Три погляди на демократію

Класична (одностороння) демократія

В ХХ столітті слово "демократія" стало найбільш популярним. На демократію чекають, про неї кажуть, що вона безперечно колись настане, коли ж вона настає, про неї кажуть, що вона може зникнути. Її нерідко вважають вищою і остаточною формою, яка забезпечує впевнене і благополучне існування.

У країнах, які практикують демократію, вона вже давно перестала бути як предметом страху, так і предметом поклоніння. Її противники розуміють, що за неї можна існувати, її прихильники – погоджуються, що їй властиво багато недоліків.           

По суті, лише політична думка початку ХХ століття найбільш близько підійшла до сучасного розуміння демократії, але досягнувши його, побачила, що демократія привела не до ясного і прямого шляху, а до "роздоріжжя".

Замість того, щоб вирішувати суспільні завдання, демократія сама стала завданням. Оптимісти стверджують, що істинний шлях все ще не загублено, песимісти приречено констатують початок занепаду.

Що ж це таке класична демократія, які її цілі, в чому причини її популярності?

Демократичні форми організації сягають корінням в глибоке минуле, ще в родовий устрій, і виникли вони з появою людини. Деякі вчені вважають, що демократія – один з найважливіших факторів антропогенезу, появи роду людського.

Традиції первісної демократії значно вплинули на появу перших класичних демократичних держав в Древній Греції і Римі. У працях мислителів Стародавньої Греції вперше з’являється поняття "демократія", (в перекладі з грецької, demos-народ, cratos-влада, буквально: влада народу).

Характерною рисою демократії є її еволюція. Так, кожному історичному типові держави, кожній суспільно-економічній формації відповідала своя форма демократії.

У рабовласницькій демократії (Афіни, Республіка Рим) раби автоматично виключалися з усієї системи громадських відносин. Тільки вільні громадяни користувалися правом обирати державних чиновників, брати участь у народних зборах, володіти майном тощо.

За феодалізму‚ елементи демократії почали зароджуватися у формі представницьких установ, що обмежували абсолютну владу монархів (парламент в Англії, Генеральні штати у Франції, кортеси в Іспанії, Державна Дума в Росії, Військова рада в Запорізькій Січі).

Величезний прогрес у розвитку демократії започаткували утвердження капіталізму й перемога буржуазних революцій. Завдяки ліквідації кріпацтва і скасуванню феодальних привілеїв, сформувався цілий комплекс демократичних інститутів і процедур, більшістю з яких користуються і нині.

Отже, демократія – це така система влади, при якій держава, політичні інститути залежать від суспільно (але – не юридично) оформленої волі народу. Тобто, одні дають слово, що будуть працювати на благо всіх, отримуючи за це плату та певні блага, а інші – вірять, що так все і відбуватиметься.

Тисячолітній досвід свідчить, що так не відбувалося, можновладці ніколи не дотримували слова!

Транайська демократія (фантастична)  

Письменник-фантаст Шеклі запропонував власний рецепт демократії. На планеті Транай кожен представник влади носив на шиї спеціальний медальйон – почесний символ влади.  

Цей символ було оснащено радіозв'язком і начинено вибухівкою. А в спеціальній приймальні для громадян було встановлено табло з кнопками – під ними були написані прізвища і посади можновладців.  

Так от, кожен громадянин планети міг вільно прийти в приймальню і натиснути якусь кнопку, виявивши своє відношення до роботи того чи іншого урядовця. Коли число натиснень перевищувало встановлену межу, спрацьовував вибуховий пристрій.  

При цьому у кожного урядовця була гвинтівка, з якої він на свій розсуд міг стріляти в транайців без суду і слідства, власноручно караючи злочинців. За законами планети "ліквідований" урядовцем громадянин законно вважався злочинцем.  

Утім, урядовці не часто вдавалися до зброї – це могло викликати суспільне невдоволення. Громадяни, у свою чергу, рідко навідувалися в приймальню, оскільки урядовці прагнули не давати для цього приводу.  

Таким чином, всяка форма соціального устрою базується на домовленостях – одні не хочуть стріляти, інші – натискувати кнопки. Про такі домовленості писав колись Руссо – суспільний Договір між Сувереном (народом) і правителем.

У цьому – сутність класичної демократії. В дотриманні даного слова правителем (в наші часи – урядовцем). Руссо вважав демократію можливою тільки у вигляді безпосереднього "народоправства", що сполучає законодавство з виконанням.

Ті форми держави, в яких народ залишає за собою тільки верховну законодавчу владу, а виконання передає монарху або обмеженому колу осіб, він визнавав законними з погляду "народного суверенітету", але не називав їх демократичними.

На думку Руссо, якщо і парламент, і уряд обирається Сувереном, тільки тоді може бути досягнута демократія.

Але чи існувала хоч де-небудь справжня класична демократія? Ніколи! Бо завжди була можливість з боку монарха розпоряджатися правом Суверена на власний розсуд, мотивуючи свої дії наміром боротьби за права народу.

Чому? А тому що був відсутній факт юридичної фіксації передачі прав від Суверена до правителя. А якщо так, то ніякої демократії не існує. Отже, потрібно щось таке, що могло б бути юридичним підтвердженням передачі влади правителю і відповідальності з його боку за невиконання даного слова.

