Агенти впливу – Бут, Жванія, Рудьковський – як з ними боротися

Вівторок, 17 червня 2008, 17:39

Схоже, й останній приклад, коли парламентську коаліцію брутально "взув" такий собі нардеп Бут, який кілька років тому легалізувався в Україні, ще й понині перебуває на обліку російських збройних сил, нікого нічому не навчить.

Держава наша, на жаль, перетворюється на прохідний двір для різного калібру пройдисвітів. Можновладцям не до того, кожен набиває кишені й готується до чергових виборів.

Широку громадськість, здається, нічим вже не здивуєш – межа сприйняття негативної інформації, усілякого роду компроматів та звинувачень помножені на відвертий цинізм "еліти", виробили стійкий імунітет до речей, котрі в цивілізованому світі прийнято вважати несумісними з людською мораллю.

Суспільство вироджується буквально на очах.

Те, що вчора здавалося аномальним, сьогодні стає загальноприйнятим. Тон задає верхівка, простому люду нічого іншого, як наслідувати по-своєму, не залишається.

Небаченого розмаху набула корупція – і не лише в сфері макроекономіки, а й на побутово-жеківському рівні, коли за будь-яку послугу слід, як кажуть у Львові, "по-людському дякувати".

Хабар став таким же звичним, як сіль до страви. Нікого нічим не здивувати – ні мільярдами доларів, захованими в офшорах, ні мільйонами, щоб потрапити в закритий депутатський список, ні сотнею гривень від Чорновецького, ні цукерками з коньяком для жеківського сантехніка.

Чому ж, скажіть, повинні дивуватися, коли шахрай, потрапивши в коло обраних, за чотири мільйони доларів та й ще за протекцією члена уряду, наклав на всі попередні домовленості, від чого так звана демократична коаліція лопнула, як мильна бульба?

То ж не треба її лідерці робити круглі очі типу "тримайте зрадника!" – не допоможе і навіть як піар не спрацює.

Ніхто не повірить, мов тій пожежі, котра одного разу справді-таки спалахнула. Тим більше, що пройдисвіт недвозначно визнав: усього дав "на лапу" чотири мільйони. Два пішли в "касу" партії, а куди зникли ще два – може, корова язиком злизала…

Блискавична кар’єра такого собі Бута, який, до речі, закінчив два московських воєнних внз з відзнаками і є учасником парадів на Красній площі, самі розумієте, давала змогу отримати українське громадянство і прохідне місце в депутатському списку.

Подейкують, міністр МВС Луценко вважав для себе за честь сфотографуватися поруч з таким здібним і вправним депутатом. Так само, як поруч з Рудьковським та Жванією.

Останнім, як ми знаємо, не один рік "непосильної" праці довелося докласти, щоб так само легалізуватися в Україні, увійти в вузьке коло осіб, наближених до Мороза і Луценка відповідно.

Як і в біографії Бута, у цих прихильників соціалістичної ідеї є одна спільність. В Україну вони потрапили транзитом через Росію. В особових справах кожного – немало "білих плям" стосовно освіти, анкетних даних, бізнесу.

Скажімо, нікому невідомий Давид Жванія, діставшись України, одразу ж "піднявся" як бізнесмен. І нікого, до речі, це особливо не насторожило, ніби займатися таким специфічним бізнесом, як ТВЕЛи, – все рівно, що тримати кіоск з шаурмою.

Згодом трапилося незрозуміла й заплутана історія з Іваном Рибкіном і його "викраденням", невдовзі виявилося, що Жванія на дружній нозі з Березовським, і через його руки, які ж, звичайно, нічого не крали, пройшов не один мільйон доларів на "розвиток демократії в Україні".

Щоправда, як стверджує тепер сам Березовський, грошики кудись зникли, в чому він підозрює, зокрема і Давида Жванію, подавши позов в Британський суд, котрий, виходячи з недавніх відомих подій, цілком має посісти місце рідного Печерського в безкінечних розборках українських можновладців.

Досі залишається загадкою, як цей добродій зумів наблизитися до тодішнього кандидата в президенти, став йому кумом, і настійливо – "до семи разів" – вмовляв і примушував відвідати таємну вечерю "на одній відомій дачі", після якої вірогідному кандидатові зробилося зле.

Та це не завадило Жванії стати міністром надзвичайних ситуацій і згодом, скориставшись зручним приводом, змінити дах "Нашої України" на привабливіше прикриття "Народної самооборони".

З багатьох, далеко не гусарських, подвигів Миколи Рудьковського, який пробивався в Україну глухими селами Чернігівщини, приховуючи білі плями власної біографії й освіти, варто згадати спец операцію по запрошенню до Києва і організації гучної прес-конференції так званої туркменської опозиції, що остаточно зіпсувало стосунки з офіційним Ашгабатом і коштувало кар’єри ряду українських дипломатів.

Ця операція дозволила Рудьковському стати розпорядником коштів соцпартії, які надходили, звісно, не з України, а з сусідньої держави. Так вони й працювали: Мороз відповідав за ідеологію, а Рудьковський – за фінанси партії.

