Персональні граблі для Ющенка. З любов'ю – Мороз

19 липня через двох американських послів спікер Мороз пообіцяв президентові Ющенку особисту і коаліційну, урядову та парламентську підтримку, найкращу співпрацю й дотримання зовнішньополітичного курсу в разі подання до ВР кандидатури Януковича на посаду прем'єра.

Після відомих подій це треба було б сприймати як анекдот і поставити на цьому крапку.

Але Мороз апелював до Ющенка саме через американських послів. Ті ж, попри всю свою заглибленість в українську політику, суто ментально не здатні відчувати сміхотворність цих заяв.

Плюс статус самих послів. Тому ставляться до них як до офіційної позиції поважної посадової особи України.

Найкращі запевнення Ющенкові з боку Мороза стосувалися передусім відповіді на питання про можливий імпічмент президента з отриманням повномасштабної влади олігархічно-комуністичною проросійською коаліцією.

Себто відповідь Мороза була насправді черговим шантажем: або кандидатура Януковича – або... При повній віртуальності імпічменту як такого, це ще й відвертий блеф.

Але використання шантажу на основі блефу давно вже не є в українській політиці, а особливо у певному виконанні, якоюсь дивиною, а головне – чимось ефективним.

Між іншим, чи не саме через це віртуозам цього жанру доводиться врешті-решт в критичні моменти вживати більш дієві методи, аж до жертви власним ім'ям.

Тому й нині пан Мороз, відбувшись для іноземців приємними їхньому вуху запевненнями, негайно перейшов до більш практичних речей.

А саме – запропонував фракції "Наша Україна", якщо вже вона така вперта й не хоче ризикувати власним реноме вимушеної опозиції, - укласти з коаліцією угоду про співпрацю. І вже на цій основі брати участь в формуванні уряду, звісно, беручи на себе й відповідальність за нього...

О, це вже тепліше. Виявляється, антикризовій коаліції не лише потрібні додаткові голоси на момент схвалення прем'єра Януковича, але й розподіл відповідальності за наступні дії цієї коаліції.

Дуже зрозуміла потреба. Адже окрім назви, в антикризової коаліції та її "коаліційній угоді", частково списаної з вдесятеро ґрунтовнішого тексту помаранчевої попередниці, - нема нічого "антикризового".

І навіть у галузі тарифів на енергоносії для населення, - жодного реального пом'якшення, яке б хоч трохи відрізняло політику комуністів та соціалістів від політики в цій царині "ліберальних" олігархів з теперішнього уряду...

Так що, окрім іншого, участь в коаліції "Нашої України" потрібна для того, аби було на кого, в разі очікуваного незадоволення українців тепер уже синьо-червоною владою, все й звалити.

Але ця "відмазка" для народу, зрозуміло, не головна.

Головне те, що участь "Нашої України" в коаліції має "відмити" чи, навпаки, прикрити "дахом" абсолютно однозначний імідж цієї коаліції в світі як альянсу кримінальних олігархів, комуністів-правонаступників КПРС та соціалістів-зрадників.

Та й це не все. Коаліція зовсім не збирається при владі сидіти, склавши руки, й відмовлятися від традиційних для себе завдань.

На порядку денному - завершення великої приватизації, себто дерибану країни, й залишення її потому в повній залежності від сусіднього геополітичного "патрона".

Методи традиційні: урядова та законодавча діяльність.

Але оскільки навіть нова Конституція не передбачила повного виключення президента з цього процесу, залишивши йому і право вето на закони, і право скасування рішень уряду з поданням до КС, - то й покинути гаранта в опозиції до себе коаліція просто не має права.

Тому від президента потрібно, аби він був пов'язаний круговою порукою, а не просто слугував "пральнею" для цієї компанії.

Сам Ющенко, як відомо, вже дав підстави вважати, що він не від того, аби політична сила, почесним головою якої він є, не відсиджувалася в опозиції, а працювала "конструктивно".

Чого б це? Як вже давно нагадують всі експерти, для світової демократії нема нічого жахливого в тім, аби президент належав до однієї політичної сили, а урядом та парламентом порядкувала інша.

А опозиція, близька до президента, тим ефективніше контролювала б уряд і коаліцію...

Але світова демократія в цьому випадку як правило не бере до уваги один ключовий момент, який переважає всі інші в пострадянській системі.

Приналежним до справжньої влади в таких країнах, як Україна, може вважатися лише той, хто контролює не офіційні, а тіньові фінансові потоки, схеми та проекти.

А це без прямої участі у виконавчих органах практично неможливо.

Саме це й спричинило в Україні довготривалу кризу, що боротьба ведеться не за якісь там мізерні офіційні бюджети та програми...

Саме тому президент Ющенко, не маючи своїх людей в уряді, ризикує залишитись дійсно без реальної влади – хоч би скільки законів альтернативної до себе коаліції він не заветував, і хоч би скільки урядових постанов не скасував...

Простіше кажучи, без "своїх" в уряді він просто не знатиме, про що йдеться насправді в тих чи інших ухвалах та законах.

І коаліція ладна поділитися з президентом та його політичною силою "святим", - в обмін на пристойний зовнішньополітичний "дах" та правильне ставлення до "об"єднання країни" під орудою наймогутнішого клану.

Але лише поділитися, в тім числі і вже згадуваною відповідальністю перед світом і виборцями.

Ухвалення ж рішень коаліція залишає для себе, категорично відмовляючись від допуску людей президента до посади глави уряду.

Звісно, що природня форма початку торгу з боку як президента, так і його команди - зустрічна жорстка позиція "Нашої України", себто участь її в опозиції, звідки перехід до коаліції є практично неможливим.

