Чого очікувати Україні від відносин ЄС-Росія?
Питання відносин з Росією залишається актуальним в Європейському Союзі.
По-перше, ЄС враховує російську позицію під час вирішення питань міжнародних відносин. По-друге, Росія є стратегічним енергетичним партнером ЄС і його головним поставником енергоносіїв. По-третє, підходи до побудови відносин з Росією серед країн-членів ЄС не є однорідними.
Ці фактори не відображають весь спектр стосунків ЄС-Росія, але є основними. Як же вони відобразяться на Україні і яке місце займає російський фактор у відносинах Європейського Союзу з Україною?
ЄС і російський вплив на міжнародній арені
Російська Федерація за роки президентства Путіна значно зміцнила свій міжнародний імідж і вплив. У будь-якому випадку Росія залишається постійним членом Ради Безпеки ООН, регіональним лідером на пострадянському просторі, багатим джерелом енергоресурсів, потужною воєнною силою і ядерною державою.
Усе це примушує інших міжнародних гравців якщо не керуватись, то принаймні приймати до уваги ставлення Росії до міжнародних проблем, що лежать у сфері її національних інтересів.
Так було з питаннями статусу Косово, іранською проблемою, врегулюванням ситуації на Близькому Сході і, нарешті, опосередковано з прийняттям рішення на останньому Бухарестському самміті.
Положення Росії в світі визначає й стриманість позиції ЄС відносно українсько-російських газових диспутів. До того ж, зони геополітичного впливу Росії та ЄС пересікаються, і Україна потрапляє в цей пересічний простір.
У найближчий час Європейський Союз враховуватиме позицію Росії під час вирішення міжнародних питань і шукатиме компромісу з нею, в тому числі, й стосовно України. Враховуватиме, але не керуватиметься нею.
Підтвердження цій тезі надається в промові Європейського Комісара із зовнішніх відносин і Європейської політики сусідства Беніти Ферреро-Вальднер "Європейський Союз і Росія – майбутні перспективи" від 6 квітня 2008 року в ході Глобального семінару в Зальцбурзі.
Вона, зокрема, підкреслила: "Для нас буде важко знайти конкретні шляхи співробітництва з вирішення конфліктів у світі і особливо в нашому (ЄС і Росії - Авт.) спільному сусідньому оточенні".
Але Ферреро-Вальднер також наголошує, що Росія і ЄС залишатимуться стратегічними партнерами за причин геополітичної, економічної і культурно-історичної близькості.
Європейський Комісар відзначає: "Географічні реалії, значне розширення в торгівлі і ділові можливості, спільна історія і культури, які відображаються і багато перейняли одна в одної протягом століть, означають, що Росія і Європейський Союз завжди будуть близькими і ми залишатимемось стратегічними партнерами".
Слід очікувати, що відносно України, в політичному вимірі, ЄС враховуватиме стосунки з Росією з дотриманням прагматизму і принципів демократії та міжнародного права. Як доказ, варто пригадати лінію поведінки ЄС стосовно Росії в питанні Косово, засудження російської політики відносно Абхазії, критичну оцінку Європейським Союзом президентських виборів у Росії, відкидання в ЄС будь-якого тиску з боку Росії, в тому числі, і в ході ухвалення рішень щодо України.
Таким чином, ніщо не повинно завадити ЄС продовжити переговорний процес з Україною, поглиблюючи інтеграцію держави до Європейського співтовариства, хоча й з урахуванням позиції Росії з окремих питань, насамперед, енергетичних.
Росія – стратегічний енергетичний партнер ЄС
Під час засідання "Трійки ЄС-Росія" 13 лютого 2008 року в Бродо (Словенія) пріоритетними напрямами двостороннього співробітництва на 2008 рік було визначено розвиток енергетичного співробітництва, сприяння Росії з боку ЄС в процесі вступу до СОТ і підписання між Росією та ЄС угоди про зону вільної торгівлі.
Європейська Комісія висловила намір поглибити енергетичне співробітництво між ЄС і Росією та зафіксувати це в новій угоді.
У Зальцбурзі Європейський Комісар Беніта Ферреро-Вальднер зазначила, що енергетика продовжує домінувати в економічному аспекті відносин сторін.
Вона підтвердила вже існуючий принцип енергетичної взаємозалежності: ЄС велику частину енергоносіїв отримує з Росії, а більшість російських трубопроводів спрямовані до ЄС; енергетичний сектор на рівні виробництва потребує інвестицій, які готові надати європейські компанії, а російські компанії прагнуть розширити свою присутність на європейському ринку.
Тобто існує взаємна зацікавленість обох сторін і ЄС продовжує енергетичний діалог з Росією.
4 травня 2008 року Європейський Комісар з питань енергетики Андріс Пієбалгс у ході зустрічі в Москві з Міністром промисловості і енергетики РФ Віктором Христинко обговорив стан та перспективи двостороннього енергетичного співробітництва в світлі запланованого на 26 червня в Ханти-Мансійську саміту ЄС-Росія.
Сторонам не вдалось досягти прогресу за причин принципових розбіжностей у позиціях ЄС і Росії з доступу російських компаній на енергетичний ринок ЄС, торгівлі ядерними матеріалами, а також проектів "Південний потік" і Набукко.
Андріс Пієбалгс заявив журналістам, що Росія не продемонструвала зацікавленості в забезпеченні газу для проекту Набукко: "Ми не маємо просити Росію приєднатися до проекту, до якого вона ніколи не демонструвала інтересу".
