Полігон на теренах України
Тутешній спосіб існування нагадує чудернацьку, бездарну і безглузду виставу про політику, що виснажує і втомлює свідомість нації, на догоду комусь змінює її мораль і руйнує життєві орієнтири.
Перевтомлений і придавлений інформаційним ґвалтом соціум все менше реагує так, як має реагувати державна нація.
Дуже прикро, що ця хвороба розвивається і уповні проявилася на перевиборах київського мера і міської ради. Крім неприємних асоціацій, мимоволі, виникає передчуття чогось гіршого, що невдовзі може спіткати всю Україну.
Не може гіркий урок Києва не мати наслідків для всіх нас, адже за українськими мірками – зневажено столицю. Скидається на те, що позачергові вибори в Києві були якимось диявольським експериментом, випробуванням якоїсь технології на столичному полігоні.
Випробування пройшли успішно для замовників і це повинно переконати багатьох українців у згубності улюбленої тактики: перечекати в окопах і потім відновити історичну справедливість. Поки будемо ліниво сперечатися про національну ідею і лаяти президента, по наших головах пройдуть ті, хто вже мають реальну технологію виборів президента під себе руками-голосами українців.
Ця технологія успішно випробувана і є надзвичайно небезпечною і може цього разу підірвати дивовижну українську здатність до національного виживання.
Мова йде про так звану "демократію безвиході". Вона поєднує два, на перший погляд, конкуруючі процеси і мимоволі охоплює весь політикум, незалежно від бажання учасників. Це надполітична технологія і одночасно аполітична. Тому вона особливо небезпечна для національної державності.
Перша частина технології – культивування тотальної недовіри до української влади і насаджування синдрому звикання до щоденного українського негативу та публічного зневажання державних інститутів, державної мови і цінностей титульної нації.
При цьому стає вигідно платити трудящим якомога менше, адже бідні і зневірені – це бажаний електорат, здатний поспівчувати і проголосувати задарма, ради красивої обіцянки чи за 100-200 гривень.
Частина друга: на фоні наслідків культивації недовіри до влади, контрастно і вигідно демонструвати співчуття, робити добрі господарські справи і надавати дрібну допомогу конкретним знедоленим. При цьому жодного сентименту до українських етнічних цінностей і ультрасучасна боротьба з українським націоналізмом.
Мета цієї комплексної технології – перетворення збіднілого електорату в слухняне знаряддя для голосування за будь-кого. Безвихідь є чудовим важелем інформаційного тиску, щоб громада приймала невигідні і неприємні для себе рішення спересердя чи за гроші.
Ця технологія має добрячу дозу цинізму і в цьому теж її сила – працюючому середньому класові смертельно не захочеться йти на такі вибори, а цього і домагаються. Відсікти свідомий електорат – хай працюють за півдарма і наповнюють бюджет, як джерело підгодовування електорату основного!
Голосів знедолених і фанатиків завжди буде більше.
Така технологія є оптимальною для всіх бажаючих керувати шляхом нечесної політики і маніпуляцій. Вона готувалася довго і до неї призвичаювали з самого початку незалежності. Тепер її випробували – це ж подія!
Тому не варто дивуватися чому домінуючі політики не зробили все можливе, щоб Київ обрав ліпшого мера, маючи для цього реальні шанси. Складається враження, ніби не це, насправді, турбувало високопоставлену політичну еліту, а польові дослідження нової безпрограшної технології здобуття влади.
Чимало аналітиків схиляються до того, що столичні перевибори стали ареною, майданчиком для випробування технологій наступних президентських чи парламентських виборів. Дехто навіть прогнозує участь Черновецького в президентських виборах як технічного кандидата.
Попри відволікаючі розмови про українського канцлера і "парламентську республіку", пост президента є найбажанішою метою в країні бідного і зневіреного електорату. Не дуже віриться, що несподіване позитивне голосування БЮТ за новий закон про Кабінет Міністрів є останньою великою поступкою Ющенкові.
Юлія Тимошенко не схильна до поступок.
Такий жест можна сміливо робити, коли є добрий план перемоги на майбутніх виборах. Для сучасної лівої політики багатих політиків-обіцяльників електорат треба тримати в бідності і депресії, тому уряд завжди буде винуватим в усіх бідах і приречений на часті зміни.
"Демократія безвиході", власне, тримає на плаву сучасних політиків, а їм дуже не хочеться поступатися політикам-державникам. Проблема ще й у тому, що панування "демократії безвиході" в Україні вигідно світовим сусідам.
Увесь світ живе подвійними стандартами і кожен дбає виключно про пріоритет власних інтересів, не маючи резону допомагати слабшому стати сильнішим.
Тому український експеримент виявився напрочуд непоганим винаходом до часу глобалізації, коли стало можливо купити собі трохи інформаційного простору. І за допомогою куплених чи власних ЗМІ, руйнувати мораль, без якої демократія – лиш спосіб оформлення купленої чи придбаної обманом електорату влади.
