Шахові бої без правил: Казус Тимошенко
Шахові бої без правил. ЧАСТИНА ТРЕТЯ. ТИМОШЕНКО.
Читайте також Шахові бої без правил. Частина перша та Про Лазаренка, дострокові вибори і розвал БЮТ зсередини
Події мчаться з невблаганною швидкістю. Генеральний план бою змінюється просто на очах. Здається, Віктор Ющенко (чи все-таки Віктор Балога?) відклав свої плани бліцкригу щодо коаліції. Принаймні, до осені.
Депутатів, як відомо, як і курчат, – по осені рахують. Плюс до всього – і це підтвердить кожен психіатр – восени загострюються всі психічні захворювання. Загострюються і заклопотаність політичними процесами, і бажання самому стати учасником політичного процесу.
Автор уже детально зупинялася на можливих ходах президента і на його діяльності з ослаблення позицій прем'єр-міністра. Але очевидно, що Юлія Тимошенко теж не буде сидіти і чекати, коли ж секретаріатові президента вдасться опустити її рейтинг до нульового показника.
Вона теж постарається показати зуби своєму колишньому союзникові. Чим же може відповісти прем'єр на дії президента?
У першу чергу Тимошенко розуміє: її слабке місце – тінь. У тіні, у кулуарах вона програє. Політичні процеси, які Тимошенко заводить в тінь, не підвищують електоральної довіри.
Тимошенко – класично хвора політичною клаустрофобією: вона боїться кабінетних ігор і розборок. Їй потрібні відкриті площі й апеляції до громадян, до електорату. Тоді відбувається енергетичне підживлення Тимошенко.
Вона може говорити відверту неправду або милі дурниці – але вимовляє все це переконливо, і спіймати її на брехні дуже важко. Адже електорат Тимошенко сприймає її не розумом, а серцем, шукає не зміст, а інтонації.
Тимошенко, швидше за все, буде наполягати на колективній відповідальності уряду і президента за стан справ у країні. І матиме рацію. Губернаторська вертикаль, а також голови райадміністрацій знаходиться під контролем президента – прем'єр-міністр не має важелів впливу на регіони.
З цим свого часу зіткнувся прем'єр Янукович – під час протистояння з секретаріатом президента. Тоді один з міністрів скаржився: мовляв, працюємо, підвищуємо зарплати громадянам, піклуємося про незаможних, про незахищених, а на місцях губернатори дають команди саботувати наші ініціативи, а потім розповідають про те, який у нас поганий і нікудишній уряд.
При цьому ідеї відправити декількох губернаторів у показову відставку, Ющенко не підтримує.
До речі, і відставка Януковича та його кабінету була почасти пов'язана із саботажем губернаторів. От і зараз спроби Тимошенко викликати губернаторів "на килим" і вплинути на процес призначення губернаторів в окремих областях не набули особливого ефекту. Губернатори просто не прийшли до Тимошенко.
Навіть обвинувачення на адресу декількох губернаторів, у тому числі дніпропетровського і запорізького, щодо того, що їхні регіони показують найвищі темпи інфляції, залишилися без уваги президента.
А тому виходить, що Тимошенко може апелювати до народу, особливо під час поїздок у регіони, де може відкрито критикувати місцеву владу, заявляючи про корумпованість і закостенілість усієї президентської вертикалі. Можливо, з ініціативи Тимошенко почнуть створюватися на місцях якісь "комітети народного контролю" чи інші структури громадської непокори.
У будь-якому випадку, як тільки Тимошенко підніме гасло "Колективної відповідальності" - вона перекладе 90% відповідальності на плечі президента. І незабаром критика Тимошенко з боку президента чи його представників повернеться бумерангом на Банкову – народ буде звинувачувати в усіх бідах не уряд, але владу, з якою будуть асоціюватися і президент, і Кабінет Міністрів, і Верховна Рада.
