Чому я проти популізму або Чим сьогодні ризикує Україна

Четвер, 29 листопада 2007, 15:58

Виклик популізму постав перед українцями так, як не стояв ніколи раніше. Раніше популізм був "лівий" або "правий". Дотеперішній популізм не був таким цинічним, він був лише інструментом для мобілізації прихильників.

Нині ж популізм поступово перетворюється на самостійну мету, яка формує суспільну ідеологію виправдання брехні.

Ми розуміємо, що нам брешуть, але знаємо, що так треба. Ми й самі брешемо, тому що ті, за кого ми вболіваємо, сказали нам, що так треба. Ми брешемо задля перемоги над "іншими".

Чия брехня красномовніша, радикальніша, послідовніша – той і є ефективнішим політичним лідером, який пожинає найбільший урожай голосів на виборах чи у замірах рейтингів популярності.

І дарма, що політики-популісти не можуть виконати жодної своєї обіцянки, адже "свої" виборці на це й не сподівались, вони просто вболівають за перемогу "свого" політика, і бажають поразки "чужому". Але не більше!

Варто комусь із політиків тільки заїкнутись про необхідність керуватись раціональними мотивами, змінити брехливі правила гри – його неодмінно оголосять відступником, іудою, зрадником, не гідним своїх виборців. І тиражуватимуть цей жупел у кожному виступі, аж поки "жертва" сама у це не повірить і не почне виправдовуватись, тим самим лише підтверджуючи "правоту" звинувачень.

З сумом констатую, що українська політична еліта недозволено довго зосереджена виключно на внутрішній конкуренції й зовсім занедбала конкуренцію зовнішню, конкуренцію України з іншими державами, ринками, елітами.

Зсередини України це побачити не так вже й просто, особливо, якщо ти є українським політиком і весь твій час іде на особисту участь в політичних інтригах або на спроби в них розібратись. З-за кордону Україна бачиться зовсім інакше. Думаю, що й українські громадяни збоку бачать ситуацію абсолютно інакше, ніж політики, які бачать її зсередини.

Інтерес популістів

Вибори, дякувати Богу, закінчилися. Настав час визначитись з програмою дій української влади на стратегічну перспективу. Після залізничної аварії з "білим фосфором" під Ожидовим, вибуху газу у Дніпропетровську, пожежі на шахті ім. Засядька кому ще не зрозуміло, що Україна ввійшла у смугу техногенних катастроф?

З огляду на це, продовження безвідповідальної політики популізму є не лише аморальним, а й небезпечним.

Країну потрібно буквально рятувати від зношеності інфраструктури, шкідливих застарілих технологій виробництва, загрозливої для росту економіки гіперінфляції, демографічної кризи. А головне – від безсовісного популізму безвідповідальних політиків.

У чому суть сумнозвісних українських коаліціад? В тому, що питання розподілу посад іде попереду питання про розробку програм спільної діяльності. З чого відновили свою співпрацю БЮТ і НСНУ майже рік тому? З домовленості про розподіл посад у майбутньому уряді 50/50. І лише після цього почали домагатися дострокових парламентських виборів.

Справа тут не в тому, що кадри вирішують усе, а в тому, що крісла і посади значать в українській політиці більше за все. А вже що робитимуть у цих кріслах шановні посадовці – питання другорядне.

Якщо не знають що робити – подивляться на інших і здогадаються, якщо не вміють – підлеглі підкажуть! Головне знати звідки (з бюджету), кому і скільки.

У такій логіці політичної боротьби немає місця ні моральним цінностям, ні національним інтересам, ні державній стратегії, ні перспективним планам. Стратегія популізму завідомо програшна для країни. Її носії й апологети становлять загрозу для суспільного розвитку.

Вони, замість справжніх ліків, дають країні снодійне і заспокійливе.

У стратегії популізму виборчі програми партій застосовуються, насамперед, як блискучі упаковки для залежалого політичного товару. Про справжню політику партій та блоків можна судити лише після того, як ця обгортка знімається. Лише після виборів громадянам відкривається те, що знаходиться під упаковкою. Але повернути товар неможливо, оскільки ваш чек-бюлетень уже у виборчій скриньці.

