Три погляди на демократію

П'ятниця, 23 травня 2008, 12:28

Класична (одностороння) демократія

В ХХ столітті слово "демократія" стало найбільш популярним. На демократію чекають, про неї кажуть, що вона безперечно колись настане, коли ж вона настає, про неї кажуть, що вона може зникнути. Її нерідко вважають вищою і остаточною формою, яка забезпечує впевнене і благополучне існування.

У країнах, які практикують демократію, вона вже давно перестала бути як предметом страху, так і предметом поклоніння. Її противники розуміють, що за неї можна існувати, її прихильники – погоджуються, що їй властиво багато недоліків.           

По суті, лише політична думка початку ХХ століття найбільш близько підійшла до сучасного розуміння демократії, але досягнувши його, побачила, що демократія привела не до ясного і прямого шляху, а до "роздоріжжя".

Замість того, щоб вирішувати суспільні завдання, демократія сама стала завданням. Оптимісти стверджують, що істинний шлях все ще не загублено, песимісти приречено констатують початок занепаду.

Що ж це таке класична демократія, які її цілі, в чому причини її популярності?

Демократичні форми організації сягають корінням в глибоке минуле, ще в родовий устрій, і виникли вони з появою людини. Деякі вчені вважають, що демократія – один з найважливіших факторів антропогенезу, появи роду людського.

Традиції первісної демократії значно вплинули на появу перших класичних демократичних держав в Древній Греції і Римі. У працях мислителів Стародавньої Греції вперше з’являється поняття "демократія", (в перекладі з грецької, demos-народ, cratos-влада, буквально: влада народу).

Характерною рисою демократії є її еволюція. Так, кожному історичному типові держави, кожній суспільно-економічній формації відповідала своя форма демократії.

У рабовласницькій демократії (Афіни, Республіка Рим) раби автоматично виключалися з усієї системи громадських відносин. Тільки вільні громадяни користувалися правом обирати державних чиновників, брати участь у народних зборах, володіти майном тощо.

За феодалізму‚ елементи демократії почали зароджуватися у формі представницьких установ, що обмежували абсолютну владу монархів (парламент в Англії, Генеральні штати у Франції, кортеси в Іспанії, Державна Дума в Росії, Військова рада в Запорізькій Січі).

Величезний прогрес у розвитку демократії започаткували утвердження капіталізму й перемога буржуазних революцій. Завдяки ліквідації кріпацтва і скасуванню феодальних привілеїв, сформувався цілий комплекс демократичних інститутів і процедур, більшістю з яких користуються і нині.

Отже, демократія – це така система влади, при якій держава, політичні інститути залежать від суспільно (але – не юридично) оформленої волі народу. Тобто, одні дають слово, що будуть працювати на благо всіх, отримуючи за це плату та певні блага, а інші – вірять, що так все і відбуватиметься.

Тисячолітній досвід свідчить, що так не відбувалося, можновладці ніколи не дотримували слова!

Транайська демократія (фантастична)  

Письменник-фантаст Шеклі запропонував власний рецепт демократії. На планеті Транай кожен представник влади носив на шиї спеціальний медальйон – почесний символ влади.  

Цей символ було оснащено радіозв'язком і начинено вибухівкою. А в спеціальній приймальні для громадян було встановлено табло з кнопками – під ними були написані прізвища і посади можновладців.  

Так от, кожен громадянин планети міг вільно прийти в приймальню і натиснути якусь кнопку, виявивши своє відношення до роботи того чи іншого урядовця. Коли число натиснень перевищувало встановлену межу, спрацьовував вибуховий пристрій.  

При цьому у кожного урядовця була гвинтівка, з якої він на свій розсуд міг стріляти в транайців без суду і слідства, власноручно караючи злочинців. За законами планети "ліквідований" урядовцем громадянин законно вважався злочинцем.  

Утім, урядовці не часто вдавалися до зброї – це могло викликати суспільне невдоволення. Громадяни, у свою чергу, рідко навідувалися в приймальню, оскільки урядовці прагнули не давати для цього приводу.  

Таким чином, всяка форма соціального устрою базується на домовленостях – одні не хочуть стріляти, інші – натискувати кнопки. Про такі домовленості писав колись Руссо – суспільний Договір між Сувереном (народом) і правителем.

У цьому – сутність класичної демократії. В дотриманні даного слова правителем (в наші часи – урядовцем). Руссо вважав демократію можливою тільки у вигляді безпосереднього "народоправства", що сполучає законодавство з виконанням.

Ті форми держави, в яких народ залишає за собою тільки верховну законодавчу владу, а виконання передає монарху або обмеженому колу осіб, він визнавав законними з погляду "народного суверенітету", але не називав їх демократичними.

На думку Руссо, якщо і парламент, і уряд обирається Сувереном, тільки тоді може бути досягнута демократія.

Але чи існувала хоч де-небудь справжня класична демократія? Ніколи! Бо завжди була можливість з боку монарха розпоряджатися правом Суверена на власний розсуд, мотивуючи свої дії наміром боротьби за права народу.

Чому? А тому що був відсутній факт юридичної фіксації передачі прав від Суверена до правителя. А якщо так, то ніякої демократії не існує. Отже, потрібно щось таке, що могло б бути юридичним підтвердженням передачі влади правителю і відповідальності з його боку за невиконання даного слова.

