Столична опозиція: крах культу
Відповідь на статтю "Благочестивий Олесь, або атракціон нечуваної щедрості".
18 жовтня на пленарному засіданні Київської міської ради корабель столичної опозиції отримав пробоїну нижче ватерлінії і, схоже, його "капітани" не знають, як себе далі поводити.
Про це свідчать, принаймні, дві показові речі.
По-перше, БЮТ почав голосувати за земельні рішення.
По-друге, після зміни формату проведення сесій (поновлення прямого телеефіру та запрошення журналістів до президії) опозиціонери втратили звичний майданчик для огульної та безвідповідальної критики.
Чого гріха таїти, слід реально подивитися на речі: опозиції як такої в Київраді де-факто і де-юре не існує. Вона розлетілася на друзки ще з часів свого формування та перших спроб поділити владу всередині фракцій.
Спочатку, здається, луснула фракція Блоку Віталія Кличка, потім навпіл тріснув БЮТ, ледь не половина якого заявила, що не може більше знаходитися в стані постійної істерії та хотіла б працювати конструктивно, долучившись до системної роботи.
Опозицію лише у тому разі можна вважати справжньою, якщо вона може контролювати владу, якщо у неї існує єдина злагоджена позиція і є альтернативна стратегія розвитку міста. Жодному з цих критеріїв опоненти Леоніда Михайловича Черновецького не відповідають. Більшість акцій – дрібного провокаційного характеру, повна відсутність комунікації між собою, про стратегію – краще взагалі мовчати.
Але найголовніша біда – відсутність реального лідера столичної опозиції. На сьогоднішній день так і не з’явилася фігура, яку б можна було протиставити Леоніду Черновецькому.
Незважаючи на великий перелік прізвищ кандидатів на посаду нинішнього мера, насправді лавка "спаринг-партнерів" пуста.
Бо більшість гравців – це маріонетки своїх політичних поводирів. На відміну, до речі, від того самого Леоніда Михайловича, який рівновіддалено тримається по відношенню до всіх політичних сил.
Але повернімося до подій у Київраді. 18 жовтня сталася безпрецедентна подія: аби довести громадськості, що заяви опозиції про "дерибан" (особливо щодо питань землевідведення) не що інше, як провокація, ми запросили до президії журналістів, поновили прямий телеефір та запровадили обов’язкову присутність ЗМІ на засіданні земельної, архітектурної й містобудівної та інших комісій.
До залу також були запрошені кияни, які мали цього дня отримати земельні ділянки. Більшість із них роками оббивали владні пороги, аби отримати законні "сотки" для будівництва житла або ведення господарства.
Їхні історії навіть на якийсь час розтопили крижане серце опозиції: фракція Блоку Юлії Тимошенко почала натискати на кнопки. Але, мабуть, настільки вже бютівці звикли перебувати у позі "проти", що тут же схаменулися (а, можливо, прийшла вказівка "згори"), і голосування продовжилося без них.
Таких земельних рішень – більше половини. Тобто, всі заяви опозиції про те, що на кожному пленарному засіданні влада нібито "розбазарює" столичні землі, приймаючи сотні земельних рішень, м’яко кажучи неправдиві.
Так, земельних рішень багато, але переважна більшість із них саме такого "приватного" характеру: передати звичайним киянам те, що їм належить і так по праву.
Крім того, відповідно до статей 26 і 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", до компетенції міських рад входить питання врегулювання земельних відносин. Тобто, те, що київська опозиція відмовляється працювати над врегулюванням землевідведень, є прямим порушенням як депутатського обов’язку, так і закону.
Незалежно від того, хто був, є чи буде мером столиці, він змушений разом з Київрадою займатися питаннями виділення земельних ділянок. До речі, майже половина всіх селищних, міських й обласних рад – підконтрольні БЮТ.
