Що день прийдешній нам готує? Або У трьох няньок дитя без ока
Продовження. Першу частину читайте тут: Газовий шаблон: політика Газпрому в Центральній Європі та Україні.
Виходячи з подібності схем Газпрому для Європи та України, можна спрогнозувати появу нових компаній-посередників, а також компаній-партнерів Газпрому на ринку України.
Це є загрозою енергетичній стабільності, бо призведе до контролю енергетичного ринку України Газпромом.
У зв'язку з цим потрібно максимально спростити схему проходження газу від виробників до споживачів, забезпечити неможливість виникнення додаткових компаній-посередників, а за умови приходу на ринок інших компаній потрібно посилити державний нагляд як за установчим капіталом цих компаній, їх партнерськими зв'язками, так і за безпосередньою діяльністю в Україні; зробити жорсткішим антимонопольне законодавство, зменшивши можливі для однієї компанії максимальні обсяги продажу газу на ринок.
З іншого боку, потрібно зацікавити (в тому числі і неформальними способами) потенційного партнера Газпрома у партнерстві з Україною, переорієнтувати їхні інтереси в бік вигоди для України.
"Дорожня карта" для газової сфери
Україна вже має власну "Енергетичну стратегію", розроблену до 2030 року. Проте більшою мірою вона передбачає загальні напрямки роботи. Для конкретизації дій влади і поліпшення ситуації на газовому ринку країни, в рамках реалізації загальної енергетичної стратегії держави доцільно розробити "Дорожню карту" першочергових дій у газовій сфері.
Цей документ має на меті розпланувати, як вийти на стратегічно важливі кроки держави. Така необхідність зумовлена занадто тісною співпрацею з Росією та тривалістю можливих перетворень. Для системного бачення енергетичного розвитку держави, контролю за безпекою та ефективного управління газовою сферою і потрібне створення такого документу.
Втім, слід зазначити, що кожен із запропонованих нижче кроків, які має передбачати цей документ, неодмінно зумовить різку реакцію Росії і відповідне підвищення ціни на газ.
У цьому зв'язку треба пам'ятати, що ціни на газ все одно неможливо утримати на теперішньому рівні без значних втрат для України – за це Газпром вимагає повноважень на управління газотранспортною системою. Не цього, так наступного року. І в момент, коли Київ найменше чекатиме і буде найменш готовим.
В будь-якому випадку, підвищення цін невідворотне, і приклад Білорусі про це красномовно свідчить. Перспектива такого підвищення врахована і в "Енергетичній стратегії", щоправда, у п'ятирічному терміні.
Основна проблема з підвищенням цін у тому, що воно станеться раніше запланованого терміну. Але цьому можна і потрібно протидіяти шляхом вдалої гри (або проти-гри) на ціні за транзит російського газу, дипломатичним шляхом (зокрема, в рамках "асиметричних заходів"), а також посиленням позицій України через одночасну диверсифікацію постачальників газу.
Стрибок цін на російський газ не буде критичним для України, якщо виконувати всі пункти "дорожньої карти" скоординовано один з одним, переводячи таким чином Газпром із позиції лідера на позицію рядового гравця на газовому ринку України та ліквідуючи його переваги.
Серед складових "Дорожньої карти" могли би бути такі:
- Ліквідація РосУкрЕнерго і виключення можливості допущення інших компаній-посередників на ринок країни. При цьому спільно з російською стороною (із використанням відповідних аргументів, у тому числі асиметричних) має бути погоджений графік поступового підвищення ціни на газ.
- Здійснення перегляду принципів укладання договорів на закупівлю газу; відмова від укладання таких договорів на довгостроковий період з нефіксованими цінами. При цьому існує небезпека "сепаратних переговорів".
Деякі області або окремі підприємства можуть вдатися до закупівель більш дешевого газу напряму у суб'єктів господарювання Росії (як це намагається зробити АРК).
Втім, рішення тут просте: оскільки така діяльність прямо суперечить закону, її припинення – справа правоохоронних органів, і ніяке ігнорування в таких випадках неприпустиме.
- Диверсифікація газового ринку, знаходження альтернативних поставників газу. Серед таких варіантів можна розглянути переговори з Туркменістаном щодо поставок газу.
Ситуація, за якої Туркменістан цілковито залежить від Росії, є небезпечною і невигідною для самого Туркменістану; це змушуватиме його шукати нові ринки збуту газу. Цей процес ускладнить те, що туркменський газ транспортується російським газопроводом.
Існує, втім, можливість транспортування цього газу через Іран і далі по газопроводу Баку-Тбілісі-Ерзурум, а потім – через Чорне море у скрапленому вигляді, або ж через перспективний газопровід Nabucco, будівництво якого планується завершити у 2008 році.
Подібні переговори вже велися президентом Ющенком у 2005 році, однак не викликали ентузіазму у Сапармурата Ніязова. Труднощі з Туркменістаном виникають насамперед через заборгованість України по поставках промислових товарів.
Отже, починати діалог про партнерство потрібно саме з ліквідації цих заборгованостей, чим зараз і займається Україна. Та, попри це, потрібно також знайти цікаві для Туркменбаши теми.
Це є однією з найнагальніших дипломатичних задач України на сьогодні – побудувати партнерські відносини України з Туркменістаном таким чином, щоб зацікавити його (спільними проектами) у стратегічному партнерстві з Україною і вести прямий діалог щодо поставок газу без посередництва Росії.
За іншим варіантом, можна приєднатися до Польщі в її закупках норвезького газу. Україна могла б взяти участь у побудові необхідної для Польщі відповідної інфраструктури, особливо трубопроводу з Норвегії, який сама Польща профінансувати не в змозі, отримавши деякі пільги у транспортуванні газу її територією.
- Оголошення тендеру на доступ на український ринок інших постачальників газу на конкурентних умовах. Допуск компаній до тендеру має базуватися на вказаних вище принципах.
Це, найбільш імовірно, наштовхнеться на міцні адміністративні перепони, пов'язані з приватною зацікавленістю посадовців у сучасному стані речей. Відповідно, потрібна реорганізація структури управління газовою сферою з тим, аби прорвати ці "пробки".
- Створення консорціуму України, Польщі, Білорусії, а також інших країн, що бажають приєднатися, зі спільною метою диверсифікації газового ринку. Це дозволить шляхом збільшення сукупного капіталу активно діяти на газовому ринку, отримати пільги на транспортування газу територіями країн-учасниць.
І разом з тим, для успішної побудови зовнішніх взаємин найперше потрібно знайти спільну мову всередині країни, визначити спільну лінію та дотримуватися її.
По-перше, державі потрібна власна, державна політика, і вона не може бути предметом торгів на внутрішньополітичній арені.
По-друге, партнерські взаємини передбачають рівноправні і перш за все чесні стосунки. Вони можуть бути досягненні після виконання першочергових пунктів "дорожньої карти".
Та, все-таки, найнагальнішим лишається проблема часу – потрібна консолідована і конструктивна робота всіх гілок влади. Нехай ці дії будуть непопулярними. Проте лише вони можуть зупинити цей "механізм сповільненої дії" і нарешті дозволити Україні вести діалог на рівних і зробити вітчизняний ринок газу предметом регулювання українського уряду, а не важелем впливу російського сусіду. А допоки – час спливає…
