Еліта класу "Б"
Останні скандали, пов'язані з представниками влади – як то інцидент з бориспільським прокурором Кузовкіним, новим автомобілем Івченка чи із зарплатами депутатів – ще раз показали, що українська еліта потребує оновлення.
Але, щоб не міняти "шило на мило", ми повинні усвідомлювати, що вже маємо і що хочемо мати в майбутньому.
У західному світі, зокрема у Великобританії, існує умовний поділ суспільства на три категорії, які позначають трьома першими літерами латинського алфавіту – А, В, С.
Категорія "А" – це еліта, котра має безпосередній влив на ухвалення найважливіших для держави рішень. Вважається, що її частка у суспільстві становить 10-15%.
Категорія "В" (60-70%) – це так званий "середній клас".
Представники цієї категорії несуть на своїх плечах основний вантаж, наприклад, з наповнення держбюджету, але на прийняття рішень мають лише опосередкований вплив - вибори, референдуми, формування громадської думки тощо.
Категорію "С" часто називають "суспільним марґінесом", "клієнтами соціальної допомоги" і т.д. Їх вплив на громадську думку, формування бюджету та ухвалення рішень є мінімальним.
Досвід останніх п'ятнадцяти років показав, що в Україні немає еліти, яка б відповідала європейському класові "А".
Та й звідки їй взятися? Немає традиції.
Адже удільні князі чи козацька старшина здебільшого охоче міняли свою мовну, релігійну та національну ідентичність на привілеї, надавані Річчю Посполитою чи Російською імперією.
Радянська ж влада взагалі стерла з лиця цих земель аристократію разом з буржуазією, а поняття інтелектуальної еліти підмінила поняттям робітничо-селянської інтелігенції.
Тож на позначення нашої еліти найвідповіднішою буде літера "Б" і не тільки тому, що вона є наступною після "А", а ще й тому, що її не зустрінеш в інших алфавітах, тобто - передає нашу мовно-ментальну специфіку. Так її і назвемо – еліта класу "Б", а скорочено Б-еліта.
Характерними рисами Б-еліти є її надмірна пристрасть до грошей, патологічне захоплення автомобілями та роздвоєння моральної суті.
З усіх студій у закордонних та вітчизняних вищих школах на теми економіки, маркетингу та менеджменту представники Б-еліти запам'ятали тільки те, що "перший мільйон потрібно вкрасти". Наступні ж висновки вони вже робили самі, чи то під впливом власного емпіричного досвіду, чи то прислухаючись до порад старших товаришів.
Враховуючи українську олігархічну дійсність та корупціогенність середовищ пострадянської буржуазії, не важко здогадатися, що пересічний представник Б-еліти приходить до висновку, що наступні мільйони красти вже "не треба" (тобто немає необхідності), але можна (тобто є така можливість).
А якщо можна, то чого б і не вкрасти? Б-еліта любить прості рішення. Одним з улюблених прислів'їв Б-еліти, до речі, нею ж придумане, є: "Бабло перемагає зло".
При цьому бабло – це гроші й інші матеріальні цінності, а зло – це і є ті самі закони, правила, обмеження, що покликані, зокрема, не дати можливості красти у держави чергові мільйони та мільярди.
Іншим, сказати б, предметом культу є автомобіль. До автомобілів Б-еліта має особливе ставлення. Наприклад, як до священних корів у Індії: іноземні авто, вартістю більше 50 тисяч доларів, у нас водять та паркують де і як хочуть, загороджують виїзди і їздять поміж людьми по тротуарах, і при цьому залишаються недоторканними.
президенти цієї країни після умовних "100 грам" люблять сісти за кермо автомобіля, порушуючи не лише правила дорожнього руху, правила роботи служби охорони державних персон, але й правила доброго тону.А чиновник і машина – це взагалі окрема історія: проїхатись у супроводі міліцейської мигалки, розштовхуючи на узбіччя інших учасників руху – вважається ознакою особливого шику.
Чиновники бідних країн, як правило, люблять дорогі машини. Настільки люблять, що ще донедавна значна кількість українських державних чиновників безсоромно їздила на автомобілях, вкрадених на Заході.
Тепер вже відкрито купують їх за гроші платників податків. При цьому, сідаючи в службовий автомобіль за кілька десятків чи й сотень тисяч доларів, державний чиновник не відчуває морального дискомфорту від того, що під його установою стоять у пікеті люди, рівень зарплат котрих є настільки низьким, що не дає їм можливості забезпечити повноцінного функціонування сімей.
І ніякі публічні скандали, пов'язані з виклично дорогими машинами у сина президента, одного з лідерів Соцпартії чи керівника державного "Нафтогазу", не можуть вилікувати Б-еліту від цієї хворобливої пристрасті.
І нарешті про мораль. Типовий представник Б-еліти вважає, що оскільки він є причетним до творення законів (правил і статутів, положень і обмежень, дозволів і заборон), то робить все це не для себе, а для народу. А отже, й не зобов'язаний всього цього дотримуватися.
Звикши не шанувати законів, включно з Головними Законами - як то Конституція чи "десять заповідей" Божих, - представники Б-еліти не мають поваги й до всіх інших "дрібніших" правил, обов'язків та вимог, як, наприклад, правил дорожнього руху, техніки безпеки, соціалістично-капіталістичного співжиття, користування вогнегасником, вигулу собак тощо.
Б-еліта також вважає, що вибачатися перед нижчими рангом – це принизливо, повертати борги – це ознака слабкості, а звертання на "ти" до всіх, з чийого боку не відчуваєш жодної загрози, – додає солідності.
Б-еліті буває соромно за бідних людей, що шмигають поряд з її дорогими автомобілями, розкішними ресторанами, вишуканими бутіками. Однак соромно не перед цими людьми, а перед іноземцями, або перед своїми "котіками" чи "мишками" за те, що змусили їх хоч мить перебувати у такому недостойному оточенні.
Разом з тим Б-еліта не розмінюється на дрібниці. Якщо в неї заведуться зайві гроші, вона краще прикупить середньовічний замок чи заснує музей вишуканих колекцій, аніж передасть ці гроші на вирішення насущних соціальних проблем.
Б-еліта поспішає жити, а тому не має часу відповідати на претензії преси чи громадськості. Для цього у неї є "Б-еліт-технологи". Всі ж ми, хто не може собі дозволити на додаток "еліта", залишаємось для неї просто "Б".