Вони щомісяця приймають тисячі земельних рішень. Але чомусь "дерибаном" це не називають. Виходить якась політика "подвійних стандартів" з боку БЮТ. І це при тому, що ніде, крім Києва, не чути про проведення земельних аукціонів…
Що стосується надання оренди та продажу земельних ділянок для юридичних осіб, то й тут критика опозиціонерів на адресу столичної влади "від лукавого".
Всі заяви, що нібито земля роздається "своїм", просто дешевенький піар без будь-якої аргументації. Це як у відомому анекдоті, коли йшли вибори сільського голови, і один із присутніх сказав, що у головного претендента донька – повія.
Кандидатуру відразу відхилили і головою обрали іншого. Після засідання розгублений екс-кандидат запитав у крикуна: "Миколо, у мене ж немає доньки, є лише син". На що "опозиціонер" відповів: "От іди тепер і виправдовуйся".
Приблизно такими ж аргументами у земельних питаннях оперують і столичні опозиціонери: головне обплювати, посіяти сумнів, а що виросте – нас це не стосується.
Хочу зазначити, що опозиція не спромоглася за весь час надати жодних підтверджень їхніх заяв ні в суд, ні в прокуратуру, ні в силові відомства!
Саме ці структури, а не вуличні оратори, мають виключне право на те, щоб робити висновки про законність тих чи інших дій та рішень державних органів!
Нещодавно начальник департаменту держслужби боротьби з економічною злочинністю МВС Сергій Черних заявив, що до Міністерства внутрішніх справ не надходило жодних матеріалів, які б свідчили про незаконність землевідведень, згадуваних у ЗМІ.
Логічно, що не було подібних скарг і під час керування МВС Юрієм Луценком, який сьогодні нахраписто дозволяє собі заявляти, що він "повідміняє" всі "незаконні" земельні рішення.
Думаю, наукою для всіх є майже комічна ситуація, яка склалася з поданням Блоком Віталія Кличка скарги до Київського окружного адміністративного суду про відміну рішень, які були прийняті Київрадою на пленарному засіданні 1 жовтня.
Вона є черговим підтвердженням бездумності вчинків представників опозиції. Суд просто повернув "літанії" позивачам. Виявилося, що юристи Блоку… "переплутали", до якого саме суду потрібно нести свої заяви.
Тут можна зробити два припущення: або правники Кличка мають низький фаховий рівень, або ж Блок просто вирішив таким чином створити зайвий інформаційний привід для того, аби ще раз засвітитися у ЗМІ (повертаючись до вище наведеного анекдоту)…
Проблема державного будівництва України і Києва, зокрема, лежить у психологічній площині.
Більшість громадян перебувають у якійсь зазомбованості часів перебудови, коли слово "опозиція" фактично дорівнювало поняттю правди. І мало хто помічає, що нині опозиційність перетворилася на шкуру хамелеона, яку наші політики періодично одягають, коли їм вигідно.
Це ширма, що прикриває владні амбіції цих самих нереалізованих або відсторонених від державної "годівнички" політиків.
Я можу називати так звані опозиційні сили у Києві не інакше як безвідповідальними. Бо вся їхня енергія скерована на те, щоб лише вставляти палиці в колеса, не розуміючи, що насправді заради задоволення своїх амбіцій, вони роблять гірше киянам.
Опозиційні фракції у своєму бойкоті дійшли до того, що не голосують навіть за соціальні рішення, які є першочерговими для забезпечення функціонування столиці та спрямовані на покращення життя пересічних киян.
Переконаний, що традиція, започаткована на пленарному засіданні Київради 18 жовтня, стане вирішальною для розвінчання "культу опозиції" (принаймні у Києві), як сили, нездатної скласти конкуренцію системному підходу та реальному плану розвитку Києва і неспроможної запропонувати альтернативну політику.
Утім, відкритим залишається ще одне питання: коли прийде час розвінчання "культу осіб-керманичів", які, маніпулюючи громадською думкою, використовують так звану опозицію для реалізації власних політичних авантюр?
Олесь Довгий, заступник Київського міського голови – секретар Київради