У країнах з розвинутою демократією урядові коаліції будуються на основі програми діяльності коаліційного уряду. Під виконання програми партіями підбираються політики, що спеціалізуються на тій чи іншій темі. Адже лише такі політики можуть бути ефективними виконавцями конкретних програм.

Наступного виборчого циклу виборці оцінюють їхню ефективність, порівнюючи заплановане з фактично зробленим. Це зовсім інша логіка, логіка відповідальних політиків в ефективній демократії.

Саме тому я глибоко переконаний: Україні сьогодні набагато важливіше мати програму дій уряду та підібраних для цього ефективних менеджерів, ніж суперечки про "політичну чистоту" демократичної коаліції, за якою насправді криється небажання ділитися портфелями, яких на жодну партію не вистачить...

Замість серйозної та вдумливої, а отже, відповідальної роботи щодо укладення програми дій уряду наші "батьки коаліції" зловживають політичними спекуляціями щодо зловорожості противників, підступних підкупів і таємних заколотів.

А якби вони відмовились від політики популізму, то вже давно б ліквідували усі протиріччя й недоречності власної програми.

Президент проголошує курс на європейську інтеграцію, громадська думка його у цьому

підтримує, а потенційні коаліціанти пропонують скасувати ПДВ, нібито й не знаючи, що без цього податку потрапити в ЄС неможливо.

Країна шукає місце в системі колективної безпеки Європи, а коаліціянти пропонують фактично скасувати регулярну армію. Скасування призову автоматично не призводить до появи професійної армії. Звісно, якщо вона не приходить з-за кордону.

У країні різко зростають ціни й інфляція, а потенційні коаліціанти пропонують з невідомих джерел повернути населенню заощадження Ощадбанку радянських часів! Що буде з економікою, і кому в умовах гіперінфляції будуть потрібні ці заощадження?

Всі ці популістські заяви стали можливими тому, що програма діяльності уряду не має жодного значення для українських політиків. Другий уряд Януковича працював без програми, керуючи країною цілий рік! Можливо, і наступний український уряд мріє керувати економікою у ручному режимі, не знаю. Але це - лише особисті бажання політиків, які жодною мірою не мають відношення до національної стратегії.

Досвід свідчить, що політики (принаймні, нинішнє їх покоління) ніколи не поставлять інтереси суспільства, інтереси держави вище від особистих. Примусити політикум грати за правилами, витиснути з них якісну програму дій може тільки громадянське суспільство.

Тільки воно здатне щоденно слідкувати за якістю виконання "витиснутої" програми.

Тільки таким чином політиків можна змусити діяти не лише у власних інтересах, але й у національних!

Питання від інвесторів

При розробці урядової програми нам потрібно врахувати й зауваження потенційних інвесторів.

При цьому не має значення, хто інвестує – національний капітал, чи іноземний. Якщо умови для інвестицій в Україні будуть гіршими, ніж у сусідів – туди втече не тільки закордонний інвестор, а й український!

Влада в Україні не змогла створити стабільних та передбачуваних умов для інвестицій. Інвестори вважають, що всі політичні сили в Україні не думають про майбутнє країни, а лише про те, що б нового пообіцяти виборцям.

Українські урядовці справно читають перед інвесторами одні й ті самі "правильні" тексти, нічого не роблячи в практичній площині. Гола риторика - неодмінна супутниця популізму.

Інвесторів непокоїть те, що в Україні інвестиціями опікується велика кількість органів та організацій.

Однак, на їх думку, вони є лише ширмою, що прикриває реальний процес ухвалення рішень на користь цілком конкретних фінансово-промислових груп. Ця ширма також є не чим іншим, як атрибутом популізму.

Інвестори запитують: коли буде вирішене питання запровадження ринку землі? Поки-що відповідь така: "Коли все остаточно поділять". Сьогодні в Україні майже половину землі вже поділено, 25% сконцентровано у власників, які готові її продати, а ще 25% "треба поділити".