Він є політично смертельним для президентської сили в разі приєднання до коаліції в повному складі фракції. І він є юридично небезпечним в разі "делегування" до коаліції перебіжчиків-індивідуалів, яких колись таки створений Конституційний суд може визнати особами, що вийшли із своїх фракцій та, відповідно, автоматично позбавляються мандатів.

От саме вихід з цієї безвихідної ситуації й пропонує Ющенку пан Мороз у вигляді якоїсь неконституційної угоди між окремою фракцією та правлячою коаліцією.

І тут теж, здавалося б, можна було б поставити крапку, згадавши, скільки і яких угод Ющенко вже укладав з Морозом і куди вони його привели.

Тобто уклавши ще одну угоду з Морозом і тим вкотре продемонструвавши довіру до нього, Ющенко має два варіанти.

Або цим остаточно визнає, що він є дійсно людина безвольна й маніпульована, а отже не гідна посади президента мало не в медичному сенсі. Адже християнський принцип підставляння щік для чергових ляпасів не входить в конституційні повноваження глави держави.

Або, навпаки, визнає, що всі попередні, ззовні вимушені й вигідні лише Морозу домовленості мали насправді важливий тіньовий ефект і для президента.

А найкарколомніший фортель з помаранчевою коаліцією був дійсно домовленою грою Мороза на виконання "замовлення" Ющенка щодо усунення від прем'єрства Тимошенко.

Одне слово: скажи, з ким укладаєш угоди, і я скажу, хто ти...

Здавалося б, всі ці очевидні речі мали б примусити й самого Мороза утримуватись від пропозицій, на які потенційний партнер вже просто не може пристати.

Але в Мороза ситуація інша: хоч він і став в ролі спікера-2 все частіше вживати слово "я", - але в потилицю йому дмуть зобов'язання перед Януковичем, якому, схоже, за свою теперішню посаду Мороз обіцяв прем'єрство "під ключ"...

Тому пропозицію зроблено. І, попри всі моральні перестороги, які так швидко втрачають в Україні будь-який сенс, вона заслуговує на певну увагу.

Що будь-яка угода про співпрацю між окремою фракцією ВР та правлячою коаліцією, наслідком якої має стати участь членів цієї фракції в уряді, є неконституційною, зрозуміло без зайвих пояснень.

В той же час Конституція не забороняє коаліції й особисто прем'єру запросити на роботу в уряді будь-кого, навіть якщо він належить до опозиційної фракції. В цьому останньому випадку, щоправда, запрошений з політичних, а не юридичних мотивів, має скласти свої партійні обов'язки, а ще він позбавляється мандату, якщо є депутатом.

Ця ситуація докорінно відрізняється від ситуації з "перебіжчиками" до коаліції просто депутатів.

Але для цього, другого варіанту залучення членів "Нашої України" до уряду чи інших виконавчих органів жодна угода не потрібна. Натомість без угоди фракція, в нашому випадку – "НУ" – просто втрачає партійних бійців, але жодної відповідальності ні перед ким не бере.

Очевидно, з вищевикладених причин такий шлях не влаштовує коаліцію, бо накопичення чужих зрадників не покращує її власний імідж, не прив'язує президента політичними зобов'язаннями та не забезпечує кількісного приросту в парламенті, оскільки фракція, з якої депутат потрапив в уряд, просто поповнює свої опозиційні лави зі списку...

Саме угода про співпрацю і має компенсувати всі ці недоліки простого висмикування "нашоукраїнців" до уряду: покласти на них зобов'язання щодо голосувань, спільну відповідальність за ухвалені закони тощо.

Але неюридичний характер цієї угоди виводить її з правового поля і не дозволяє втрутитись до нього будь-якому судові. Єдина санкція за недотримання – знов політична.

Буде дуже смішно, якщо і в цей текст знов потраплять багатостраждальні Конституційний суд, закони про Кабмін, президента, опозицію тощо...

Водночас така угода може містити купу тіньових додатків, також недосяжних для зовнішнього контролю.

Логічно припустити, виходячи з модних нині гасел, що назва подібного договору буде дуже пафосна. Щось в дусі "меморандуму про співпрацю в ім'я об'єднання України, побудови Європи в Україні" тощо...

Але фактично це буде навіть не контракт, а розписка про купівлю-продаж президентської посади та президентської політичної сили задля тимчасових цілей коаліції. І навіть швидке викидання вже безмандатних урядовців від "НУ" з їхніх посад – не найприкріший наслідок.

Набагато гірше буде, якщо цей з дозволу сказати документ вчергове накладе на Ющенка якісь зобов'язання нелегітимного характеру, які в кращому разі знов призведуть до маніпулювання ним як заручником шантажу, а в гіршому – таки дадуть реальні підстави для початку процедури імпічменту – можливо, в широкому сенсі цього слова.

Зараз підстав для цього явно бракує, Морозові не вистачає біля президента Мельниченка. І не так для збору інформації, як для подальшої її легалізації.

Непоганий компромат, кажуть, зібрав на главу держави, його родину та його оточення міністр Луценко, але принаймні про людське око він вже не поділиться ним з колишнім партійним патроном.

Чи поділиться? А може, вже поділився?

І саме тому Мороз так зухвало тисне на гаранта, дбаючи одночасно й про інші, документальні засоби подальшої боротьби за "об'єднання країни", "відокремлення бізнесу від влади" тощо...

Залишається тільки чекати рішення Ющенка.

І здогадуватись – рішення ще за ним, чи вже від нього не залежить.

Ірина Погорєлова, "Політичні хроніки", спеціально для "УП"