За Рузвельтом, "кращим свідоцтвом любові до свободи є той стан, в якому перебуває народ. Кожна людина повинна мати однакову з іншими можливість проявити свою сутність".

Як такого досягти, якщо наявні методи демократії не дають позитивного результату? Адже завжди залишаються незадоволені. Але якщо демократію, в теперішньому розумінні, доповнити таким суспільним феноменом як оренда, то цілей демократії може бути досягнуто.

Орендна (двостороння) демократія

Що таке оренда? Як свідчать документи, оренда (лізинг) була відома людині ще з прадавніх часів. Дійсно, ідея лізингу зовсім не нова, хоча терміну "лізинг" як такого ще не існувало.

Розкриття сутності лізингової угоди бере свій початок ще за далеких часів Аристотеля (384/383-322 роки до нашої ери). Саме йому належить теза в одному з трактатів у "Риториці": "Багатство полягає в користуванні, а не в праві власності".

Іншими словами, не обов’язково для отримання доходу мати у власності будь-яке майно, потрібно лише мати право користуватися ним і в результаті цього отримувати прибуток. Орендні (лізингові) угоди були відомі і раніше. Вони укладалися ще в стародавній державі Шумер і датуються приблизно 2000 роком до нашої ери.

Глиняні таблички, знайдені в шумерському місті Ур, містять відомості про оренду сільськогосподарського знаряддя, землі, водних джерел, волів тощо. Вони розповідають про храмових священиків — орендодавців, що укладали договори з місцевими фермерами.

То чому у світі, де все суспільне може бути куплене, продане чи орендоване, причому, ще з часів Шумеру, голос громадянина має бути відданий безрезультатно для нього? Чому голос громадянина (в будь-якій країні) офіційно не може бути предметом оренди?

Адже ж, використовуючи голоси виборців, стають багатими ті і тільки ті, кому ці голоси віддані.

Як використовувати оренду у виборах? Алгоритм може бути наступним: громадянин і кандидат на обрання укладають угоду про оренду голосу громадянина терміном, наприклад, на 5 років (предмет угоди). В угоді зазначаються її умови та механізм контролю за її виконанням.

Укладання угоди може здійснюватися з ініціативи будь-якої сторони. Але для надання юридичної сили цій угоді остання має бути підписана обома сторонами і зареєстрована в присутності представника ЦВК.

Обом сторонам видаються нотаріально завірені копії, оригінал залишається в ЦВК. Можна створити ще і систему електронного обліку таких угод через Інтернет – при бажанні громадянин може переглянути свою угоду в базі ЦВК.

Умови угоди можуть бути тільки такими, які не суперечать чинному законодавству. Причому, кожний громадянин може укласти тільки одну угоду. Оренда може бути як безоплатна, так і оплачуватися кандидатом – це вже за домовленістю.

Це означає, що потрібно відповідати не тільки перед всіма виборцями разом – окремому громадянинові служити потрібно в першу чергу, раз на таке служіння хтось підписується.

Контроль за виконанням угоди здійснюється громадянином безпосередньо. У випадку порушення умов зі сторони обраного у владу, громадянин має право відкликати свою угоду.

Хто буде обраним? Ті, у яких виявиться найбільше число укладених угод. А головою відповідної владної інституції стає той, у кого найвищий рейтинг. Це – демократично, бо логічно.

Природнім є бажання кожної людини жити краще. Це можна здійснювати різними способами, як законними, так і незаконними. Хоча все у світі – відносне. Корупція і створення рівноправних можливостей – це два із можливих способів. Тільки корупція це, напевно, – потворний спосіб.

Створення рівноправних можливостей, можливо, – кращий.

Оренда голосів громадян – один із способів створення рівноправних можливостей. Щоб цей спосіб прийняти, достатньо пригадати, що наш світ є причинно-наслідковим.

Чи має ця ідея негативні сторони? Може мати, причому, одну-єдину, яка не випливає з її сутності. А саме – ніхто з теперішніх можновладців її не підтримає, мотивуючи це тим, що не можна порушувати священне право виборця віддавати свій голос (додамо – безкоштовно).

Чи є хоч одна позитивна сторона цієї ідеї? Є, причому – одна-єдина і яка випливає з її природи, – відсутність негативних сторін. Хоча мудреці кажуть, що всяке явище має в собі зародок протилежної сутності. Можливо. Але юридично зафіксований принцип рівноправності можливостей буде завжди тримати відчуття цієї протилежної сутності в зародковому стані

Вітчизняні політики полюбляють стверджувати, що народ є джерелом влади. Джерелом влади для кого? Для депутатів?

Народ є носієм влади, і аж ніяк – не джерелом. Це – кардинальні акценти.

А ще кажуть, що лише молода генерація врятує теперішню демократію і перетворить її на справжню. Та ніколи і ніде у світі! Тому що молодь виховується на усвідомленні і принципах односторонньої демократії. А через це і шукатимуть там, де вже все знайдено. І від замкненого кола не втечуть.

Усе в нашому чудовому світі змінюється. Ідеї також. Очевидно, що настала пора зміни сутності існуючої демократії. А змінити можна тільки на краще, якщо так доповнити існуюче, щоб виникло відчуття відсутності суперечностей.

Необхідно односторонню демократію замінити демократією рівноправних можливостей.

Анатолій Ковальчук, для УП



powered by lun.ua
Головне на Українській правді
Підпишіться на наші повідомлення!