Кожна політична сила має в своїх лавах "фахівців" з цього питання. В місцевих радах нікого не цікавлять теплопостачання, пробки й затори на дорогах, гори сміття тощо. Всіх турбує одне питання — розподіл землі. Тому, поки не буде нормального ринку землі, не питайте, чому ми такі бідні…

Наступне питання – щодо Закону "Про діяльність акціонерних товариств". Мені прямо говорили, що поки власність остаточно не буде сконцентрована в рамках закритих акціонерних товариств, цей закон не буде прийнято. Нині на заваді прийняттю цього закону стоять рейдери.

Без закону ми не створимо цивілізованого фондового ринку. А без фондового ринку нам годі сподіватись на прихід серйозних інвестицій.

На які зміни можна очікувати в податковій сфері? Якщо хтось каже, що завтра можна скасувати ПДВ, він бреше. Інша справа – поступове зменшення його розмірів та спрощення адміністрування з метою зведення нанівець його корупційного потенціалу.

Проте ми не маємо права оприлюднювати обіцянки скасування ПДВ навіть на рівні передвиборних гасел. У такий спосіб ми паплюжимо собі репутацію та відлякуємо інвесторів.

Наступне – питання детінізації. Але воно заходиться в площині тіньової заробітної плати. Ми просто зобов’язані терміново розв’язати це питання та ввести єдиний соціальний податок на рівні не вище 20%.

Чи буде ревальвація гривні? Кого буде підтримувати наступний Уряд — імпортерів чи експортерів? На Заході вже чітко спрогнозували, які зміни відбудуться з гривнею у разі приходу до влади тієї чи іншої прем’єрської команди.

Наша гривня недооцінена, проте, думаю, що таких експериментів, як у квітні-травні 2005 року вже не буде.

Питання судової реформи — питання надзвичайної ваги. Ми мусимо почати вкладати серйозні кошти в реформування судової системи.

На порядку денному стоять і питання боротьби з корупцією (насамперед, через зміну тендерних процедур і зменшення корупційного потенціалу ПДВ) та зміни правил гри на газовому ринку. Ці питання – серед найактуальніших для інвесторів.

Економіка: можливі ризики

Чи можна віднести політичну кризу 2007-го року, пов’язану з достроковими виборами, до політичних ризиків, які суттєво погіршили умови ведення бізнесу в нашій країні?

Відповідь на це питання з’явиться пізніше, адже сьогодні ми все ще маємо ситуацію, коли економічне зростання продовжується. Український бізнес виявився розумнішим від українського політикуму. Він більш динамічний, більш адаптивний, більш відповідальний.

Проте, мусимо говорити й про інше. Існує цілий ряд загроз, які мають суттєвий деструктивний потенціал. Зокрема:

* Реприватизація. "Неповага" до приватної власності може ввійти в історію економіки, як типово український політичний ризик для інвесторів;

* Надмірне адміністративне втручання в ринкові механізми. Затримане урядом у вересні-жовтні минулого року в акваторії Одеси зерно сьогодні "проросло". Тому й "пожинаємо" проблеми на зерновому ринку;

* Відсутність стабільних правил гри в умовах, коли майже щорічно міняється склад Кабміну і, відповідно, економічна політика уряду;

* Політизації Нацбанку. Включення посади глави Нацбанку в перелік позицій, що підлягають розподілу між коаліціянтами, створює ризик "розшматування" НБУ між різними політичними силами, ставить під питання його незалежність;

* Латиноамериканізація. Латиноамериканський тип економіки означає, що основна власність та влада в країні належать представникам невеликого за чисельністю прошарку населення.