Бут достойно поповнив цей перелік, вийшовши з демократичної коаліції. І не просто так, а в день візиту Ющенка до Санкт-Петербурга, де наш президент вперше мав зустрітися з обраним президентом Росії.

Що це, якщо не прямий тиск на главу держави? Адже можливості його політичного маневру, завдяки старанням офіцера запасу російської армії, на переговорах були суттєво обмеженими.

Уявімо, що відбулося б навпаки – українець, приїхавши до Росії, за рік-півтора став її громадянином, пройшов у Держдуму, вчинив політичний скандал…

Гадаю, якщо б навіть йому протежував особисто Путін, і тоді таке – маловірогідне. Бо у сусідів вибудована і діє система: обов’язкова реєстрація, суворий режим обліку. Відповідні органи "просвітили" б до десятого коліна, а коли б щось запідозрили – вислали б негайно, ще й вибачення довелось би просити.

У нас же такі "жевжики" не тільки почуваються господарями, а й у "Свободі слова" з ведучим полемізують про долю України.

Або, уявімо, з Штатів приїхала людина, осіла, залишаючись при цьому на службі в американській армії, стала депутатом. Ото б наша "п’ята колона" лемент вчинила б, місця мало! А з Росії – будь ласка!

І так у всьому, включаючи економіку. Дійшло до того, що ми в державі не знаємо, кому віддаємо на поталу свої природні монополії, багатство надр, про що свідчать скандал з "РосУкрЕнерго", або навколо розробки чорноморського шельфу. Дохазяйнувалися …

Чому можлива поява таких політичних перевертнів та ще й з чужої держави в українському політикумі?

Доводиться констатувати, що, починаючи з 2005 року, Служба безпеки України, котра покликана виявляти і протидіяти агентам впливу, а якщо потрібно то і видворяти їх за межі України, зазнала значної руйнації.

Це трапилося не в останню чергу через дилетантизм і невігластво Ющенка, його майже паталогічного остраху перед СБУ.

Керівництво українською спецслужбою віддано на відкуп спочатку секретаріату, а згодом – одноосібно його керівникові. Було зроблено все, щоб нав’язати невластиві спецслужбі функції, наприклад, боротьбу з корупцією.

І навпаки, контррозвідувальну функцію СБУ фактично розвалено, відкинуто, як непотрібну. Але ж для того й існує спецслужба, щоб здійснювати контррозвідувальні функції. Вивчати ситуацію, виявляти агентів впливу, викривати їх і, якщо треба, висилати за Хутір Михайлівський.

У тому числі й окремих депутатів, які пройшли по "закритих" списках.

У складі СБУ повинні діяти підрозділи, здатні контролювати вільну діяльність іноземних розвідок, як в Україні, так і за її межами. Справжні професіонали або самі пішли, або їх пішли. Зараз там банкують вихідці з закарпатського краю.

Очолює СБУ вже котрий місяць виконуючий обов’язки, якому не відмовляють, але й не затверджують. Подейкують, що видне місце про всяк випадок "засушив" для себе найвідоміший представник сонячного Закарпаття. Воно й зрозуміло: "польоти" у людини ризиковані, отож і подбав про запасний аеродром завчасно.

Як результат – спецслужбі завдано серйозних збитків, фактично її зруйновано. Як власне й державницький механізм, який виключав би повністю проникнення на територію України людей з сумнівною репутацію, отримання ними громадянства, зрощуванню з політичною елітою.

Незрозуміла й роль Держкомітету у справах національностей і релігій, який нібито займається міграційними процесами. Проте, через постійну зміну керівництва і безкінечне реформування, перетворився фактично на "шарошку", де за представлення українського громадянства діють спеціальні розцінки.

Ця установа працює під гаслом: "Хто ще не встиг оформити українське громадянство?".

За радянських часів питання отримання громадянства, міграції були одним з головних у всьому конттрозвідувальному полі країни. Людина не могла просто так з» явитися, невідомо звідкіля, як Пилип з конопель, або Бут з Москви, та ще й одразу ввійти у політичну еліту.

На жаль, в сучасній Україні таке цілком можливе. Не в останню чергу – через недооцінку спецслужби, втрату класичної форми керівництва нею.

У той же час Росія стабілізувала свій політичний і економічний розвиток саме з допомогою спецслужб — ФСБ, зовнішньої розвідки, військової, працівники яких пройшли професійний вишкіл на Кавказі, в інших гарячих точках.

І зовсім не порівняти ту увагу, умови праці й побуту, скажімо, які виявляв і виявляє Путін – сам виходець з цієї системи – з жалюгідними умовами нашої СБУ, де на трьох співробітників – один комп’ютер, а за мобільний телефон доводиться розраховуватися з власної зарплати…

До речі, США, після теракту 11 вересня, об'єднали свої більш як півтора десятка спецслужб в єдиний центр.

У нашому випадку словосполучення "єдиний центр" звучить показово двозначно, бо у нас він якщо і діє, то далеко не на користь Україні.

Володимир Кулеба, для УП

Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування
Реклама:
Головне на Українській правді