"Помаранчеві" починають та програють
– Конем ходи!
"Косой" (Джентльмени удачі)
Кучма, кажуть, непогано грав у преферанс. Якщо припустити неможливе, що нинішню політичну ситуацію довелося б розрулювати Леоніду Даниличу, то легко уявити, як би він застосував весь свій талант карткового гравця та свої улюблені прийоми: блеф, інтриги, перекручування тощо.
Це припущення неможливе – у дійсності Кучма такої ситуації б просто не допустив.
Ситуація ж із нинішніми президентом і парламентом – це не преферанс. Це, скоріше, шахи. Усім все видно, усі все розуміють, ходи рахують, шах від мата відрізнити зможуть.
Треба сказати, що як шахіст Ющенко – слабкий. Точніше, так: і як шахіст Ющенко – теж слабкий. Йому кілька разів давали фору, дозволяли "відхожувати" назад деякі безґлузді ходи – усе даремно.Семимильними кроками наблизився наш президент до цугцвангу.
Слово-то яке! На диво точне, як і сама гра.
ЦУГЦВАНГ – положення в шаховій партії, при якому суперник змушений зробити невигідний хід.
При цугцвангу в гравця немає корисних ходів, і будь-який хід веде до погіршення власної позиції.
У преферансі цугцванга не буває.
Якщо ти не повний дурень, і з тобою поруч не шулери, то не сумуй: карта – не кінь, до ранку повезе.
У шахах не повезе.
От у чому пікантність позиції президента та його оточення.
Вони морщать чоло, роблять мудрі паси над фігурами, обкурюють супротивника дешевими сигарами, подібно до Еммануїла Ласкера... А кайфу немає...
Вони роблять по кілька разів у день історичні заяви для преси, вони обвинувачують своїх супротивників і колишніх союзників у нечесній грі, вони безупинно аналізують і аналізують, консультуються і консультуються, заявляють і заявляють...
А кайфу, як і раніше, немає. І не буде.
Не треба було на самому початку партії так швидко розмінювати фігури. Не треба було затівати дрібних інтриг, на кшталт вибігання через куліси окремих консультантів з лементами "зараз буде от такий хід!", а насправді ходити зовсім в іншу сторону.
Треба було випливати святому шаховому правилу "узявся – ходи". Всі інтриги в шахах – на дошці, вони очевидні. Це не преферанс, де треба гадати, що у зносі, і тонко грати обличчям.
Тому регіональні шахісти, мабуть, тільки посміювалися, бачачи незграбне маскування щирих ходів та рокіровок президентської команди.
Внутрішньої психопатії додає і розуміння того, що король змушений ходити тільки на одну клітинку, а королева, щоб не сказати цариця в білому, робить такі проходи і проїзди, що закачує.
І наїхати на прудкого ферзя не виходить – у білої королеви відповідь завжди готова: вона захищає Короля...
"Хід Мороза – зрадництво!" – кричать помаранчевіі секунданти. – "Ми так ходити не домовлялися!"
Годі лукавити, панове. Цю комбінацію бачили і ви, і ваш суперник. Більш того – ви міцно виручили команду регіонів, посунувши Мороза вбік і по діагоналі.
Там його і з'їли "блакитні", і у них тепер перевага у фігурах...
А в "помаранчевих" – утрата якості, цейтнот і повний цугцванг.
Президент і його одноплемінники завзято не хочуть розуміти або зауважувати цього волохатого настирного звірка, що підкрався, як і заведено, непомітно.
Навпаки, придворні теоретики прораховують можливі ходи президента та їхні наслідки. Давайте і ми порахуємо.
Хід перший: довга рокіровка усієї фракції "НУ" у широку коаліцію. Тільки сліпий не побачить фатального результату для гравця з Банкової: тотальний розкол у партії, а через деякий час – Імпічмент, злий і страшний, підступний, але справедливий. Те, що "жовтогарячі" болільники цей хід не зрозуміють і не простять, короля і почет зараз не хвилює. Не до них.
Хід інший: коротка рокіровка "НУ" з БЮТ в опозицію. Наслідки? Для короля це вічний шах: треба дружити з урядом і Верховною Радою, а другою половиною обличчя посміхатися друзям-опозиціонерам.
З такою перекошеною гримасою і постійними кроками "сюди, сюди, на чорну клітинку – на білу, на чорну – на білу" – це явно не королівська гра. Та й не всі опозиціонери зрадіють такому розворотові подій. Загальновідомо – в опозиції не заробляють.
Ще один хід: кинути важкі фігури "Нашої України" (олігархів, бізнесменів) в антикризове лоно, а фігури легші (а отже, ідейніші) згуртувати з БЮТом. А самому споглядати зверху.
"Ну, чим не варіант! – захлинається королівська звита. – І коаліція широка, і опозиція рідна. І імпічменту не буде, найголовніше! Партія розколеться? Ну і що?!" Точніше так – "НУ" і що?
Знову плутають теоретики правила і поняття. Це в доміно можна з вигуком "Риба!" опустити заповітний камінь і враз припинити всі муки.
У шахах "віддуплитися" не вийде, товаришу Король. І коаліцію не утримаєте, і опозицію втратите. "Блакитний" візаві не в поддавки прийшов грати, невже думаєте, що дозволить "любим друзям" бути самостійними фігурами? Тоді погано ви знаєте партнера по грі.
Загалом, хоч так, хоч так, а будь-який хід веде до погіршення власної позиції.
Ну і що в ендшпілі?
Деякі гарячі голови пропонують "китайську нічию". Пам'ятаєте, що це таке? Це коли з дошки змітаються усі фігури. Догадливий читач зрозумів, що мова йде про розпуск парламенту. Хід, як для українських гравців, щоб не сказати ігрунів, цілком припустимий.
Тільки повторно грати, наприклад, у жовтні, все одно ж доведеться. А є глибоке розуміння, що за два місяці підготовки президент і "друзі" краще грати не стануть, скоріше, навпаки.
Лютуют "нашоукраїнські" офіцери і коні, а раптом у наступній партії (читай – Раді) їм уготована роль пішаків, а то й зовсім на дошку не потраплять?! Адже поодинці, без королеви, точно не пролізуть. Рейтинг не пустить.
А отут ще радники шепочуть у президентське вухо: мовляв, який сенс їх розпускати, вони й так усі розпущені.
Так що і китайська нічия не рятує, цугцванг – що тут говорити.
Цікаво в цьому зв'язку от що: а чи розуміє президент, що партія програна і в прямому, і в переносному значенні?
Чи прикро йому так само, як прикро його болільникам?
Чи усвідомлює він, що лиха його не від вражого підступу, а від власного невгамовного бажання бути гарним для всіх?
"Помаранчеві" починають і програють – от що таке політичний цугцванг.
Відповідно, протилежна сторона виграє і кінчає. У прямому й у переносному значенні.
* * *
– Так що ж робити? За кого вболівати?
– А нічого не робити і, головне, не вболівати. Нехай у них голова болить. Вони ж грають, а не ми...
– Грають-то вони. Але грають-то нами.
І закрадається після цього скажена думка: а, може, Бог з ними, із шахами… Може, для України все-таки краще преферанс?! Вісти, куля, гора… – Ні, товаришу президент, куля – це не те, що ви подумали. І гора – це не Говерла. Вісім без козиря, товаришу президент. Ви пас? Ну і правильно...