Ще одною формою роботи Блоку Тимошенко проти умовної "партії влади" може стати диверсійна діяльність з розвалу НУНС і позбавлення президента опори на перевірені і, здавалося б, надійні кадри. Уже зараз видно плоди цієї роботи. Тимошенко відкрито простягає руку дружби представникам "Самооборони".
Паралельно Тимошенко буде вести постійні переговори з Партією Регіонів. Буде вести майже відкрито. Природно, ні про які домовленості і ні про яке співробітництво, створення коаліції "на двох" не може бути і мови. Але Тимошенко просто необхідно "увігнати Ющенка в комплекси", та так, щоб ночами його мучили кошмари.
З тією метою чи не щотижня буде з'являтися інформація, що от-от завершуються переговори між БЮТ і ПР та інформація про єдину платформу в конституційному процесі.
До речі, відмітьте: ініціативу щодо конституційних повноважень президента, обрізаних по саме ..., висунула Тимошенко, а ідею охоче розвинули регіонали.
Повторюся, навряд чи Тимошенко погодиться на реальний союз з Партією Регіонів. З кількох причин. Їй не пробачать такого союзу її виборці. Але це якраз не головна причина.
Партії регіонів властиво педантичне ставлення до слів і обіцянок. "Слово пацана" порушувати не можна (щоправда, за останні кілька років вони трохи набрались київських звичок). Тимошенко ж – господарка свого слова: слово дала – слово забрала.
Крім того, Тимошенко необхідна психічна атака на президента, але не перемога над президентом. Навіщо їй нова Конституція, якщо завтра вона захоче сама стати президентом і потім зажадає розширення повноважень?
Краще вже лякати Ющенка. Не така страшна смерть, як процес її очікування.
Крім того, союз з Регіонами обов'язково повинен породити питання лідерства. Навіщо Тимошенко "законний" шлюб з Януковичем, якщо більше вигод обіцяють стосунки без зобов'язань?
Тоді навіщо, власне, ділитися портфелями і преференціями? Насправді Тимошенко влаштовує саме такий формат коаліції, який існує сьогодні.
Тобто НУНС делегував своїх міністрів і розв'язав руки БЮТ. Тимошенко усе прорахувала: інший формат коаліції за участю НУНС вийти не може. Занадто багато протиріч усередині цього блоку.
Він дає можливість Тимошенко, при очевидно справедливому розподілі портфелів (за принципом 50:50), керувати Кабміном фактично одноосібно. В іншому форматі (у випадку союзу з Регіонами) у Тимошенко такої свободи дій не буде. Доведеться, як мінімум ділитися. Це не в правилах Тимошенко.
Але якщо всередині країни Тимошенко створює примар для залякування Ющенко, то на зовнішньополітичній арені вона продукує справжніх големів з пилу і бруду – матеріальних і загрозливих.
Особливо якщо врахувати, що зовнішньою політикою в Ющенка займається слабкий і безініціативний Огризко, а в прем'єра – діяльний та енергійний (щоправда, не значно конструктивніший) Немиря.
Тимошенко чудово розуміє роль Росії в геополітичних процесах. Ющенко, у силу визначених комплексів, російський фактор недооцінює. Тимошенко припускає, що якщо з Росією не буде дружити Ющенко, то з нею буде дружити вона.
Тимошенко прагматична, на відміну від Ющенка, і обов'язково спробує сподобатися Кремлеві. Півроку назад вона відверто влізла не у свої справи, зажадавши зміни газових схем. Перший раз їй пояснили: "Мадам! Газ – це бізнес президентів. Станете президентом – будемо говорити про зміну правил гри на газовому ринку".
Вона була наполегливою, і на другий раз вона почула: "Бажаєте прямих постачань? Вам не подобається загальне дітище Кремля і Банкової? Добре. Будуть вам прямі постачання".
І, забравши "РосУкрЕнерго" (нагадаємо, за угодою від 3 січня ця компанія аж до 2010 року брала на себе зобов'язання постачати в Україну газ по 179,5 доларів за тисячу кубів з можливістю підвищення ціни не більше ніж на 10% за рік), Росія запропонувала Україні газ за ціною 400 доларів!