Дехто сприйме як фантазію наведені вище ознаки зародження нової технології здобуття влади політиками. Хай це буде гіпотезою, своєрідним застереженням від неприємного повороту долі! Хоча підстави для занепокоєння є і вони прямо обумовлені спостереженнями за київським експериментом.
Дещо схоже на "демократію безвиході" вже було в українській історії і описане як Велика Руїна. Читаючи про цей час в літературі, дивувалися: як це змогли волелюбні і не обділені здоровим глуздом козаки, тим паче козацька старшина, піддатися на намову чужинців і шукати авторитету вищої влади у московського царя?
Не віриться, що практичні і релігійні селяни могли повірити безбожним більшовицьким агітаторам і власними руками душити рідну українську державність. Все ж не повірили Іванові Франкові, який переконав у згубності соціалізму для національної державності, а повірили Винниченкові, потім агітаторам Лева Троцького.
Тому ця фантазія не на пустому ґрунті.
На цих перевиборах наочно доведено факт, що виборців з допомогою технології "демократії безвиході" можна "підвести" до небажаного для себе рішення, використовуючи нечесну гру, підкуп і простий механізм формальної демократії – виборів.
Якщо використати таку технологію на всеукраїнському рівні, зокрема на президентських виборах, можна одержати так звану "стабільність" в сенсі як завгодно тривалої і саморегульованої "демократії безвиході".
Певні ознаки можливості подібного сценарію в Україні вже проглядаються. По-перше, політикум будує свій успіх не на ґрунті підтримки працюючих, а на обіцянках допомоги бідним, тому парадоксально зацікавлений у збільшенні бідності, як джерелі електорату з настроями безвиході, і, водночас, не бажає збільшувати платню працюючим.
Тому ризикуємо жити в стані постійної боротьби з бідністю і культивації незадоволення українською владою, щоб потім, з безвиході, голосувати за тих самих при владі.
По-друге, виникає виграшний шанс в того, хто у час пустопорожніх обіцянок політиків робитиме маленькі, суто матеріальні, справи-подарунки конкретним людям, старанно це рекламуючи.
По-третє, ЗМІ і політтехнологи підтвердили готовність працювати за гроші на створення будь-якої "громадської думки", видаючи це за свободу слова. Від них вимагатиметься підтримувати незадоволення будь-якою українською владою і окремими політиками, спрямовувати народні претензії в русло вимог соціальної допомоги і зниження цін, замість домагань гідного заробітку працюючим.
Демонстрація – смакування корупції, продажності влади і мислимих і немислимих масштабів "купівлі голосів".
Все до того, щоб чесний, знервований виборець завжди почувався лохом і не пішов на вибори чи проголосував спересердя за 200 гривень. Якщо скрізь корупціонери, то чого втрачати хоч малі гроші! Таке падіння суспільної моралі за певних умов цілком можливе.
Конкретні подачки і добрі справи на фоні значної деморалізації електорату – це виграшна альтернатива загальному безпредметному політичному популізмові, технологія, яка може успішно спрацювати на майбутніх президентських виборах.
Тому побіжні міркування про участь у майбутніх виборах Черновецького, як технічного кандидата, мають сенс. Більш того, несподівано для всіх Черновецький може виявитися основним кандидатом на пост президента з великими шансами виграти.
Кажете жарт? Автор сказав, що це гіпотеза, але хто знає до якого стану буде доведене правлячими політиками українське суспільство і чи не самознищаться потенційні лідери перегонів?
Кандидат типу Черновецького в такому разі має всі шанси. Принаймні Черновецький вивчив уроки київських перевиборів ще до їх початку. В його інтересах зробити все можливе для задобрення киян в очікуванні терпимого ставлення, потім звикання з елементами симпатії, в контрасті з мерами небагатих провінційних центрів.
Ще трішки – і до його російськомовності та вміння домовлятися з усіма, навіть з народом, звикне вся Україна . Час сприяє притерпілості. А слава доброчинця і господаря – це щось значить в епоху популізму!
Дехто з українців почухає чуба, невдоволений відомим ставленням кандидата до державної мови, але може спересердя проголосувати за Такий парадокс: "демократію безвиході".
Краще, хай це комусь видасться повною маячнею, автор й сам в це не бажає вірити, але не зайво пам’ятати про подібний варіант – "демократію безвиході". Бути насторожі – це єдиний спосіб уникнути неприємностей.
Щоб Україна пішла шляхом стрімкого, успішного розвитку, треба не ідеалізувати демократію і остерігатися навіть гіпотетичних намірів чи фантазій політичних чудотворців, що волею долі обрали український полігон.
 |
Володимир Ференц, Івано-Франківськ, для УП