У той же час, ЄС намагається зменшити енергозалежність від Росії. Беніта Ферреро-Вальднер відзначає, що Росія є ключовим поставником енергоресурсів для ЄС, але окрім неї є й інші країни із значними енергетичними запасами, які ЄС має намір розвивати.
Одразу після візиту Андріса Пієбалгса до Росії, 5 травня 2008 року в Брюсселі відбулася зустріч між ЄС, Туреччиною, Іраком і країнами Близького Сходу (Машрік) з метою поглиблення співробітництва з поставок природного газу. Сторонам вдалось досягти домовленостей про завершення проекту будівництва Арабського газопроводу в 2009 році та приєднання до нього Туреччини й Іраку з перспективою його підключення до проекту Набукко.
Тобто, близькосхідний та іракський газ спрямовуватиметься для наповнення газопроводу Набукко. Але на початковій стадії передбачаються поставки всього 7 мільярдів кубів на рік, що жодним чином не може зрівнятися з поставками газу з Росії, які оцінюються сьогодні в 150-160 мільярдів щороку.
Для Росії, як поставника, і для України, як головної транзитної країни, це не складає конкуренції, але є сигналом і підтвердженням того, що ЄС прагне позбутися залежності від поставок енергоносіїв зі Сходу. До того ж, і обхідний для України "Південний потік" набирає все більших обертів.
29 квітня цього року в ході візиту грецького прем’єра Константиноса Караманліса в Росію було підписано міжурядову угоду про приєднання Греції до проекту "Південний потік". Інтерес ЄС до розвитку транзитних можливостей через Україну, таким чином, може зменшитися.
Неоднорідність відношення країн ЄС до стосунків з Росією
Європейський Союз є спільнотою держав, у якому всі рішення приймаються колегіально і кожен член може заблокувати будь-яке з них, в тому числі, й відносно Росії. Саме за цієї причини до цього часу не розпочато переговори між ЄС і Росією з укладання нової угоди про стратегічне партнерство і співробітництво.
Країни Західної Європи висловлюють готовність розпочати європейсько-російські переговори, але спочатку переговори блокувала Польща, а тепер свої амбіції висловила Литва.
Вона наприкінці квітня оголосила про свою відмову надати згоду на початок переговорного процесу між ЄС і Росією та вимагає приєднати до мандату на переговори декларації, зокрема про відновлення повних поставок Росією нафти по трубопроводу "Дружба", а також про виплату збитків депортованим із окупованих країн Балтії.
Система колегіального прийняття рішень в ЄС, з одного боку, є сприятливою для України, оскільки, з огляду на підтримку з боку партнерів із Центральної та Східної Європи, ЄС не прийматиме несприятливих для неї рішень. Але, з іншого, будь-яка країна-член ЄС може заблокувати прийняття рішення про поглиблення європейської інтеграції України, враховуючи російський фактор.
Система ротаційного головування в ЄС створила ситуацію, за якої головуюча країна визначає пріоритети діяльності ЄС, як правило, враховуючи власні погляди. Так головуюча зараз Словенія спрямовує свої зусилля на Балканський регіон.
Ключовою темою засідання Ради Європи із загальних справ і зовнішніх відносин 28-29 квітня цього року був розвиток відносин з Балканськими країнами. Питанню розвитку стосунків з Росією приділялось значно менше уваги, а українське питання взагалі не розглядалось, незважаючи на загострення україно-російських відносин.
У другому півріччі 2008 року в ЄС головуватиме Франція, яка планує спрямувати головні зусилля на південний напрямок – створення Союзу для Середземномор’я. Тобто, можна очікувати, що східний напрямок сусідства ЄС не буде пріоритетним, а відносини із східними сусідами будуватимуться в рамках необхідної достатності.
Виходячи з лінії зовнішньополітичної поведінки Франції за Ніколя Саркозі, відносини ЄС з Росією складатимуться з намаганням максимально уникати гострих кутів, але з чітким дотриманням інтересів ЄС.
У такій ситуації Україні не слід очікувати на якусь преференційну увагу з боку головуючої в ЄС країни, але можна розраховувати на прагматичний підхід до вирішення питань в трикутнику Україна-ЄС-Росія.
Наступний 2009 рік розпочнеться головуванням в ЄС Чеської Республіки, яка спрямовуватиме зусилля на східний напрямок і приділятиму більше уваги відносинам з Україною. Це припущення вже отримало підтвердження.
У Спільній заяві міністрів закордонних справ країн Вишеградської групи, Швеції і України визначено побажання провести поточні переговори між Україною і ЄС так, щоб угода, яка "відображає привілейоване партнерство ЄС-Україна, була невдовзі укладена, можливо під час чеського головування в першій половині 2009 року".
Зазначене не означає, що Україна повинна чекати якогось покращення або змін. До кінця 2008 року перед державою стоїть великий ряд завдань, які необхідно вирішити для поглиблення інтеграції з ЄС.
Це і завершення переговорного процесу з підписання нової посиленої угоди, і досягнення угоди про створення зони вільної торгівлі, і посилення співробітництва в сферах енергетики, безпеки, сільського господарства (тощо), і виконання домашнього завдання з реалізації пролонгованого на 2008 рік Плану дій ЄС-Україна та з досягнення копенгагенських критеріїв.
 |
Віталій Мартинюк, аналітик УНЦПД (www.ucipr.kiev.ua), для УП