Енергетика трохи охолодила Тимошенко. А в Росії достойно оцінили наполегливість Тимошенко і відсутність будь-яких комплексів і табу. За наявною інформацією, Тимошенко в Москві, під час останнього візиту, розглядала не тільки економічні питання.
Серед інших було і питання створення нової системи колективної безпеки держав Європи і Євразії, де Україні приготована важлива роль. Москва, незадоволена активізацією американської присутності в Європі, давно виношує ідеї створення противаги НАТО. І в цьому "антинато" можуть взяти участь Франція і Німеччина, формально залишаючись членами Північноатлантичного альянсу.
Що для цього потрібно? Потрібна формальна ініціатива (підозрюємо, що на рівні неформальних переговорів подібні плани вже обговорювалися не раз). Ця сама формальна ініціатива може виходити від України, точніше – від Тимошенко. Як компромісне рішення складної проблеми євроінтеграції і євроатлантичної інтеграції.
Хто поставив знаки рівності між євроінтеграцією і ЄС, а також євроатлантичною інтеграцією і НАТО? Ніхто!
Швидше за все, Тимошенко дочекається провалу ПДЧ для України на грудневому саміті НАТО, паралельно поховає плани приєднання України до НАТО шляхом ініціювання референдуму (тут знову можна використовувати енергію і потенціал Партії регіонів), а потім виступить з ідеєю підписання якогось договору – умовно назвемо його Київським пактом, – що носить відверто антиамериканський характер.
Друзі Тимошенко – Ангела Меркль і Ніколя Саркозі – можуть підтримати "ініціативи українського прем'єра, спрямовані на стабілізацію ситуації в Європі, Євразії і в усьому світі". Не кажучи вже про Путіна.
Уже сьогодні в деяких діях табору Тимошенко простежується антиамериканська позиція. Наприклад, скандал навколо "Венко" і пропозиція російської сторони взяти участь у розробці нафти і газу на чорноморському шельфі. Або скандал навколо американського громадянства дружини Ющенка.
Або ж роздутий до неймовірних розмірів скандал навколо примусової вакцинації молоді (хоч вакцина й індійська, але Всесвітня організація охорони здоров'я тісно прив'язується в пресі до політики американських транснаціональних медичних корпорацій). Одним словом, Америка з'являється в новому образі рафінованого зла. З цим злом незмінно асоціюється Ющенко.
Гарненький портрет виходить! Безвладна американська маріонетка Ющенко із сумнівним і корумпованим оточенням - так представляють президента більшість прихильників Тимошенко.
І як противага – сама Тимошенко. Вся в білому. Від Луї Віттон. Без ідіосинкразії стосовно Росії. Без негативу до Заходу – навпаки, з бажанням переробити Захід, зробити його більш близьким і зручним.
Без одіозної команди. Без соплів щодо минулого. Без прожектерства стосовно майбутнього...
А схильність до популізму, що межує з фашизмом, прагнення встановити якусь "економічну хунту" у країні, відсутність розуміння демократії як процесу, домінування бізнес-інтересів над реальною політикою – усе це можна або пробачити, або не помітити.
Їй багато чого прощалося. І якщо їй списали борги ЄЕСУ перед країною, то чому б не пробачити й авторитарні нотки в словах і вчинках?
Мене дивує лише одне. Ющенко і справді так наївний, що думає, начебто в нього досить козирів для другого терміну?
Чи його радники переконали, що в Кучми за півтора року до президентських виборів теж були низькі шанси і серйозні суперники – Чорновіл, Лазаренко?
Грядуть бої без правил. Де можна усе. І ставки в цих боях – вищі, ніж життя. На жаль, здається, і для Ющенко, і для Тимошенко ці ставки навіть вищі, ніж Україна.
 |
Наталка Приходько, Інститут Горшеніна, для УП
