коаліції і системі політичної відповідальності в уряді. Це не можуть бути фігури заплямовані або неавторитетні в суспільстві. Адже міністри набувають тепер надзвичайну політичну вагу та відповідальність. Це визначає їх роль в уряді і рівень публічної активності.
Серед суб'єктивних вимог до нового коаліційного уряду слід віднести: здатність працювати з майбутнім прем'єром Тимошенко та сприйняття кандидатур нових урядовців президентом Ющенко.
Треба враховувати, що президент, напевно, даватиме прем'єрові на неформальному рівні деякі рекомендації в обмін на підтримку деяких законодавчих ініціатив.
Серед персон, які б могли претендувати на значущі ролі у новому уряді, слід згадати:
"Наша Україна": В'ячеслав Кириленко – претендент на посаду віце-спікера з гуманітарних питань, Петро Порошенко – міністр фінансів (як один з варіантів), Володимир Лановий – Мінекономіки, Роман Безсмертний – віце-прем'єр з адмінреформи (як варіант).
СПУ: Йосип Вінський – віце-прем'єр, Валентина Семенюк – голова ФДМУ, Олександр Баранівський – Міністерство аграрної політики.
БЮТ: Олександр Турчинов – МВС, Сергій Терьохін – Мінфін, або Мінекономіки, Андрій Шевченко – Міністерство у справах молоді.
На особливу увагу заслуговує поділ посад першого ряду: прем'єр-спікер-координатор коаліції.
Враховуючи висунуті БЮТ вимоги та узгоджену позицію БЮТ-СПУ, зрозуміло, що обійти кандидатуру Тимошенко "Наша Україна", не порушивши коаліційної єдності, не зможе. Саме тому на прем'єрське крісло при нинішній конфігурації претендувати може лише Юлія Тимошенко.
Питання поділу ключових посад спікера та координатора більшості, напевно, вирішуватимуть "Наша Україна" та СПУ. І, якщо НУ погодиться на прем'єра від БЮТ, посада спікера залишиться для представника НУ.
Хто це може бути? Існують різні пропозиції: від Юрія Єханурова до Миколи Катеринчука. Однак основна боротьба точитиметься між Єхануровим, Безсмертним та Порошенко. Очевидно, що кандидатура Безсмертного більше влаштує БЮТ, а Єханурова – НУ та президента.
В разі, якщо не буде знайдено компроміс між кандидатурами на спікерство в НУ, у крісло голови ВРУ може повернутися Олександр Мороз. Тоді на позицію віце-спікера будуть претендувати від "Нашої України" Катеринчук або Зварич.
Порошенко та Безсмертний в цьому випадку або працевлаштуються в уряді, або боротимуться за позицію координатора парламентської більшості. Долучитися до боротьби за цю посаду може і Юрій Єхануров.
Зараз переговори виходять у вирішальну стадію розподілу сфер впливу. Яким буде конечний результат залежить від політичної свідомості та здатності політиків йти на системні компроміси й усвідомлення суті колективної відповідальності.
Вікторія Подгорна, Центр соціально-політичного проектування, для УП