В Україні після вступу в дію положень конституційної реформи 2004 року влада перейшла до представників крупного капіталу (так званих олігархів), які під завісою політичної тріскотні ділять реальну владу у Верховній Раді. За умови зміцнення такого режиму, середній бізнес ніколи не дочекається однакових для всіх правил гри;

* Втрата активної частини населення. Ще одна небезпека — поширення серед населення спокуси влаштувати своє життя окремо від України. Цим спокушаються найбільш енергійні й освічені громадяни. Втрата цих людей - це втрата майбутнього країни;

* Брак відповідальної політичної еліти. Брак людей, які ототожнюють себе з країною, - невід’ємна риса українського політикуму.

Немає державних діячів – є суцільні "політики", які під час свого перебування за межами України забувають, що, насамперед, представляють державу. Інколи здається, що головне для них – вилити якомога більше бруду на політичних опонентів, а, заодно, й на країну.

Пільги і пільговики: ідеологія і соціальна база популізму

Конституційний Суд України влітку цього року виніс рішення щодо виконання українського законодавства про пільги в повному обсязі. Рішення обов’язкове для виконання. Але глибоко популістське за своєю суттю. Забезпечення всіх пільг можливе тільки при наявності "подвійного" бюджету на 2008 рік.

Українська влада постає перед вибором: або "з’їсти" всі ресурси, бо в країні 30 мільйонів громадян мають право на різні види пільг, або наважитись на серйозні структурні реформи. Популісти це розуміють. Але все одно пропонують "їсти".

Чому? Тому, що, по-перше, вони "професійні любителі народу". А, по-друге, залишилося тільки два роки до президентських виборів. Тому їх висновок дуже простий: "Настав час знову любити народ".

Росія дуже важко хворіла під час запровадження монетизації пільг і ще не перехворіла до цих пір. Однак, побудувати нормальну економіку без монетизації пільг неможливо. Росія наважилась зробити такий крок. Це мусить зробити й Україна.

Що робити?

Політика має піднятися над сьогоденням. Ми мусимо наважитись розглядати найболючіші проблеми з позицій стратегічної перспективи, а не з позицій найближчої виборчої кампанії. Це - виклик для всієї української еліти. Досить гуртувати своїх прихильників брехнею!

Сильну державу можуть побудувати тільки патріоти. Свідомі й відповідальні. Нам треба домовитись в країні, що є дві непорушні речі - патріотизм і демократія. Все інше підлягає дискусії.

Образ Батьківщини створюють не політики, його створюють інтелектуали. Словом, звуком, жестом, поведінкою, життям в цілому.

Ми маємо зробити ставку на найобдарованіших у найрізноманітніших сферах людського життя.

Ми повинні усвідомити, що лише з відродженням і розвитком національної інтелігенції, лише з усвідомленням українською буржуазією себе як буржуазії національної, наша країна матиме велике майбутнє.

Тільки серією швидких радикальних системних реформ можна досягти значного прискорення соціально-економічного розвитку. Пора нарешті збагнути, що без реформ, які стимулюватимуть збільшення й зміцнення середнього класу, не можна досягнути жодного прориву – ні національного, ні економічного, ні соціального, ні гуманітарного.

Такі реформи, звісно, будуть непопулярні, але вони вже давно життєво необхідні. Не проводяться вони сьогодні лише тому, що несумісні з пануючим у політичному середовищі популізмом.

Український вибір

На що сподівався український бізнес, коли прийшов на Майдан у 2004 році? Він сподівався покращити власне становище шляхом встановлення єдиних правил гри для всіх.

Що відчували українські інтелектуали на Майдані, чого вони чекали від нього? Гуманітарії, технократи, студенти, люди вільних професій боролися за власну гідність і можливість обирати владу, що достойна їхньої поваги. На жаль, ні бізнес, ні інтелігенція не отримали того, чого хотіли.

Сьогодні наше головне завдання — віднайти свій шлях. Маємо три варіанти: керована демократія, латиноамериканський солідаризм або західний лібералізм.

Вибір є. Як є виклик і є ризик. Вибір – цивілізаційний, виклик – системний, а ризик – популістський. Мусимо зробити свій вибір, щоб потім не говорити дітям, що в нас його не було.

Я свій вибір зробив.

Юрій Єхануров, народний депутат України



powered by lun.ua
Головне на Українській правді