Чи почнеться в Україні "указна війна"?

П'ятниця, 22 вересня 2006, 11:15

Поки в Брюсселі прем'єр Віктор Янукович авторитетно розповідав журналістам і євродепутатам, що, мовляв, "Україна готова пройти той шлях, який приведе її до вступу в Євросоюз; таку можливість нам дають ті зміни, які відбуваються в Україні – це конституційна реформа", і що саме ця реформа створює модель передбачуваної співпраці між парламентом, урядом та президентом, його підлеглі демонстрували "передбачувану співпрацю" в дії.

А саме – повернули до секретаріату глави держави сім президентських указів, які, на думку першого заступника міністра Кабінету Міністрів Олександра Лавриновича, оприлюднені з порушенням конституційної процедури.

У супровідному листі до повернутих указів секретаріат Кабміну зазначив, що офіційному оприлюдненню актів глави держави мала передувати процедура їхньої контрасигнації.

Проте, згадані укази надійшли на скріплення підписом прем'єр-міністра вже офіційно оприлюдненими, що нівелює процедуру їхньої контрасигнації.

Контрасигнація, якщо хто не знає цього хитрого терміну, це - скріплення актів глави держави підписами прем'єр-міністра, а також міністра, відповідального за указ та його виконання, і такий підпис передує офіційному оприлюдненню документа та вступу його в силу.

Контрасигнація означає взяття членами уряду юридичної та політичної відповідальності за акт глави держави.

За словами Олександра Лавриновича, дана вимога закладена в частині четвертій ст.106 Конституції і є усталеною світовою практикою. Відповідно до законодавства, президентські укази не можуть набути чинності без виконання процедури контрасигнації, сказав Лавринович.

А от тепер саме час поставити кілька неминучих запитань.

Справді, повернуті до секретаріату президентські укази, на перший погляд, підпадають під дію пунктів 5 і 23 статті 106 Конституції України - три укази стосуються призначення і звільнення послів, чотири – переформатування мережі судів.

Справді, в Основному Законі йдеться про скріплення підписами прем'єра і міністрів ряду президентських актів.

Справді, в країнах зі змішаною формою правління зазвичай існує інститут контрасигнування, хоча й сфера його застосування досить обмежена, на відміну від парламентських республік, де контрасигнуються всі чи майже всі акти глави держави, а Україна – це держава зі змішаною формою правління.

Але чи читали пан Лавринович і Ко Конституцію, що так сміливо повертають главі держави його укази?

Почнемо з дрібнички: серед повернутих секретаріатом Кабміну секретаріату президента – указ від 4 вересня 2006 року №730 "Про ліквідацію військового місцевого суду та внесення змін до указу президента від 30 серпня 2001 року №769".

Там ідеться про ліквідацію військового місцевого суду Донецького гарнізону, про зміну меж територіальної підсудності місцевих військових судів і про заходи, пов'язані із подальшим проходженням служби суддями військового суду Донецького гарнізону.

А тепер – увага: стаття 106 Конституції говорить: "Президент України... утворює суди у визначеному законом порядку".

Але ж в указі йдеться не про утворення, а про ліквідацію суду! Звернімо увагу: у статті про главу держави прямо сказано, що він "призначає та звільняє глав дипломатичних представництв України в інших державах", а у статті 106.23 сказано лише "утворює суди", то де підстави для повернення указу про ліквідацію суду? Яка процедура порушена?

Зрозуміло, що автори Конституції та політреформи, найшвидше, мали на увазі як утворення, так і ліквідацію судів. Але тоді так і треба було написати.

Бо ж, погодьтесь, народження і смерть людини – це дещо різні речі, так само, як і "народження" та "смерть" якоїсь установи, а тому у цих двох випадках можуть існувати дуже різні процедури. Проте, депутатів підвело їхнє незнання мови - не має значення, якої саме, адже українською, російською чи англійською конституційні положення завжди слід формулювати так, щоб не було подібних казусів.

З контрасигнуванням же ще гірше.

Де в Конституції наявний цей термін? Немає. І в законодавстві він не визначений; у бутність міністром юстиції Олександр Лавринович мав намір внести його в закони, і це було логічним кроком. Але тут сталася помаранчева революція, міністром юстиції став юрист американської школи Роман Зварич, а у президентських республіках контрасигнування не практикується...

Але це так, до слова. Головне ж в іншому.

Читаємо Конституцію, закінчення тієї ж статті 106 у вигляді, якого це закінчення набуло після політреформи: "Акти президента України, видані в межах повноважень, передбачених пунктами 5, 18, 21, 23 цієї статті, скріплюється підписами прем’єр-міністра України й міністра, відповідального за акт та його виконання".

Ну, і де ж тут сказано про контрасигнування? Адже контрасигнування як таке – це скріплення акту глави держави до його видання, без чого цей акт не набуває сили. В Конституції про це – ані слова.

Ясна річ, автори Основного Закону та поправок до нього мали на увазі саме механізм контрасигнування, але що заважало їм закласти своє хотіння у букву закону? Тільки власна некомпетентність, чи не так?

Отож і вийшло, що, як зазначає кандидат юридичних наук Наталія Плахотнюк, "в Україні процедура контрасигнування не відповідає класичному уявленню теорії конституційного права про неї, оскільки не передбачена подальша доля акта у випадку відмови від його підписання головою уряду чи міністром. Тому ця процедура носить скоріше характер візування актів глави держави, а не їх контрасигнування".

Саме так. Візування. І не тому, що процедура контрасигнування недемократична чи не відповідає українським реаліям, а тому, що вся сукупність авторів Конституції і політреформи, на жаль, не вміє висловлювати свої думки, і, схоже, не дуже прагне цьому вчитися.

Інакше-бо не ухвалювала б Верховна Рада дурнувату постанову, яка має на меті заборонити Конституційному Суду навіть спроби розгляду і перегляду політреформи.

Так і хочеться повторити вслід за довічно актуальним Шевченком: "Якби ви вчились так як треба"...

А що ж досвідчений апаратник Лавринович? Що прем'єр Янукович, без котрого, ясна річ, укази президента не були б повернуті до його секретаріату?

Здається, вони просто промацують ті межі, до яких готові відступати в ім'я "національного єднання" глава держави та його команда.

З іншого боку, а які реальні важелі впливу на Кабмін та управління державою залишилися у Віктора Ющенка?

Розказати народу, який поганий Лавринович і як він невірно трактує Основний Закон? Ну, послухає народ - якщо, звісно, Ющенка новий керівник Держтелерадіо допустить до ефіру.

А що після цього? Викликати танковий батальйон на вулицю Грушевського, щоб навести у країні конституційний лад? Варіант, може, не найгірший, але для цього треба бути не Ющенком, а щонайменше Єльциним.

Чи знову вести переговори з опонентами і підписувати новий Універсал? Чи знайти шлях грамотного юридичного закріплення повноважень усіх без винятку владних інституцій, коли з Конституції зникне закладена у неї політреформою "каша" і будуть ухвалені закони про Кабмін, про апарат президента, про опозицію тощо?

Але де гарантія, що ці досконалі закони будуть виконуватися, адже ми бачимо спробу Кабміну додати собі повноважень прямо всупереч тексту Основного Закону?

Чи, може, заблокувати надовго всі акти Кабміну з мотивів їхньої невідповідності Конституції згідно зі ст.106.15?

Одне слово, розпочати "указну війну", а там – хоч трава в Україні не рости?

Сергій Грабовський, заступник головного редактора журналу "Сучасність"

Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування
Реклама:
Головне на Українській правді