За Рузвельтом, "кращим свідоцтвом любові до свободи є той стан, в якому перебуває народ. Кожна людина повинна мати однакову з іншими можливість проявити свою сутність".

Як такого досягти, якщо наявні методи демократії не дають позитивного результату? Адже завжди залишаються незадоволені. Але якщо демократію, в теперішньому розумінні, доповнити таким суспільним феноменом як оренда, то цілей демократії може бути досягнуто.

Орендна (двостороння) демократія

Що таке оренда? Як свідчать документи, оренда (лізинг) була відома людині ще з прадавніх часів. Дійсно, ідея лізингу зовсім не нова, хоча терміну "лізинг" як такого ще не існувало.

Розкриття сутності лізингової угоди бере свій початок ще за далеких часів Аристотеля (384/383-322 роки до нашої ери). Саме йому належить теза в одному з трактатів у "Риториці": "Багатство полягає в користуванні, а не в праві власності".

Іншими словами, не обов’язково для отримання доходу мати у власності будь-яке майно, потрібно лише мати право користуватися ним і в результаті цього отримувати прибуток. Орендні (лізингові) угоди були відомі і раніше. Вони укладалися ще в стародавній державі Шумер і датуються приблизно 2000 роком до нашої ери.

Глиняні таблички, знайдені в шумерському місті Ур, містять відомості про оренду сільськогосподарського знаряддя, землі, водних джерел, волів тощо. Вони розповідають про храмових священиків — орендодавців, що укладали договори з місцевими фермерами.

То чому у світі, де все суспільне може бути куплене, продане чи орендоване, причому, ще з часів Шумеру, голос громадянина має бути відданий безрезультатно для нього? Чому голос громадянина (в будь-якій країні) офіційно не може бути предметом оренди?

Адже ж, використовуючи голоси виборців, стають багатими ті і тільки ті, кому ці голоси віддані.

Як використовувати оренду у виборах? Алгоритм може бути наступним: громадянин і кандидат на обрання укладають угоду про оренду голосу громадянина терміном, наприклад, на 5 років (предмет угоди). В угоді зазначаються її умови та механізм контролю за її виконанням.

Укладання угоди може здійснюватися з ініціативи будь-якої сторони. Але для надання юридичної сили цій угоді остання має бути підписана обома сторонами і зареєстрована в присутності представника ЦВК.

Обом сторонам видаються нотаріально завірені копії, оригінал залишається в ЦВК. Можна створити ще і систему електронного обліку таких угод через Інтернет – при бажанні громадянин може переглянути свою угоду в базі ЦВК.

Умови угоди можуть бути тільки такими, які не суперечать чинному законодавству. Причому, кожний громадянин може укласти тільки одну угоду. Оренда може бути як безоплатна, так і оплачуватися кандидатом – це вже за домовленістю.

Це означає, що потрібно відповідати не тільки перед всіма виборцями разом – окремому громадянинові служити потрібно в першу чергу, раз на таке служіння хтось підписується.

Контроль за виконанням угоди здійснюється громадянином безпосередньо. У випадку порушення умов зі сторони обраного у владу, громадянин має право відкликати свою угоду.

Хто буде обраним? Ті, у яких виявиться найбільше число укладених угод. А головою відповідної владної інституції стає той, у кого найвищий рейтинг. Це – демократично, бо логічно.

Природнім є бажання кожної людини жити краще. Це можна здійснювати різними способами, як законними, так і незаконними. Хоча все у світі – відносне. Корупція і створення рівноправних можливостей – це два із можливих способів. Тільки корупція це, напевно, – потворний спосіб.

Створення рівноправних можливостей, можливо, – кращий.

Оренда голосів громадян – один із способів створення рівноправних можливостей. Щоб цей спосіб прийняти, достатньо пригадати, що наш світ є причинно-наслідковим.

Чи має ця ідея негативні сторони? Може мати, причому, одну-єдину, яка не випливає з її сутності. А саме – ніхто з теперішніх можновладців її не підтримає, мотивуючи це тим, що не можна порушувати священне право виборця віддавати свій голос (додамо – безкоштовно).

Чи є хоч одна позитивна сторона цієї ідеї? Є, причому – одна-єдина і яка випливає з її природи, – відсутність негативних сторін. Хоча мудреці кажуть, що всяке явище має в собі зародок протилежної сутності. Можливо. Але юридично зафіксований принцип рівноправності можливостей буде завжди тримати відчуття цієї протилежної сутності в зародковому стані

Вітчизняні політики полюбляють стверджувати, що народ є джерелом влади. Джерелом влади для кого? Для депутатів?

Народ є носієм влади, і аж ніяк – не джерелом. Це – кардинальні акценти.

А ще кажуть, що лише молода генерація врятує теперішню демократію і перетворить її на справжню. Та ніколи і ніде у світі! Тому що молодь виховується на усвідомленні і принципах односторонньої демократії. А через це і шукатимуть там, де вже все знайдено. І від замкненого кола не втечуть.

Усе в нашому чудовому світі змінюється. Ідеї також. Очевидно, що настала пора зміни сутності існуючої демократії. А змінити можна тільки на краще, якщо так доповнити існуюче, щоб виникло відчуття відсутності суперечностей.

Необхідно односторонню демократію замінити демократією рівноправних можливостей.

Анатолій Ковальчук, для УП